27 січня Герої-захисники зі Сміли Владислав Овчаренко („Турист”) та Сергій Жуковін („Швайгер”) – воїни окремого батальйону безпілотних систем SIGNUM, який наразі входить до складу 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха – були нагороджені орденом „За мужність” І ступеня. Зазвичай його вручає Президент України, але цього разу нагороду, через напружену ситуацію на фронті, вручали звитяжцям представники командування за місцем дислокації батальйону.
Орденом „За мужність” І ступеня відзначають за доблесть і сумлінне виконання військового обов’язку в умовах постійного ризику для життя. Віднині сміляни є повними кавалерами цього ордену. Таких в Україні не багато, адже це рідкісна відзнака, якою вшановують за винятковий героїзм. Офіційно повні кавалери ордену „За мужність” прирівнюються до осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною.
Владислав Овчаренко з нагородою
Подвиг
Однак і до отримання нагороди Владислав Овчаренко та Сергій Жуковін мали виняткові заслуги перед Україною. Адже першими в світі(!) у складі добровольчого підрозділу SIGNUM успішно використали в бойових умовах FPV-дрони-камікадзе. Це сталося на Харківщині біля села Заводи в червні 2022 року просто на очах військових журналістів зі Швейцарії, які і задокументували визначну та визначальну для майбутнього ходу війни військову подію. Тоді SIGNUM був у складі 93-ї окремої механізованої бригади „Холодний Яр”. Журналісти попросили показати їм якийсь екшн, як вони сказали. А хлопці напередодні експериментували над тим, як нищити ворога дроном-камікадзе з підвішеною вибухівкою У них трохи не виходило розрахувати час польоту, а того дня все склалося, як слід: на очах журналістів вони знищили російських загарбників, які сховалися в хаті з синіми дверима, залетіли дроном просто усередину. „Четверта хата, сині двері”, – ці слова вимовлені під час наводки теж увійшли в історію. В Інтернеті й є відповідне відео, яке так і називається „Сині двері”. До речі, пілотом тоді був Сергій Жуковін. Приголомшені швейцарці не вірили своїм очам, а у смілян почався новий період життя – уже як уславлених пілотів дронів. Вони на практиці довели, що з’явився новий вид зброї: дешеві FPV-дрони.
Сергій Жуковін з нагородою
Батько і син
Звісно, не про війну вони мріяли, захисниками стали через напад росії. Приміром, Владислав хоч і провчився три роки у Військовій академії Сухопутних військ імені Гетьмана Сагайдачного у Львові, однак цей навчальний заклад не закінчив. І не через те, що вчився погано, навпаки, був навіть старшиною курсу. Пішов через корупційні скандали в Академії, в яких брати участі не хотів. Згодом вивчився на маркетолога у Східноєвропейському університеті економіки і менеджменту в Черкасах. Та його справжньою пристрастю були комп’ютерні ігри. Напевне, це захоплення і допомогло йому згодом так вправно пілотувати дрони.
Останні три роки перед повномасштабним вторгненням Владислав Овчаренко жив у Естонії. 23 лютого 2022 року святкував відкриття своєї компанії в Таллінні (це був другий його бізнес у цій країні), а вже наступного дня залишив усе і повернувся в Україну, щоби стати на її захист.
Батько воїна Віктор Овчаренко (ліворуч) з сином на Ізюмщині у 2022 році
Тут не можна не згадати про батька Владислава Віктора Овчаренка. Він відомий у Смілі громадський активіст, підприємець, діючий депутат міської ради від Народного Руху України. Свого часу пан Віктор організував у місті військово-навчальний центр з тактичної медицини „Паланка”. У ньому підлітків навчали ще й долати смугу перешкод, проводили стрільби тощо. Дивно, але на офіційному рівні в Україні і досі немає належного військово-патріотичного навчання. Наскільки це важливо, показує досвід „Паланки”: чимало вихованців Центру стали на захист України. Зрештою, і Владислав Овчаренко та Сергій Жуковін пройшли вишкіл у ньому…
Залучав сина Віктор Овчаренко і до волонтерської діяльності. У 2014 році, якраз напередодні Іловайської трагедії, вони возили допомогу під Новоазовськ у село Сєдово, де розташовувався добробат „Дніпро-1”. Саме там уперше побачили і почули інструкторів з тактичної медицини. Пан Віктор зрозумів, наскільки це важливо в умовах війни.
