Одразу після світлого Великодня волонтерський центр „Територія гідності”, що у Смілі, відправив захисникам на донецькому напрямку пристрій для боротьби з дронами для бійців 38 бригади, маскувальні сітки і чимало іншого. Скільки всього було надано ЗСУ допомоги за три роки його діяльності і порахувати важко. Між тим, самовіддано працюють у ньому звичайні люди, котрі до війни і слова волонтер можливо не чули. Чимало серед них пенсіонерів. Очолює центр Любов Терещенко.
Волонтери центру і їхні друзі з Латвії: сидить Любов Терещенко, вишиту подушечку тримають колишня працівник страхового агентства і волонтер Оксана Благірєва (праворуч) та волонтер з Латвії Вайра Лейніце
У лютому 2022 року вона пішла добровольцем у місцеву територіальну оборону. Там згуртувалася з іншими небайдужими смілянами. Так і створилася волонтерська організація. Для неї було виділене зручне для роботи, просторе приміщення. Проте не так давно з об’єктивних причин довелося переїхати до іншого притулку. Він менший за попередній, але працювати можна. Це не ті незручності, які дошкуляють воїнам на фронті.
Любов Терещенко
Війна все міняє: пріоритети, чесноти, вподобання, зрештою, – життя. У приміщенні, в якому колись скрипіли пера, стукотіли друкарські машинки тепер стрекотять швейні машинки, назбирується допомога для наших воїнів. Тут шиють плащі-пончо, маскувальні костюми, кікімори, кавери, бандани, балаклави, білизну, тощо; плетуть маскувальні сітки для військової техніки. Сюди захисники приходять, як до своїх, а на стінах висять не плани роботи державної установи – прапори бригад, подяки від воїнів і їхні шеврони.
І Любов Терещенко не планувала займатися волонтерською діяльністю, ще й під час війни. Вона мріяла про прекрасне, про сцену. Зрештою, і керувала аматорським театром „Перевесло” при смілянському міському Будинку культури. Там пахло декораціями, реквізитами, парфумами, радістю, лунали бурхливі оплески. А зараз їй у заповненому допомогою військовим приміщенні доводиться мати справу з такими ж затятими українцями, як і сама, з тими, хто втомився не на дивані, а від важкої роботи, щоденних проблем, однак знає, що просто зобов’язаний допомагати фронту, бо інакше комусь у зоні бойових дій буде важко. Вона постійно спілкується з воїнами, що пропахли пилом, порохом і втомою. Але без них і без тих, хто їх підтримує, не буде в майбутньому у нас ні мистецтва, ні театру, не буде нічого, навіть життя. Пані Люба це добре усвідомлює, і хоч теж утомилася бути сильною, настирною, затятою, однак тягне свою лямку вже четвертий рік, бо знає: як не вона, не ми, то хто?
Маскувальні сітки плетуть Ганна Кушнірова (на першому плані) і Наталія Тараненко
У волонтерському центрі з півтора десятка постійних працівників. До п’ятдесяти тих, хто працює не постійно. Йому допомагають підприємці, школи (особливо №10 і спеціалізована), церкви, підприємство „Смілахліб”, місцеві технологічний і промислово-економічний коледжі. Траплялося, коли щось виділяли магазини, кафе. Серед надійних помічників міський ринок.
Над кікіморою чаклує Світлана Поліщук
Любов Терещенко дуже вдячна Павлу Клименку (колишньому сільському голові села Костянтинівки), який постійно знаходить не лише тканину для роботи центру, а й помічників, котрі виготовляють сухий пайок, окопні свічки та інше.
– Це дуже активна, ініціативна людина, – каже пані Люба. – Такі ж і його діти, дружина Валентина, котра плете з нами маскувальні сітки.
Цікаво, що центр не шукав і не шукає тих, кому потрібна допомога на фронті. Вони знаходять його самі. Звісно, є вже коло тих, кому допомагають регулярно. І є віддача. Хлопці з підопічних бригад допомогли їм переїхати до нової обителі, облаштуватися, поробили стелажі.
