Черкаська область як хаб для ВПО

Черкащина зустріла переселенців на самому початку повномасштабного вторгнення. Спершу область була транзитною, багато людей їхали через неї далі у західні регіони. Та згодом і сама стала притулком для дуже багатьох ВПО.

В облаштуванні нових домівок для внутрішньо переміщених людей нам допомагають міжнародні та волонтерські організації, - начальник ОВА Ігор Табурець. Фото прес-служби Черкаської ОВА

Хтось осідав тут в очікування деокупації своїх населених пунктів і в надії повернутися швидко додому - з центральної частини країни їхати на схід чи в інші постраждалі регіони ближче, ніж повертатися з західної України. Хтось вже повертався з західних областей додому, але дорогою таки спинився знову ж на Черкащині -  усвідомивши, що повертатися поки просто нікуди, а тут наразі є умови для проживання та очікування на повернення додому.

Наприклад, у Чигирині у приміщенні Вільного простору для дітей, дорослих та молоді «ХАТ-ХАБ» діяв центр розвитку. Його швидко перепрофілювали під житло тимчасовий притулок. Будівля розташована у мікрорайоні «Новий Чигирин». У 2022 році тут у будиночку  проживало до 20 переселенців.  Нині ж в «ХАТа-ХАБі» продовжують проходити різні творчі заходи і формується колектив, до якого залучені переселенці з різних областей України.

Не всі, приїхавши в Чигирин, хочуть повертатися назад

Любов Іванівна Голубєва з Лисичанська приїхала до Чигирина торік на початку літа. До цього евакуйовувалася в Хмельницький. Каже, що там не вдалося осісти, тоді подруга покликала в Черкаси. Але дорогою з’ясувалося, що орендувати квартиру можна і в Чигирині неподалік обласного центру.

– Для пенсіонерів тут дуже добре, ми орендували з чоловіком квартиру. Син працює у Львові, невістка в Києві. Все влаштовує, хоча, звісно, хочеться додому. Загалом, пригадую, ми мали 15 хвилин на збори. Спершу їхали до залізничної станції Золотарівка, а тоді потягом на Харківщину, звідти в Хмельницький. Тут долучаюся і до роботи в «ХАТі-ХАБ» - знаходимо тканину, я шию сумки, ось дівчата з ними ходять, – показує Любов Іванівна.

Півтора роки вже в Чигирині викладач з Харкова Лариса Одарченко, вона з багатостраждального мікрорайону Салтівка. Пригадує, як через обстріли зникла вода, ходили брати її в ріці, спали між стінами в коридорі. Зрештою за порадою знайомих поїхали саме на Черкащину. Лариса досі працює онлайн, викладає дітям в харківському центрі дитячої та юнацької творчості оригамі та початкове технічне моделювання, паралельно викладає у «ХАТА-ХАБ».

З села неподалік Снігурівки Миколаївської області родом Галина Димніч. Вони приїхали до Чигирина торік родиною, з двома синами.

– Ми поїхали з дому 28 березня. Чоловіку тут на «Нібулоні» порадили роботу. На Миколаївщині він також працював у цій компанії на техніці. Нам знайомі знайшли квартиру в Чигирині, чоловік працює, а діти навчаються. Обом дітям дуже сподобалося, навіть не хочуть повертатися додому. Хата у нас ціла, але неподалік був приліт, розбило людям будинок і ми не витримали. У підвалі, звісно ж, жити не могли, – розповідає і зауважує, що в «ХАТу-ХАБ» спершу звернулися за допомогою, потім стала ходити сюди на різні заходи і тепер тут волонтерить.

Директорка благодійної організації «Фонд розвитку Чигиринщини», на базі якої працює «ХАТА-ХАБ», Діна Глазунова розповідає:

– Тут, у приміщенні колишнього кафе, і діє нині наш Вільний простір «ХАТА-ХАБ». Цьогоріч цій ініціативі виповниться п’ять років.

Пані Діна показує нам приміщення: окремо кімната з матрацами, кухня, ванна кімната з пральною машинкою, де досі можуть прати речі переселенці, є перукарня, ігровий куточок. Велика кімната для занять. Сьогодні тут активно працюють курси, гуртки.

– Благодійний фонд створили ще в 2012 році. Почали писати проекти, заявки на гранти. Хотіли розвивати місто, організовувати щось для молоді. Бо в центрі міста є і гуртки, і секції, палац молоді, школа мистецтв, музична школа, а у мікрорайоні «Новий Чигирин» нічого немає, – каже Діна Глазунова.

Згодом вона з однодумцями надихнулася проектом з розвитку малих міст. І стали робити проект для активної молоді в Чигирині, з відкриття Вільного простору. Але виникли труднощі з приміщенням, потім були часи карантину.