Коли Владислав повернувся додому через Польщу, він спершу потрапив у підпорядкування батька. Як тільки відбулося повномасштабне вторгнення росії, той одразу звернувся через соцмережі до смілян із закликом зголошуватися до територіальної оборони. Вже у перші три дні було сформовано підрозділ у 800 чоловік, ще 1200 були в резерві. Командиром смілянської ТРО невдовзі став саме Віктор Овчаренко. Син, маючи досвід військової академії, допомагав йому розробити план оборони міста. Він був також його очима, адже привіз із собою з Естонії дрона, яким вони оглядали місцевість навколо міста.
Сергій Жуковін (ліворуч) і Владислав Овчаренко під Соледаром
Побратими
Що ж до Сергія Жуковіна, то його захопленням в підлітковому віці була археологія, історія України, цікавила також історія Другої світової війни. Водночас мав інтерес до техніки, зброї. Після школи закінчив радіотехнічний коледж, вступив до „Нацкорпусу”, а в 2016 році, вже у складі полку „Азов”, брав участь у боях за Широкине. Опісля навчався в Українському державному університеті залізничного транспорту в Харкові, мріяв поступити до академії СБУ, однак не пройшов за станом здоров’я. Та це не завадило йому стати на захист Батьківщини і під час повномасштабної війни. Такий розвиток подій він передбачав тому відповідно готувався. О 7-й ранку 24 лютого 2022 року Сергій уже був під стінами військкомату, долучився до територіальної оборони А за два тижні, розуміючи, що ворог наразі застряг на підступах до столиці, разом з Владиславом Овчаренком вирушив до Києва, де вони долучилися до новоствореного підрозділу SIGNUM. Створив його командир із позивним „Сова”. Підрозділ сформувався як добровольчий загін, який згодом став одним з найкращих у використанні БПЛА. Це щоденна, складна і надточна робота, яка рятує життя українських військових, знищує ворога. Разом з SIGNUM сміляни відбивали наступ росіян під Києвом, далі воювали на Харківщині, захищали Соледар, Бахмут, пройшли пекло Кліщіївки, були у Серебрянському лісі, під Покровськом. Те, що пережили вони, передати словами важко. Труднощі, які долали разом на війні, зробили їх справжніми побратимами.
На захист Батьківщини обоє стали за покликом серця, пішли воювати добровольцями, а отже практично ніякого забезпечення не отримували, навпаки, витрачали власні кошти. Оформилися як штатні військові уже на Харківщині. Під Ізюм їхньому підрозділу привозив волонтерську допомогу Віктор Овчаренко.
Подяка Єлизаветі Овчаренко від SIGNUM за відданість та підвищення бойової ефективності підрозділу
Про їхні воєнні будні можна писати книжки. Наприклад, одного разу, коли сміляни тримали оборону у двоповерховому будинку на Харківщині, просто по них почав працювати російський танк. Після п’яти „прильотів” будівля розсипалася, вони дивом вціліли. У Владислава був із собою маленький дрон, з якого ще у довоєнний час вів зйомки на природі. Він запропонував командиру спробувати знайти клятий ворожий танк за допомогою цього дрону. Вибрався з ним надвір, запустив, побачив бронемашину і передав координати. Танк вдалося знищити, що дало їм можливість відійти.
– Ця ситуація не йде в жодне порівняння з тим, що ми потім пережили в Бахмуті, – розповідає Владислав, – там усе було набагато гірше. Але те, що відбулося на Харківщині, важливе, насамперед, тим, що на Слобожанщині ми уперше використали дрон, і це спрацювало. А під Бахмутом наш підрозділ став одним з першопрохідців у збитті російських розвідувальних БПЛА.
На жаль, швидко масштабувати тему дронів не вдалося, не всі командири одразу зрозуміли, наскільки це важливо. Владислав з Сергієм наполегливо продовжували працювати над FPV. У вихідні замість того, щоб перепочити, їхали на базу і займалися там, тренувалися, шукали позиції, запускали. Коли вийшли з Бахмута, почали працювати над цим ще серйозніше і змогли, зрештою, знайти підтримку. Тож, як заїхали у Кліщіївку, підрозділу знадобилося лише два тижні на те, щоби знищити техніку ворога і зупинити пересування росіян на цьому напрямку.
