Тримаю в руках документи і дивуюся: чому про це досі немає ніяких повідомлень у пресі, чи інтернет-виданнях? Адже – за різними джерелами – лише до чверті протоколів про корупцію знаходять свої остаточні підтвердження в судах. Лише чверть! Та й чи ми з вами не знаємо, що бува й «маскі-шоу» з альпіністськими вторгненнями в кабінети верхніх поверхів адмін. будівель, авто переслідування в кращих традиціях голлівудських блокбастерів, кілька місячні «закриття» у суворих СІЗО – і… людина «біла й пухнаста», ще й на вищій посаді і з чималими грішми на руках за «вимушений прогул».
Але тут не так. Тут всьо чьотко: перевірка-протокол-суд-апеляційний суд. Словом – готовий, рафінований корупціонер. Точніше – корупціонерка. Звуть її Ольга Дмитрівна Гладун і вона є директором Черкаського обласного художнього музею. Двома судовими постановами – Придніпровського районного суду від 11 листопада цього року та Апеляційного суду Черкаської області від 21 грудня вона має бути притягнена до відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 172-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, тобто «Порушення особою встановлених законом обмежень щодо використання службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей з одержанням за це неправомірної вигоди у розмірі, що не перевищує п'ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або у зв'язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб».
Ініціатором судового розгляду виступило УБОЗ УМВС України в Черкаській області, співробітники якого, змінюючи один одного протягом кількох тижнів детально вивчали музейну діяльність, починаючи від вхідної кореспонденції до всього, що пов’язане з організацією виставкової діяльності та інших заходів, поповненням фондових колекцій і т.ін. І в результаті такого активного і глибокого копання став видобуток на Світ Божий факту преміювання співробітників музею на загальну суму 2600 грн. Це, на думку перевіряючих, неподобство сталося наприкінці січня цього року і полягало в тому, що премія була призначена і виплачена без урахування «думки колективу та профспілкового комітету» і не всім співробітникам музею «за фактично відпрацьований час», а тільки трьом і за участь у створенні другого випуску «Музейного альманаху». Двократно підтверджена судами робота УБОЗ мала би стати гарним інформаційним приводом (музей - установа відома у Всеукраїнському масштабі, його директорка – знаний мистецтвознавець та менеджер мистецтва) для ілюстрації дієвості антикорупційної діяльності та пильності наших правоохоронців, особливо у переддень Дня міліції. Цікаво, чому ж промовчали?
Не бувши свідком перебігу самої перевірки, не можу судити про її манеру та спосіб спілкування зі співробітниками музею самих перевіряючих. Це завжди нелегко і приємного в тому – мало. Але щоб люди були доведені до стану, коли і власноруч підписаним документам перестають довіряти – то це щось взагалі неймовірне. Хіба, може, причиною тому нестача досвіду у спілкуванні з різного роду ревізорами та тонка душевна організація, притаманна більшості працівників культури. Це ж вам не битий-перебитий-перевірений-штрафований підприємець. Такі доведуть, що і «Майбах» придбали за допомогу по безробіттю своєї троюрідної бабки. А ці просто знітилися. Бо ж всі документи, які намагалися пред’явити в обґрунтування своїх дій, перевіряючи ми були відкинуті як такі, що не мають значення. Наступне спілкування з судом, як на мене, взагалі могло би увігнати в депресію і не тільки мистецтвознавця з науковим ступенем кандидата наук. Одного дня до кабінету директора художнього музею увійшов суворий чоловік та заявив, що вона, Гладун Ольга Дмитрівна, злісно ухиляється від явки до суду, попри численні повістки, і… на заперечення, що жодної повістки і на показ не було, почула відповідь : «Нам доручено доставити Вас до суду в примусовому порядку». Для того, щоб визначитися, судам – районному, а невдовзі і апеляційному – багато часу не знадобилося – винна! А щоб справедливість винуватиці не видавалася дуже суворою, суди врахували «характер правопорушення, особу порушника, ступінь вини та майнового стану» і призначили адміністративне стягнення (цитую за оригіналом) «в виді мінімального штрафу, передбаченого ч. 1 ст. 172-2 КУпАП, так як застосування до нього цього стягнення буде достатнім для його виховання в дусі додержання законів України…» і буде «розмірним до вчиненого нею правопорушення і справедливим».