– І перший час Вільний простір діяв у мене у квартирі. Зрештою перемістилися сюди в будинок. Але потім почалася війна, ми швидко перепрофілювали діяльність, щоб створити тут тимчасовий притулок. Всі речі спершу зносили люди, потім почали докуповувати щось. Тут зупинялося багато людей. Ми були притулком і гуманітарним хабом, бо також писали всюди заявки, отримували і роздавали продукти, – пригадує Діна Глазунова.

Врешті ті, що спинялися у «ХАТі-ХАБ», знаходили житло, переїздили, але і сьогодні підтримують зв'язок з центром, ходять на адаптаційні проекти.

– Сьогодні у нас є арт-терапія, шашки і шахи, оригамі. Тут показували кіно, ми організували обмін книгами, маємо ось вже міні-бібліотеку, навіть маємо професійного тренера, який організував секцію футболу, – каже Діна Глазунова. – А ще, враховуючи, що тут є представники Луганщини, Харківщини, інших областей, ми організовували кулінарні курси і кожен показував, що де готують. Навіть була вірменська кухня, бо одна вірменська родина до нас приїздила зі сходу України перебути війну.

З Харкова через масовані обстріли евакуювалася до Чигирина Ірина Дергоусова з родиною. Каже, їхали за порадою друзів. Опинилися в Чигирині і найперше їх підтримала Діна Глазунова у своєму «ХАТА-ХАБі».

– Їхали довго, затрималися, а коли приїхали, то квартира, яку планували орендувати в Чигирині, вже була зайнята. Ми побули трішки в «ХАТА-ХАБі», поки не знайшли житло. І знову просили допомоги, бо квартири тут здаються майже пустими, а ми мало що взяли з собою, адже сподівалися, що швидко повернутися додому. Після розселення все рівно повертаюся до «ХАТА-ХАБу», ходжу на майстер-класи, – каже Ірина Дергоусова. – І якби не було цього вільного простору в Чигирині, то ми б вже поїхали в Харків.

Сьогодні деякі переселенці, яких доля звела з «ХАТою-ХАБом», долучаються у цій організації і до волонтерської діяльності, купують, фасують, роздають продуктові, гігієнічні, теплі і медичні набори.

У цілому на Черкащині, як повідомили в Черкаській обласній військовій адміністрації, на обліку перебуває понад 100 тисяч осіб, які вимушено полишили свої домівки. З них більше 2,5 тисяч проживають у 59 місцях компактного проживання. Також для прийому ВПО в області підготовлені понад 2,2 тисячі ліжкомісць.

Працевлаштування

Від початку війни 4000 громадян, які переїхали з інших регіонів, звернулися до Черкаського обласного центру зайнятості. Працевлаштувати вдалося 1000 осіб. Про це розповіла заступниця директора Черкаського обласного центру зайнятості Марина Сорокіна.

– Люди, які приїжджали до нас із інших регіонів, особливо східних, мали інший напрямок професій, спеціальностей (наприклад, гірничі професії). Тим, професії яких не співпадали з вакансіями наших роботодавців, ми пропонували професійне навчання, перекваліфікацію. Працевлаштування здійснювалося на державну службу, охорону здоров'я, освіту, сферу послуг, торгівлі, переробну промисловість, – каже Марина Сорокіна.

Вона також додає, що були випадки, коли центр зайнятості допомагав робітникам пройти курси з перекваліфікації.

З початку впровадження воєнного стану діє програма компенсації частини заробітної плати роботодавцям, які працевлаштовують внутрішньо переміщених осіб. Компенсація надається протягом двох місяців роботи, і складає 6700 гривень (мінімальна заробітна плата) за кожен місяць. Від 24 лютого 2022 року 680 роботодавців області за понад 1000 працевлаштованих ВПО отримали 13 з половиною мільйонів гривень.

Програма триває, звернутися за компенсацією частини заробітної плати можна й сьогодні.

Загалом, варто розуміти, що ВПО – різні. Хтось сюди приїздить і живе лише на виплати, бо є пенсійного віку. Хтось йде працювати найманим працівником, а хтось продовжує власну справу.

Наталію Карпенко у травні торік син вивіз з-під Бахмута буквально під ворожими обстрілами. Від її дому залишилась купа цегли. Про той час жінка не може згадувати без сліз. Нині працює у черкаському КП «Дирекція парків».

– Все знищено. Син – служить, а донька – також. Я сама. Тому я дуже вдячна колективу «Дирекції парків», майстру нашому в Долині троянд, що прийняли мене, знайшли у гуртожитку кімнату. Зробила ремонт – якось живу. У 61 рік дуже важко починати все з початку, – розповідає жінка.