Нині сміляни одні з кращих операторів FPV-дронів, командири, часто працюють на інших ділянках фронту – там де найбільше потребують їхнього досвіду і вправності. Вони навчилися збивати в повітрі російські дрони-камікадзе „Ланцет”, знищувати вогнеметну систему „Солнцепек”. Про них знають у росії, вони потрапили у пост путінської пропагандистки Скабєєвої, яку дуже дратує вправність і результативність смілян.
– У росіян більше техніки і живої сили, тому їх треба перемагати технологіями, – говорить Сергій Жуковін. – Однак FPV-дрони і зараз залишаються затребуваними, оскільки дають змогу відслідковувати ворожу ціль у режимі реального часу.
В оформленні кав’ярні Єлизавети домінує військова тематика
На рахунку Владислава Овчаренка і Сергія Жуковіна до тисячі знищених ворожих цілей. Торік вони одними з перших в Україні здійснили й успішні збиття іранських безпілотників Shahed за допомогою FPV-дронів-перехоплювачів. Сміляни передають свій унікальний досвід іншим, ще з 2022 року діє школа FPV „Сині двері”, тож готові допомогти і землякам. Зараз у кожного з них своя команда, але вони досі в одному підрозділі. Віктор Овчаренко звертався до обласної ОВА з пропозицією організувати групи пілотів БПЛА на Черкащині, які б пройшли навчання у Владислава і Сергія. Проте… До речі, коли влітку минулого року були прильоти в Смілу, якими ворог ущент зруйнував технологічний коледж, Владислав за день до цього за годину збив сім „шахедів”.
Україна має стати одним міцним кулаком
Війна – це не прогулянка, якими б успішними не були твої дії. Це дуже важка щоденна праця. Коли подивитися на світлину Владислава з батьком під Ізюмом у 2022 році і на нинішню, на якій він тримає нагороду, бачиш двох різних людей: на першій – ще, по суті, юнак, а на нинішній – змужнілий воїн. Війна змушує наших дітей дорослішати швидко. Владислав пережив декілька контузій. У результаті однієї у нього навіть пропадав зір. Але він і далі разом з побратимом нищить ворога. Він уже не хоче їхати з України, каже, що надто велику ціну ми заплатили, аби їхати звідси. Не вірить і в перспективу перемовин з ворогом, а вірить у те, що перемогти ми зможемо лише тоді, коли всі об’єднаємося заради перемоги.
– Часткові, невеличкі мобілізації лише розтягують війну, – переконаний він. – Якби ми вчасно сформували величезний військовий кулак, то ситуація на фронті була б нині зовсім іншою.
Кав’ярня
До речі, Владислав Овчаренко спростовує головний аргумент ухилянтів: хай спочатку ідуть воювати діти депутатів. Владислав син депутата і воює з першого дня. Його родина – активні волонтери, як і родина Жуковіних. От і рідна сестра Владислава Єлизавета 2022 року працювала і навчалася в Польщі, вивчала готельно-ресторанний бізнес. З початком великої війни збирала серед колег і в соціальних мережах допомогу для підрозділу, в якому воював брат, закуповувала навіть каски. Її без перебільшення можна назвати Берегинею SIGNUMу, вона і зараз допомагає його бійцям, намагається створити зручні умови для виконання ними бойових задач, адже робота оператора БПЛА непроста, потребує постійної зосередженості і уваги. Ліза шукає також деталі до дронів, самі дрони. Звичайно, не відмовляє в допомозі й іншим підрозділам, але найбільша опікується своїм, як сама каже, батальйоном. Вона навіть приїздила до нього.
Перед повномасштабним вторгненням Єлизавета мріяла відкрити разом з братом якийсь заклад харчування в Естонії. Відкрила в Смілі. Тож тепер у неї є власна кав’ярня, в оформлені якої домінує військова тематика. Антуражем слугують військові трофеї, шеврони, які привозив брат і деякі відвідувачі. Тут знаходять допомогу і підтримку захисники, які їдуть з фронту, тут продають речі мілітарного спрямування, прибуток від продажу яких іде на донати на ЗСУ, як і з прибутку кав’ярні. Військові люблять це місце, відпочивають тут душею.
Отже, можна сказати, що SIGNUM і родини Овчаренків та Жуковіних – це і є той кулак в мініатюрі, яким Владислав хотів би бачити всю Україну...
Олександр Вівчарик,
Світлини автора та батьків героїв публікації
реклама
