У черкащанина Олександра Рябухіна за плечима 10-річний досвід війни. А ще він пам’ятає не один майдан, був підприємцем. Та анексія Криму і воєнні дії на сході України стали для нього тим подразником, після якого прийшло усвідомлення: він мусить захищати Батьківщину. Тоді, у 2014 році, Олександр і записався до батальйону територіальної оборони «Черкаси», з якої з часом утворився 14-й окремий мотопіхотний батальйон. Нині він лікується після поранення і навіть створив громадську організацію, має безліч планів по організації допомоги побратимам, бо сам пройшов через ряд бюрократичних перепон під час лікування і реабілітації.
Спершу мало не втратив око, пізніше отримав поранення ніг
– Після школи я служив в армії. У 2004 році був у внутрішніх військах, розповідає Рябухін. – Після служби працював на різних роботах, пройшов шлях від вантажника до страхового агента. Згодом став приватним підприємцем. Тому був на податковому майдані (масові мітинги та протести в Україні проти ухвалення Верховною Радою України проекту нового Податкового кодексу – ред.). Вважаю, тоді й були вже закладені основи великого майдану, нових протестів, –переконаний Олександр.
Він брав участь в Революції Гідності.
– Загалом, Євромайдан дуже мені відгукнувся, бо збігся з моїм патріотичним світоглядом. Мені хотілося будувати власну державу, а не слухатися того, хто за кордоном на півночі. Після Майдану почалася окупація Криму, війна. Я пішов у військкомат і записався добровольцем, – пригадує Олександр Рябухін.
Спершу: охорона кордонів з Придністров’ям, потім Донбас, зокрема, війна з боку Старогнатівки. Тоді він отримав і перше поранення, через яке мало не втратив око. 2015 року демобілізація, повернення до Черкас, та потім знову служба.
– Розумів, що нам доведеться пройти всі етапи нав’язаної росією війни, захистити країну, повернувши окуповані території, - каже Олександр.
За плечима навчання на командира гармати, на навідника-оператора БМП-2 (радянська гусенична бойова машина піхоти, призначена для транспортування особового складу до переднього краю, підвищення його мобільності, озброєності та захищеності на полі бою в умовах застосування зброї масового ураження – ред.). В особистій військовій географії – Попасна, Волноваха, Мар’їнка, Світлодарська дуга, бої під Золотим, Нью-Йорком, Горлівкою… До слова, каже, що багато допомагали волонтери, відчувалася підтримка народу. Зокрема, відзначу християнський центр «Новий час», де допомагали від бронежилетів і спальників до їжі та моральної підтримки. Їхній пастор Андрій був там де мало хто і доїжджає, особливо запам’яталося, як молилися з ним, коли вже були геть неподалік обстріли.
Олександр пригадує, як з 23 на 24 лютого 2022 року йому подзвонила сестра і сказала, що обстрілюють Бровари. Якраз повернувся з чергування, ліг спати, а тут – війна!
– У вересні 2022 року пішли штурмом на Ізюм. По нас вистрелили з танку. Що проти нього БМП? – пригадує Олександр.
Їхній медик надав йому першу медичну допомогу, зафіксував поранені, перебиті ноги. Допоміг і водієві, вони відповзли з поля бою. Зробити це під вибухами було непросто.
«Коли хлопці перебувають у відпустці, демобілізовуються, отримують поранення – вони зовсім інші, ніж тоді, коли йшли в армію»
– Мав проблеми з ВЛК, з розслідуванням справи через документи, що згоріли в бойовій машині. Я часто буду себе картати за те, що взяв із собою на виїзд документи. Мабуть, розслабився, бо раніше ми завжди виходили з завдань без втрат. Та цього разу все сталося інакше, тож через вибух документи було втрачено. По виплатах: намагався так приїздити в частину і відмічатися, щоб не розривати лікарняний, інакше не нарахують бойові. Якщо хлопці, по недогляду, або по незнанню, цей момент пропускають, то отримують копійки. Особливо, якщо з важкими травмами виводять поза штат. Тому людині, що їде в лікарню чи на реабілітацію, важко орендувати житло. Я ж стрибав на одній нозі від закладу до закладу і міг набігати по 17 кілометрів за день. Не кожен так зможе з моїми травмами. Тож ми виробили систему: орендували квартиру на декількох осіб і так економили. Зрештою, мене визнали непридатним і списали, – розповідає Олександр.
Була в Олександра і прикра ситуація: коли він їздив між лікарнями і своєю частиною, то впав на київському вокзалі і до всього зламав ще й пальці на нозі... Але, каже, це було не так страшно, як пережити бюрократію.
