На Батьківщину уродженець Черкас Віталій Полтавець повернувся з сім'єю, через події в Криму. Вони прожили на півострові 14 років, проте, все, що мали, лишили там у 2014 році. За словами чоловіка, після приїзду до Черкас, сім'ї довелося облаштовувати побут спочатку «від виделки з тарілкою», захищати свої права, інтегруватися в суспільство. Згодом, спираючись на власний досвід, Віталій Полтавець почав допомагати переселенцям на Черкащині, очолив раду з питань ВПО при Черкаській ОДА. Він порівнює ставлення держави до внутрішньо переміщених осіб у ті часи та сьогодні, каже, що це – дві різні речі.
Фото прес-служби ОВА
Фото: Прочерк
На питання «Чому саме Крим?» Віталій відповідає жартом:
– Чомусь мені ще з дитинства припав до душі вислів: «Життя дається тільки раз, і прожити його треба в Криму».
Та додає:
– Я вирішив, що, як тільки матиму можливість, відразу переїду жити до Криму. Закінчив Національну юридичну академію імені Ярослава Мудрого, факультет військової юстиції, отримав диплом із відзнакою. Відмінників запитали: «Хто куди хоче поїхати служити?». Я обрав Крим. Там служив, працював, там народилися мої діти.
У 2001 році він вже був у Криму. Проходив військову службу у лавах Державної прикордонної служби України до 2010 року. Віталій Полтавець був керівником компанії з надання юридичних послуг. 2014 рік, анексія. Сім'я не стала залишатися.
Десять років тому, 26 лютого 2014 року, українські патріоти вийшли до будівлі Верховної Ради Криму у Сімферополі на підтримку територіальної цілісності України.
Тисячі кримських татар, українців та представників інших національностей чинили спротив російській окупації. Наступного дня до урядових будівель АРК увійшли регулярні військові формування РФ.
Я відповів: «Владе, ти ж розумієш, що наше спілкування на цьому закінчиться»
– У Верховну раду АРК заходять «зелені чоловічки». Вони з кулеметами, заносять пісок… А це центр міста Сімферополь. З одного боку – люди тримають українські прапори, з іншого – російські. Татарське населення стояло все з українськими прапорами. З російськими були люди слов'янської зовнішності. Ти бачиш у натовпі знайомі лиця політиків, розумієш, що на тому все: люди вже розділилися, – пригадує чоловік.
Багато хто вважав, що вони стануть жити краще, Віталій називає це «помилкою». Розкол був помітний під час спілкування з сусідами, в риториці друзів, знайомих, колег по роботі.
– У мене там був товариш по службі та добрий друг. Він сам з Білої Церкви, у нього тут двоє братів, батьки, на той час ще жива бабуся. Коли це все відбулося, я вже звільнився, а товариш ще служив у державній прикордонній службі. Каже: «Я залишуся». Як тільки він мені про те сказав, я відповів: «Владе, ти ж розумієш, що наше спілкування на цьому закінчиться», говорить: «Я розумію», – сказав Віталій Полтавець.
Так він припинив спілкування з тими, кого знав.
– Ми вирішили, що повернемося в Черкаси, на Батьківщину. Приїхали з трьома неповнолітніми дітьми. Тоді була складна ситуація, всі гроші в банку заморозили. Стоїмо з дружиною тут, на вокзалі, думаємо: «Що далі? Куди?».
Як каже Віталій Полтавець, на той час, у квітні 2014 року, в Черкасах не було потоку переселенців. Люди, якщо переїздили, їхали у великі міста: Київ, Дніпро, Харків.
– Коли приїжджаєш, тобі треба: десь поселитися, мати якісь гроші на проживання, влаштувати дітей в садочок, школу, працевлаштуватися – ще той квест. На той час довелося обійти соціальні служби, медицину, освіту… І по колу, – пояснив переселенець.
Фото: Слово і діло
Потім люди поїхали масово. Віталій Полтавець каже, що, на той час, на Черкащину приїхали близько 14 000 внутрішньо переміщених осіб із Криму, Донецької та Луганської областей. Усі знаходили його номер телефону, просили допомогти, Віталій не відмовляв. Пізніше, чоловіку запропонували очолити раду з питань ВПО при Черкаській ОДА.
Читайте також: ВПО на Черкащині
– Різниця між тим, як ставилися до ВПО в 2014 році і зараз – це стоїть на різних щаблях. Зараз державні органи самі пропонують підтримку тим, хто її потребує. Держслужбовців не треба підштовхувати, не треба змушувати, немає ніяких черг… Людині достатньо – звернутися. Якщо вона втратила всі документи – їй їх відновлять. Потім, на підставі цих документів, забезпечать усіма соціальними потребами, – сказав очільник.
Рада ВПО виступає провідником між зневіреними людьми, які не знають, до кого звернутися, та державою.
– У раді ВПО ти пояснюєш, що не треба ображатися на державу, пропонуєш шляхи вирішення проблеми. Люди заспокоюються, бо не вірять їй, а тобі вірять, ти сам переселенець, маєш схожі проблеми, – підсумував Віталій Полтавець.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Черкаська ОВА підписала меморандум про співробітництво з низкою установ задля підтримки ВПО
Юлія Капуш
реклама
