Переселенці: нове життя і бізнес на новому місці

Сьогодні Черкащина, як і вся Україна, стала домівкою для тисяч внутрішньо переміщених осіб (ВПО), які змушені були залишити рідні міста через бойові дії. Серед таких людей — подружжя Тетяна та Олександр Руденки, які переїхали до Сміли з Межової, що на Дніпропетровщині. Там вони мали власну піцерію, проте з наближенням фронту та постійними обстрілами родина ухвалила складне, але необхідне рішення — евакуюватися.

Фото: Межівський меридіан

"У червні піцерія відпрацювала свій останній день у Межовій. Ми виїхали разом зі співробітниками — далі вже були прильоти", — згадує подружжя.

Ще в березні Руденки орендували квартиру у Смілі й поступово почали адаптацію на новому місці. Спершу шукали приміщення під кав’ярню, розробляли концепцію, готувалися до ремонту. Багато робили власноруч, навіть облаштували доріжку до входу. І вже з 1 серпня новий заклад відкрив двері для перших гостей. Основу меню, як і раніше, становить піца.

Новий бізнес — нові виклики

У новому місті Руденки стикаються з типовими для переселенців бізнес-викликами: пошук надійних постачальників, нестача персоналу, адаптація до локального споживача. Та навіть попри труднощі — не втрачають оптимізму.

"Зараз активно шукаємо працівників, знайомимось із місцевими. Вже на декого звернули увагу", — розповідає Тетяна.

Інтеграція в місцеве середовище відбувається поступово, але щиро: родина не лише відкрила заклад, а й долучається до спільноти — допомагають іншим переселенцям, знайомляться із сусідами, навіть безкоштовно передали двері з ремонту іншій жінці, яка також втратила дім.

"Ми добре знаємо, що таке бути переселенцем. Це важко. Ми не зможемо повернутись — там щоденні прильоти. Тож будуємо нове життя тут, у Смілі", — ділиться родина.

Пані Тетяна пригадує, що раніше родина полюбляла подорожувати в мирний час. Цього ж року вони подорожували Україною вже як переселенці. Відвідали навіть Західну Україну. Та, зрештою, до душі припала Сміла — місто нагадало їм Межову. Тож разом із п’ятьма співробітниками вирішили переїхати саме сюди.

Із собою вдалося взяти небагато: холодильник, особисті речі, назву піцерії (спеціально виготовлені літери) та світильники у формі відерець. Усе інше довелося здобувати вже на новому місці. Знайшли приміщення й почали ремонт.

Фото: Межівський меридіан

— Любимо тишу, спокій, не мегаполіс, а більш розмірений ритм життя. Сміла цим і підходить. Звісно, місто більше за Межову, але, можливо, це дозволить мати більше клієнтів. Ми також шукали житло в оренду — адже переїхали не самі, а з працівниками. Тож усім потрібно було знайти помешкання, — розповідає пані Тетяна.

Олександр Руденко додає, що вони часто відвідують заклади харчування в інших містах:

— Ми ж нормально поїсти ніде не можемо — скрізь зазираємо: «А що тут? А як там?» — жартує Олександр.

«Корея» у центрі Черкас

Оксана Зубенко раніше також не мала досвіду в ресторанній справі. Захопилася Південною Кореєю, її культурою, стравами ще в мирному Харкові, разом із донькою Катериною. Катя паралельно вивчала корейську мову й уже встигла не раз побувати в цій країні. Спільне захоплення і стало поштовхом до створення K-pop кафе (скорочення від англійського Korean pop) – місця, де можна відчути частинку далекої Кореї.

Мешкали на Салтівці – районі, який одним із перших відчув на собі початок повномасштабного вторгнення. Сім’я переїхала з Харкова до Черкас, де мешкали їхні знайомі.

– Ми не хотіли нікуди їхати, але обстріли ставали дедалі частішими й сильнішими. Через пару тижнів після початку повномасштабного вторгнення снаряд упав за сто метрів від нашого будинку, біля школи, де навчалися я та Катя. Будинок здригнувся від вибуху, і стало по-справжньому страшно. Тоді вирішили виїжджати, – сказала в коментарі «Прочерку» Оксана Зубенко.