Для діяльності такого волонтерського центру потрібні не лише відповідні матеріали, а й живі гроші. І вони переважно є. У цьому заслуга звичайних смілян, на яких все і тримається, зокрема пенсіонерів, котрі зі своїх куцих пенсій постійно виділяють для роботи центру хто сто, а хто двісті гривень. Не дивно, що пані Люба у розмові наголосила: вона пишається своїми земляками.
Закрійниця Любов Яхненко (на передньому плані) і швачка Любов Берегеля пошили для захисників Україні вже чимало маскувальних костюмів і плащів-пончо
Серед них є й такі, котрі не хочуть афішувати своєї благочинності. Лише недавно вона, приміром, дізналася, що то смілянин Максим Гарніцький регулярно перекидає на її банківську картку для центру то три, то п’ять тисяч гривень.
А якось її до сліз розчулила літня жінка, котра втретє принесла до волонтерського центру гроші. Прізвище своє називати відмовилася. Пані Люба поцікавилася, чи в неї часом хтось не воює?
– Так, – відповіла вона, – син на фронті.
Тоді вона запропонувала допомогти чимось йому.
– Не треба, – відмовилася старенька. – Там, де він служить, є все, я просто хочу допомогти іншим…
Добрим словом згадала пані Люба і Людмилу Співак, котра втратила на війні сина. Пані Людмила щомісяця донатить чималі гроші, щоб інші мами дочекалися своїх дітей.
Не забувають про Україну й ті небайдужі сміляни, котрі опинилися свого часу за кордоном. Так, до півсотні тисяч гривень уже передав центру громадський активіст, який наразі живе в Естонії, Ілля Слободяник. Чимало коштів надіслала з-за кордону і донька родини Романчуків – дуже активної і відповідальної. Є активісти, які дістають і передають тканину з Італії. Не так давно передав її й уродженець Ковалихи, а нині мешканець Німеччини, Віктор Буткевич. Регулярно допомагають українці з Латвії.
Безумовно, найголовніше в успішній роботі волонтерського центру його віддані справі люди, які роблять усе, що необхідно, і навіть більше. Пані Люба подякувала Світлані Поліщук, Ользі Кравченко, Євдокії Сабадишиній, Олені Войтасевич, Зої Польшиній, Володимиру Литвину, Миколі Носову, Володимиру Федоренку, Наталії Мотуз, Людмилі Гуріненко, Ользі Синьогуб, брати якої захищають Україну на фронті, закрійниці Любові Яхненко, Вірі Богатирьовій, котра виготовляє лікувальні мазі для воїнів. Більшість із них волонтерить з нею з самого початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Тому вона щиро переконана – це справжні патріоти України, які доводять свій патріотизм не словами, а справами. Отже їй є на кого опертися в роботі.
На складі готової продукції Любов Терещенко перевіряє нашоломник
У нашому житті буває всіляке: трапляються недоброчесні люди, крадії, шахраї. Приємно, що волонтерський центр „Територія гідності” за роки діяльності не зганьбився, не згорнув свою роботу, а продовжує наближати нашу спільну перемогу. Не дивно, що йому довіряють і ті, хто дуже добре вміє рахувати копійку. Наприклад, підприємці часто дають йому тканину в борг. І не тільки зі Сміли.
Відрадно й те, що центр не витрачається на комунальні послуги. В цьому заслуга місцевої влади.
Тут працюють швачки волонтерського центру
Безперечно, воїн, який тримає фронт – це головний захист України, її надія і опора. Але і без тисяч таких помічників, як у волонтерському центрі „Територія гідності”, їм було би значно важче. Бо перемога можлива лише тоді, коли народ та армія і справді єдині. Тож, хто хоче допомогти цьому волонтерському центру, тобто нашим захисникам, може перерахувати кошти на картку Любові Терещенко у Приватбанку. Її номер 4149 4999 9600 4907.
Олександр Вівчарик
Фото автора і з архіву Любові Терещенко
рекламаЦікаві новини звідусіль
