Достукатися до суддів не так і просто. Лише найбільш резонансні для країни судові процеси завдяки натиску журналістів стають відкритими та публічними. Новопризначений голова апеляційного суду Черкаської області Володимир Бабенко вирішив зробити роботу суду більш відкритою і погодився на інтерв’ю.
– Які були Ваші перші кроки на новій посаді?
– Насамперед зазначу, що призначення на відповідну посаду для мене було великою честю. Проте водночас це й велика відповідальність. Я розпочав з аналізу роботи нашого суду. Раніше я мав змогу ознайомлюватися з передовим досвідом судів як в Україні, так і за кордоном, тож маю намір впроваджувати його тут. Нещодавно ми долучилися до проекту «Справедливе правосуддя», що реалізовується за підтримки уряду США (в Україні його втілює у життя Творчий центр ТЦК). Вони незалежно від нас здійснюють дослідження якості роботи суду. Тобто, нас не попереджають, хто з громадян приїжджає і проводить опитування. Зараз ми отримали його попередні дані. Скажу, що деякі відповіді виявилися для нас досить несподіваними. Детальніше результати дослідження, разом з зауваженнями та рекомендаціями для виправлення певних недоліків, будуть презентовані у лютому. На Черкащині були досліджені два суди: наш та Чорнобаївський районний суд. Однак Чорнобаївський суд працює за вказаною програмою вже четвертий рік. Ми ж лише зараз зважилися на це. І нам приємно, що в основному роботу апеляційного суду Черкаської області оцінили позитивно. Проте є моменти, над якими слід працювати. Крім того, хочемо зробити роботу суду більш публічною, відкритою для громадян. Взагалі, я оптиміст по життю і якби не вірив, що проблеми завжди можна вирішувати, не був би я на цій посаді.
– А чому взагалі вирішили стати юристом?
– Так склалося життя. Ніхто в родині юристом не був. Коли служив у армії, мене зацікавила ця професія.
– Оскільки Ви працювали свого часу в районі, то нині, мабуть, як ніхто знаєте проблеми районних судів?
– Звичайно, у районах є проблеми. Це, зокрема, брак приміщень. Хоча на сьогодні держава забезпечує більш-менш нормальні умови для місцевих судів, проте вони не створені для апеляційного суду Черкаської області. Тому, на жаль, і ми не можемо створити елементарних умов для громадян, що нині приходять до нас. Немає де поставити в достатній кількості стільців для очікування, столів, для ознайомлення з матеріалами справи... У дні, коли призначено багато справ, людям доводиться стояти навіть на східцях. І це проблема. Адже наш суд єдиний в Україна, який не має власного приміщення. Нині апеляційний суд орендує лише один поверх Черкаського будинку правосуддя. Приміщення суду займає загальну площу 850 квадратних мерів. Це у той час, коли за нормами його площа має бути щонайменше 7,5 тисяч квадратних метрів. Вирішення цієї проблеми – першочергове завдання для мене. На сьогодні я написав декілька звернень в Адміністрацію Президента і в Кабінет Міністрів. При Кабінеті Міністрів створена робоча група, яка, сподіваюся, вирішить питання з забезпеченням нашого суду приміщенням.
«Наш суд єдиний в Україна, який не має власного приміщення. Нині апеляційний суд орендує лише один поверх Черкаського будинку правосуддя».
– Наскільки нині судова гілка влади в Україні є незалежною від інших гілок?
– Ніхто не телефонує і не вказує, що робити. Наша робота є незалежною і не підпадає під чиїсь впливи.
– Так, але можна назвати приклади, які досить негативно б’ють по іміджу судової системи в цілому. Це, зокрема, справа по Тимошенко, яку вів суддя Кіреєв у прямому ефірі. Це сприймалося не як суд, а як судилище. Що можна про це сказати?
– Думаю, наше суспільство було не готове до висвітлення в такому ракурсі судового процесу. Крім того, той процес був занадто заполітизований. Я не беруся ставити під сумнів ні той вирок, ні оцінювати вину обвинувачуваного. Є кодекс суддівської етики, згідно якого я не можу коментувати рішення колег. Скажу лише, що погано, якщо судова система не користується авторитетом у громадян, бо тоді вона не виконує свої прямі функції. Тож кожному треба усвідомити: якщо ми хочемо жити у правовій державі, то маємо дотримуватися її законів і поважати рішення суддів.