Кілька років Оксана продавала кімчі (традиційна корейська страва, основою якої є ферментовані овочі) та інші корейські страви через Instagram. Уже в Черкасах з’явилася ідея відкрити невеликий заклад на виніс. Але згодом Оксана наважилася на більше – вирішила зробити повноцінне кафе з кухнею та залом. Так і народилося K-pop кафе.

– Хотіли дати людям не лише смак, а й атмосферу. Щоб кожен, хто мріє про подорож до Кореї, міг її відчути тут, у Черкасах, – пояснила власниця.

Спочатку в кафе приходила переважно молодь: фанати аніме, ті, хто захоплюється Азією та її культурою. Згодом аудиторія стала ширшою.

– Нас почали відвідувати люди різного віку, які мають інтерес до інших культур, кухонь, прагнуть відкрити для себе щось нове. Мені це дуже імпонує.

Вони отримали, зокрема, грант за програмою «Власна справа» – 250 тисяч гривень, які пішли на облаштування кафе та обладнання. Заклад розрахований на 60 місць для сидіння, має K-pop крамницю та літній майданчик.

– Наприкінці 2023 року я отримала перший грант, а всього їх було чотири. У квітні 2024-го ми офіційно відкрилися. У нашому кафе два великих холодильники, сучасний кухонний комбайн, лавовий та корейський грилі, де гості можуть самі смажити страви, а також фритюрниця і дві електроплитки. Грантові кошти дуже допомогли, завдяки ним ми облаштували кухню і змогли покрити перші місяці оренди. Загальна сума підтримки склала близько 500 тисяч гривень, – розповіла харків'янка.

Оксана працевлаштувала двох людей – кухаря та бармена, обидва з числа переселенців. Серед них і її донька. Вона допомагає з різними процесами, поділилася Катерина Зубенко.

– Працюю на барі: обслуговую гостей, прибираю, мию посуд... Робота різна, але мені подобається. Корея зовсім інша, там зовсім інше мислення, і це дуже цікаво спостерігати. Коли вперше поїхала туди у 2018 році, була переповнена емоціями. З самого початку мене вразила музика.

Її мама все ще мріє втілити свою давню мрію – на власні очі побачити Південну Корею.

Під час розмови з власницею в кафе завітали гості – Олександра та Павло з Харкова, замовили незвичні страви. Вони розповіли, що зараз на відпочинку в Черкасах, тут спокійніший ритм життя, ніж у їхньому рідному місті.

За освітою Оксана Зубенко психолог і має досвід переїзду через війну, тож прагне зробити свій заклад місцем, де можна бодай трохи відволіктися від реалій.

Бізнес-підтримка: державні гранти та можливості

У Черкаській області все більше переселенців запускають власну справу. Лише цьогоріч 16 ВПО виграли державні мікрогранти на розвиток бізнесу. Завдяки цим ініціативам у регіоні планується створити щонайменше 18 нових робочих місць.

Сфери різноманітні: торгівля, громадське харчування, ветеринарія, сільське господарство, грумерство, кондитерська справа, дитяча анімація. Це свідчить про активну інтеграцію переселенців у економічне життя області.

Державна програма мікрогрантів дозволяє отримати:

Це безповоротна допомога, яка стимулює самозайнятість та розвиток малого бізнесу в Україні — особливо у громадах, що приймають ВПО.

Попри всі складнощі та можливості виїхати за кордон, не всі переселенці їдуть:

"Ми хочемо жити й працювати тут. Любимо спокій, тишу, невелике місто. Сміла трохи більша за Межову, але тут відчувається щось рідне", — каже пані Тетяна Руденко, яка самотужки з чоловіком відкриває піцерію в Смілі.

Подружжя згадує, що коли розпочинали свою першу справу, мали всього 1300 доларів і жодного досвіду в ресторанному бізнесі — Тетяна за фахом педагог, Олександр — юрист. Але бажання створити щось своє, корисне і якісне, переважило сумніви.

«Проект «Посилення стійкості медіа в Україні».
Впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна).
Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)».

Disclaimer that has to be used:
Improving Media Resilience in Ukraine Project.
Implemented by Fondation Hirondelle (Switzerland) and IRMI, Institute for Regional Media and Information (Ukraine).
Funded by Swiss Solidarity

Назарій Вівчарик, Юлія Капуш