А тим часом містом поповзли чутки про скоре звільнення директора художнього музею з посади – у навколокультурних колах поголос обертається швидко і з кожним обертом стає все вигадливішим і слизькішим. От уже питають між іншим: «Кажуть, що за виставки там же ж… (виразне потирання пучками і підморгування скоса)?» Загадково, напівпошепки втаємничують: «Ну так, її ж втулила туди ота, яка – ну ти ж знаєш…» Або з виглядом допущених до «першоджерел» повідомляють: «Ти ж у курсі, що художній музей скоро переїде на «табачку»?» Намагаюся поглянути на ситуацію очима зацікавленої сторони: «А що? Нормальне рішення, аби чимось заповнити оту «табачку», що впала на голову (міського) від тих, бл.., благодійників без дозволу на комерційне використання. Там уже «будуть розміщені», щоправда, «творені язиком» Музей космонавтики і Музей науки, то чому б і справжньому художньому у тому ж місці не скласти їм компанію? Ось і картини Івана Кулика, подаровані родиною художника, там вже є. Дарма, що в холодному темному коридорі, в обдертих рамах і з пожолобленим полотном. Але питання заповнення приміщення можна таким чином – хух! - порішати». А хто ж в’їде туди, де художній? Не сумніваюся, що претенденти вже є…
З цього місця варто було б розбиратися детальніше. Бо ж поголос про переїзд художнього музею цілком вкладається у контекст загальних підходів до матеріальної бази культури і в Україні (згадаємо недавні «музейні скандали» в Києві), і на Черкащині. Не так давно вся адміністративна потуга атакувала Корсунь-Шевченківський заповідник, зараз ось говорять про ліквідацію музею історії хліборобства у Тальному – а із замку Шувалових цю установу давно вижили під привидом ремонту і реконструкції. Щодо приміщення, яке зараз займає художній музей у Черкасах, то претензії на нього зберігаються ще з моменту виїзду перших господарів – міськкомів компартії та комсомолу. Свого часу чималі зусилля та сміливість знадобилася голові виконкому Черкаської міської ради Володимиру Соколовському, аби прийняти рішення про надання цього приміщення музею. Я навіть припущу, що це ж рішення врешті-решт сприяло і втраті ним цієї посади. За два десятки з гаком років цікавість до цієї гарної будівлі з боку «не музейних» структур, виходить, не згасла. Бо ж, за словами джерел, які не хотіли би бути оголошеними, минулого літа до управління культури навідувалися ходоки з «пропозиціями, від яких не можна відмовитися», а в самому музеї проводилися такі собі оглядини, попередні розвідки здійснювалися і в структурах, що опікуються міським комунальним майном, до якого належить будівля музею. До речі, нещодавно музею збільшили орендну плату і, я підозрюю, що це не останнє збільшення, адже приміщення потроху ремонтуються, стаючи все вартіснішими і привабливішими, комфортнішими, отже…
Отже, по-всьому виглядає, що музей та його колектив підводять до думки про невідворотність розставання з займаним приміщенням. Справа – за малим. За капітуляцією директора. На щастя для музею і на прикрість для претендентів на будівлю, музей очолюють не лякливі люди. І перший директор – Ніна Михайлівна Клименко, і другий нині покійний – Віктор Кіндратович Собченко – кілька разів упереджували подібні атаки на свою установу. Ось настав час і для Ольги Гладун, яка за три роки свого директорування зробила музей одним з найжвавіших центрів культурно-мистецького життя міста і України, майданчиком для престижних мистецьких та наукових заходів – фестивалів та конференцій. Згаданий «Музейний альманах», який став джерелом неприємностей для директора і розцінений УБОЗ та судовими органами як «продукт корупційної діяльності», визнаний фаховим середовищем найкращим науково-методичним музейним виданням в Україні. Тепер же судові рішення можуть стати підставою для розгляду питання про доцільність перебування директора на займаній посаді. По-всьому виходить, що розпочалася підготовка «думки» з цього приводу у відповідальних за прийняття рішення – депутатів обласної ради, яким підкидаються всякі історії в жанрі «чи їй давали, чи вона брала» і т.п. І по-всьому, пані Гладун доводиться, на відміну від своїх попередників, відбивати найцинічнішу атаку не тільки на неї особисто, а й на весь музей.
Зрештою, я таки дам відповідь на питання, поставлене на початку, тобто, чому про виявлення цього корупційного правопорушення всі промовчали. Її, цю відповідь, я зараз тримаю перед очима в ксерокопії, а вчора спостерігала і оригінал. А саме, «Положення про преміювання працівників обласного художнього музею», яке стало додатком №2 до колективного договору між адміністрацією і профспілковим комітетом КУ «Обласний художній музей» на 2012-2016 роки. У цьому документі йдеться про те, що «премії встановлюють адміністрації та працівникам музею за виконання встановлених показників і…максимальним розміром не обмежуються», а також, що «премії оголошуються наказом директора». Рішення профкому, згідно з цим Положенням, необхідне тільки в тому випадку, коли йдеться про позбавлення премій. І – найголовніше: «Дане положення діє з 01.12. 2011 року.» Тобто, видаючи наказ про преміювання працівників, що працювали над другим випуском «Музейного альманаху» у січні 2012 року, директор діяла у відповідності із цим документом. Тому факту правопорушення як такого просто не існувало. Перевіряючі просто відмовлялися навіть дивитися на цей документ, знайшовши для себе значно зручніший для досягнення мети. Нехай вони – працівники УБОЗ – і їхнє керівництво самі визначать, як називати такий підхід до здійснення перевірок. Зрештою, мовчання про цей «успіх» і є відповіддю. Це – просто сором! Нехай і судді, які застосували у своїй постанові таку високу категорію як «справедливість», звіряться із своїм розумінням цього явища, а також перечитають ще раз матеріали справи рішення в якій визнано «достатньо вмотивованим, обґрунтованим і переконливим».
Зрештою, джерелом цих всіх прикростей є тільки одне - задавнене ганебне зневажливе принижуюче ставлення до культурно-мистецької галузі на Черкащині. Вже майже пів-року немає повноважного начальника в Управління культури і невідомо, коли відбудеться це призначення. З самого управління через невизначеність йдуть непогані фахівці. Я не пам’ятаю, щоб в галузі колись був фаховий юрист, а зараз, з огляду на досить привабливе для різного роду «хапунів» майно установ культури – це вкрай необхідне. І цей юрист має знати специфіку культурно-мистецької сфери. Чи ж можливо зараз поміняти ситуацію? Ні! Питання треба ставити по-іншому: чи є бажання міняти ситуацію? А от це ми і побачимо по тому, як розв’язуватиметься ситуація, що склалася навколо музею.
реклама
Коментарі
Та куди нам простим смертним мистецтвознавця м до вас, депутатів... Напевно в нашій країні, більше ніж, ви, шановні політикани, ніхто не краде!
"Чи я б корова мичала..."
Стрічка RSS коментарів цього запису