Уже не один місяць у Черкасах працює автомагазин, де можна придбати запчастини на легкові авто, швидко замовити та отримати їх день в день завдяки тому, що у власника багато оптових партнерів як в Україні, так і за кордоном. У Бахмуті основним напрямком цього магазину був продаж деталей для вантажних автомобілів та тракторів. Обрали Черкаси, бо це місто в центрі України.

– Я формував базу і бізнес 20 років. Ми до останнього не хотіли виїжджати. І більшість наших друзів і знайомих також. Але у якийсь момент не витримали. Війна підійшла надто близько, – каже власник магазину Андрій Крилкін.

Його родина чисельна: торік 25 травня до Черкас на бусику приїхали десять осіб – сам Андрій з дружиною, його мати, теща, рідна сестра, племінник з дружиною і дітьми, теща племінника. Також родина привезла трьох собак і двох котів.

– У Черкасах, звісно, шукали насамперед приватний будинок, знайшли в Руській Поляні. Також шукали, щоб був поряд гараж, бо треба ж буде десь складати речі. Врешті стали наймати перевізників і перевозити з Бахмута з магазину все, що могли. Частину продали у Дніпрі, частину таки привезли сюди, знайшли ось приміщення і з племінником стали працювати, – каже Андрій.

Проблеми з якими зіштовхуються

Приїхавши в область, переселенці, звісно, стоять перед багатьма викликами. Найперше, люди мають звернутися в ЦНАП або через програму Дія оформити документи ВПО, тоді вони отримуватимуть виплати, допомогу з житлом чи гуманітарну допомогу.

Серед організацій, які надають консультації переселенцям в Черкасах – Черкаський правозахисний центр. Його фахівці виїздять в громади, надають консультації.

– Держава платить переселенцям допомогу на проживання. Це 2 тисячі на дорослу людину і 3 тисячі на дитину. Дуже часто внутрішньо переміщені особи зверталися до нас щодо невиплати цієї допомоги, також серед проблем – забезпечення житлом. Часто люди просять допомогти оформити статус дитини, що постраждала внаслідок збройного конфлікту. Є звернення і стосовно оформлення пенсій та соціального забезпечення, – каже керівник Черкаського правозахисного центру Тарас Щербатюк.

Він зауважує, що необхідно на рівні територіальних громад створювати дорадчі органи, або ради з числа внутрішньо-переміщених осіб, щоб вони могли впливати на ситуацію, на ухвалення рішень на місцях.

– Знаю, що Лисянська громада оголосила прийом заявок на включення до ради з питань захисту ВПО. Це гарна ініціатива, – каже Тарас Щербатюк. – Загалом, за законом, представники місцевого самоврядування зобов’язані зробити дієву систему з надання допомоги постраждалих внаслідок бойових дій. Тож добре, що є гуманітарні штаби, міжнародні фонди, але місцеве самоврядування мало б так працювати, щоб внутрішньо переміщені особи почувалися захищеними.

Правозахисник каже: по області створено багато хабів – в Черкасах, Звенигородці, Умані. Створюють їх і влада, і приватні ініціативи. Але саме ради ВПО при місцевому самоврядуванні були б тим механізмом, який би допоміг вирішити багато проблем такої категорії наших громадян.

До речі, Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України був виокремлений черкаський проект із облаштування тимчасового прихистку для внутрішньо переміщених осіб. Про це повідомив міський голова Черкас Анатолій Бондаренко.

– Запропонований нами проект увійшов до переліку 44 міст. Ми перебудуємо два приміщення колишнього дитячого садочку на вулиці В’ячеслава Чорновола, який давно не працює, обладнаємо 41 кімнату та створимо всі умови для комфортного побуту. Навколо впорядкуємо й прилеглу територію. Після ремонту тут зможе проживати до 250 людей, які через війну втратили все, – розповів Анатолій Бондаренко.

Загальна вартість проекту становить 96 млн 115,12 грн. Втілювати його будуть за співфінансування Європейського інвестиційного банку (76 541 тис. грн) та бюджету Черкаської міської територіальної громади. Частина субвенції на реалізацію проекту надійде вже цьогоріч, інша – у 2024 році.

– Міську допомогу і підтримку ВПО ми надаємо у Черкаському міському центрі соціальних служб. З початку року гуманітарну допомогу від іноземних партнерів отримали 1 163 родини. А з червня діє бюджетна програма підтримки - допомогу, на цей час, отримали 1 540 родин. Система запису діє за номером (0472) 33-67-94, – каже заступниця міського голови Черкас Марина Гаркава.

На сьогодні в Черкасах зареєстровані близько 30 тисяч внутрішньо переміщених осіб.

Назарій Вівчарик