– Я лікувався і стрибав по медичних закладах, по комісіях у Житомирі. Бо кожна частина приписана до певного військового шпиталю. Одного разу мене прихистив командир, і це дало можливість зекономити гроші і час на пошуках житла. До слова, сьогодні все ще складніше, бо не все тепер можна робити самому, потрібно ходити з командиром. Я враховуючи свої травми, витратив на все близько 8 місяців… – згадує черкащанин.
У Черкасах захисник ходив на відновлення до Центру психології «Сяючий шлях». Каже, психологи Центру Володимир Мамалига та Оксана Ганич допомогли у психологічному відновленні після війни. Сьогодні Олександр у Черкасах створив громадську організацію. Олександр хоче допомагати іншим захисникам в юридичних та інших аспектах. А також готується до чергової операції, щоб краще ходити. Він поновив навчання в університеті, а також здав на права, бо через свої проблеми з ногами змушений пересуватися на авто.
– Працюємо разом, з дружиною Оксаною та донькою Зоряною. Мета — створити місце, де кожен з військовослужбовців, членів родин
ветеранів та родин полеглих захисників могли б отримати допомогу: практичну, психологічну, юридичну, каже Володимир Мамалига, який нині відкрив психологічний хаб для українських захисників і захисниць Центр психології «Сяючий шлях».
Володимиру раніше допомагав Український ветеранський фонд. Зараз це усе робиться за ініціативи самих психологів. Орендували затишне місце у Черкасах, облаштували його, зібрали команду, яка надає різні психологічні послуги. А ветеранам та їх родинам допомагають за покликом душі та за власний кошт.
– Людина приходить з війни і може мати купу проблем, які необхідно вирішити. Ми буквально починаємо допомагати людині розбирати проблеми , писати дорожню карту і йти крок за кроком, – каже Володимир Мамалига. – Окрім психологів, залучаємо до консультацій юристів, медиків, фахівців державних організацій та структур, ведемо сторінки у соцмережах, де викладатимемо інформацію про нашу роботу, команду, консультації, анонси та об’яви, різну інформацію. Війна це війна, але і під час, і після війни нам усім треба жити і будувати Україну, – каже Володимир Мамалига.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, черкаський журналіст Валерій Воротник пішов до війська, бо ще в радянські часи закінчував Черкаський медичний коледж за спеціальністю військовий фельдшер. Пізніше захворів і за станом здоров’я не зміг виконувати свої обов’язки.
Нині створена в Черкасах юридична компанія, в якій він є одним з юристів-партнерів.
– Я захворів. Проходив реабілітацію після лікування, сам бачив деякі моменти, з якими стикався. Це врешті мене довело до того, що став поновлювати юридичні знання, пройшов спеціалізовані курси за напрямком «Військовий адвокат», отримав сертифікат і десь з вересня минулого року почав допомагати людям писати різні матеріали, стали звертатися за консультаціями, – каже Валерій Воротник.
Побувавши у збройних силах, він побачив, що там є і негарні речі, тож вважає, що слід надавати захист солдатам.
– Я намагаюся консультувати по медичних питаннях, бо це мені ближче. І бачу, що таких звернень багато. Чому? Бо багато звернень щодо непереведення обмежено придатних на інші посади, хибні висновки ВЛК, ненаправлення на лікування, ігнорування рапортів. Можливо, за дотримання всіх норм і законів кращі були б і результати мобілізації, - каже Валерій Воротник.
До речі, щоб допомогти військовослужбовцям, ветеранам та їхнім родинам в області створюють в опорних містах – Черкас, Умані і Золотоноші – пілотну програму.
– Під час програми відбувається діагностика з точки зору соціальних потреб військовослужбовців, ветеранів та членів їхніх родин. Що потрібно їхнім дітям? Які медичні послуги їм потрібні? Які юридичні аспекти варто врегулювати? Усе, згідно з пунктами, запропонованими нам від Мінсоцполітики. Моє завдання, як представника громадської організації, яка не є в державній структурі – контролювати якість виконання обов'язків фахівців соціальної роботи, - каже генеральний директор ГО «Табір Максимум» Віталій Собко.
– Коли хлопці перебувають у відпустці, демобілізовуються, отримують поранення – вони зовсім інші, ніж тоді, коли йшли в армію. Тому в нашу обласну програму підтримки військовослужбовців, розраховану тільки на захисників, ми додали пункт щодо соціально-психологічної адаптації ветеранів та членів їхніх родин, – каже директор департаменту соціального захисту населення Черкаської ОДА Руслан Чикало.
Фото надані героєм публікації
Контакти для консультацій:
0676367745 (Володимир Мамалига «Сяючий шлях»);
073 911 88 89 (Валерії Воротник, юридична допомога);
067 466 01 37 (Віталій Собко, ГО «Табір Максимум»).
Назарій Вівчарик