– Доводилося чути скарги, що у нас вибіркове правосуддя…
– Зрозумійте, судді розглядають лише ті справи, що приходять до суду. Суддя не може відмовитися від справи, бо це буде фактично самоусування від своїх професійних обов’язків. Однак, у той же час, він не може й обрати для себе справу.
Без сумніву, можна припустити, що і судді роблять помилки. Але всі в державі повинні розуміти, що за вчинення якогось злочину треба відповідати. А вже вина, чи її відсутність, буде встановлюватися залежно від представлених доказів. Надто сьогодні, коли з введенням нового КПК дещо змінилася сама система. Тобто, якщо вважають правоохоронні органи, що людина винна, вони й повинні зібрати всі докази. Вважають підсудний і його захист, що людина не винна – також збирають докази. Суд у цій ситуації має виносити рішення як арбітр – у залежності від наданих доказів.
– А Ви могли б назвати свою найскладнішу справу?
– Я багато справ розглядав. Свого часу розглядав кримінальні, зараз розглядаю цивільні. Інколи справа може бути не резонансна, але досить важка. Пригадую справу про вбивство двох людей. Підсудний під час досудового слідства визнавав свою вину, а під час розгляду в суді відмовився від своїх показів. І як тут бути? З’являються сумніви: а може неповна доказова база? Лишень уявіть, як важко психологічно, коли лише тобі треба вирішити і взяти на себе відповідальність, рівень якої надзвичайно високий. Бо ж, наприклад, покарання у вигляді довічного позбавлення волі є надзвичайно суворим. Слід вивчити всі обставини і прийняти доленосне для людини рішення. Тож страх помилки тисне на плечі. І судді доводиться жити з усіма своїми рішеннями. У більшості випадків складними, бо ж рідко буває так, коли з зали судових засідань обидві сторони конфлікту виходять задоволеними рішенням судді. Така уже специфіка нашої роботи. Але примирення – це найкращий результат розгляду справи.
– Як боротися з таким ганебним явищем як хабарництво в судовій системі?
– Так, у нашій системі є проблеми, як і скрізь у суспільстві. Але ми боремося з хабарниками. Для цього в нас є і вища кваліфікаційна комісія, і вища рада юстиції. Втім я переконаний, що цю проблему треба вирішувати ще на стадії підбору кадрів. Та якщо взяти взагалі весь суддівський корпус, то я можу з впевненістю сказати, що відсоток суддів, які притягуються до відповідальності, дуже маленький. Більш того, ми підводили підсумки за минулий рік і виявилося, що з усіх рішень, які винесли суди по області, апеляційний суд фактично скасував лише 4,5 %, а нашим судом розглянуто було майже 7 тисяч справ. Ці цифри свідчать про професіоналізм суддів та ефективність судової системи в цілому. Однак, коли ми читаємо коментарі громадян під публікаціями ЗМІ, то бачимо, що вони досить критичні. Можливо, це пов’язано з закритістю нашої системи. Тож будемо намагатися ставати відкритішими.
– Що нині спонукає молодь іти на роботу в суд?
Без сумніву, це дуже гарна професія і нічого поганого про неї я сказати не можу. Вона завжди була почесною і важливою. Проте, не треба забувати, що це насамперед відповідальність. За рішеннями суддів стоять людські долі. І своїм рішенням чи вироком суддя може або допомогти людині, або поламати їй долю.
– А яка, до речі, зарплата в суддів?
– Це питання прописано в законі. На сьогодні вона починається в судді з десяти мінімальних заробітних плат. Плюс надбавки. Чим більше людина працює на посаді судді, тим більше вона отримуватиме надбавок.
– У розмові Ви говорили про нервову напруженість на роботі. Як відпочиваєте?
– Я захоплююся спортом: граю у волейбол, теніс, шахи, футбол тощо. Це дуже розвантажує. Та найголовніше – я маю гарну родину: дружину та двох дітей. Погодьтеся, домашній затишок – найкращий відпочинок.
реклама
