Минуло більше трьох місяців, як 40 депутатів міської ради оголосили недовіру міському голові Сергію Одаричу. Вже дещо вщухли пристрасті, політичні дискусії перемістилися із сесійної зали до залів засідань черкаських та київських судів. Новоутворена більшість із нібито непримиренних ворогів – бютівців і регіоналів – загрузла в суперечках за виконкомівські посади, земельні ділянки і бюджетні контракти.
Висувалися різні версії. Причинами такого рішення називалася і давня ворожнеча між мером Одаричем та губернатором Тулубом, і образа Валентини Жуковської на те, що черкащани не обрали її народним депутатом, і незадоволення депутатів – «алкогольних баронів» забороною на продаж спиртного біля шкіл та в нічний час. Очевидно, всі ці чинники мали місце. Але, на моє переконання, кожен із ображених просто скористався вдалим моментом для помсти. А справжня причина в іншому.
Вважаю, що рішення про імпічмент Одаричу підготували черкащани ще 31 жовтня 2010 року.
Так, незважаючи на абсолютну підтримку Одарича на посаду міського голови, саме виборці Черкас своїм голосуванням заклали міну сповільненої дії по його ж відставці. Ще до виборів Сергій Олегович прогнозував саме такий розвиток подій. Питання полягало лише в тому, коли це станеться.
Дивно, що Сергію Олеговичу вдалося пропрацювати з цим депутатським корпусом більше двох років.
Усім нам добре відомо, що в міського голови практично немає власних повноважень. Так, він може головувати на сесіях міської ради та засіданнях міськвиконкому. Але в нього такий же один голос, як і в будь-якого депутата чи члена виконкому. Так, він може призначати працівників на посади у виконкомі, але з тих кандидатів, які відбере і «пропустить» конкурсна комісія. Так, він може підписувати платіжні доручення. Але лише в тих сумах і на ті потреби, які затвердили депутати міськради. Будь-який інший платіж просто не буде проведений казначейством.
Тобто, головні дійові особи в управлінні містом – депутати. Зокрема й тому, що двома третинами голосів можуть відправити міського голову у відставку.
Розуміючи вагу кожного депутатського голосу, Сергій Одарич перед виборами звернувся до кожного свого прихильника з проханням підтримати не лише його кандидатуру, а й тих кандидатів у депутати, які входять до його команди – «Партії вільних демократів».
В іншому випадку Сергій Олегович прогнозував продовження сумної черкаської практики «торгів» із депутатським корпусом, періодичних імпічментів тощо.
Знаю, що в історії не буває «якби». Але все ж таки не можу втриматися від спокуси проаналізувати можливий розвиток подій, якби виборці, що підтримали Одарича в жовтні 2010 року, дослухались до його пропозиції і підтримали його команду.
Отже, Одарича Сергія ОЛЕГОВИЧА підтримали 35,5% черкащан. Ще 2,2% помилилися в бюлетені і поставили позначку навпроти Одарича Сергія ОЛЕКСАНДРОВИЧА – однофамільця, якого висунули опоненти. Всього 37,7%.
Міська рада обиралася за змішаною системою – 30 депутатів за партійними списками, 30 депутатів безпосередньо громадянами у виборчих округах.
Команда Одарича балотувалася за виборчим списком «Партії вільних демократів». Якби кожен виборець Одарича проголосував за список ПВД, до міської ради за цим списком було б обрано 17 «вільних демократів».
У кожному окрузі також був кандидат із команди Одарича. Якби виборці Одарича підтримали його колег, то до міської ради були б обрані ще 29 «вільних демократів». Адже лише один з кандидатів у депутати – Віктор Горкун – у своєму окрузі отримав вищу підтримку, ніж Одарич.
Таким чином, повну відповідальність за життя міста взяли б Сергій Одарич і «Партія вільних демократів», яка б мала 46 депутатських мандатів із 60. Але це – «якби»…
Насправді лише 44% виборців Одарича прислухалися до пропозиції обирати одночасно і мера, і його команду. За «Партію вільних демократів» віддали свої голоси 15,9%. Таким чином до ради за списком увійшли лише 7 однодумців міського голови. Треба віддати належне цим виборцям – вони не помилилися у виборі. Незважаючи на шалений тиск, що чинився на «вільних демократів», погрози і спокуси, в цьому списку виявився лише один зрадник, який перебіг в інший табір – начальник охорони здоров'я міста Олег Стадник. На тлі масового «тушкування» депутатів у Верховній Раді така стійкість команди Одарича викликає не лише подив, але й повагу.
Із 30 округів лише у восьми виборці підтримали «Вільних демократів». Жоден із цих депутатів не зрадив свою команду і своїх виборців.
Значна частина з них проголосувала за інші партії та інших кандидатів. Це досить дивно. Як казали в часи Кучми – «багатовекторність в одній голові». Адже всі партії і кандидати (крім «Вільних демократів» та «Фронту змін») йшли на вибори з критикою Одарича. Як можна одночасно голосувати за Одарича, який зняв пам'ятник Леніну, і за Компартію, яка обіцяла його відновити? За Одарича, який боровся з іншомовними вивісками і рекламами, і водночас за Партію регіонів, яка намагалася запровадити двомовність? Але, тим не менш, близько 15% черкащан зробили саме такий діаметрально протилежний вибір.
Решта прихильників Одарича взагалі проігнорувала вибори депутатів, проголосувавши «проти всіх». Лише погляньте, в бюлетені з партійними списками «проти всіх» проголосувало більше 8% черкащан.
А при виборі депутата в окрузі кількість «противсіхів» сягнула 15%! Погляньте на карту (Діаграма 3). У 6 з 30 округів обраним визнали кандидата, який отримав голосів менше, ніж було «проти всіх» кандидатів! Як на мене, легітимність таких депутатів взагалі викликає великий сумнів.
На Діаграмі 2 показано, як проголосували виборці Одарича при виборі політичної партії. Бачимо, що більше половини голосів «розпорошилися» між «Фронтом Змін», «УДАРом» і «Батьківщиною».
Чим керувалися ці 18 тисяч виборців, які обирали Одарича, але не голосували за його команду, важко сказати. Можливо, недостатня довіра до самого Сергія Олеговича. Напевно, лінощі шукати в бюлетені навпроти прізвища кандидата напис «висунутий Партією вільних демократів». Очевидно, і сам Сергій Одарич під час кампанії недостатньо чітко наголосив на необхідності голосувати саме за команду.
Але якими б не були мотиви цих виборців, які голосували ЗА Одарича-мера і НЕ голосували за його команду – саме ці виборці створили протистояння в міській раді, яке і завершилося достроковою відставкою міського голови. Образно кажучи, ці виборці одночасно запрягли коня у воза і старанно зав'язали йому ноги, щоб не міг поворухнутися.
Таким чином, новообраний міський голова отримав раду, в якій було лише 15 його однодумців і цілих 45 його противників. Опоненти розпочали підготовку до імпічменту з першого ж дня роботи нової ради.
Заради розблокування ради і припинення протистояння Одаричу довелося шукати шляхи для формування коаліційної більшості. «Батьківщина», за винятком трьох депутатів, зайняла категоричну опозиційну до міського голови позицію. «Фронт змін» увійшов до більшості, але в ньому було лише 5 депутатів.
В Одарича і «Вільних демократів» лишився єдиний вихід розблокування ради – шукати домовленості з «Партією регіонів» (14 голосів). У підсумку торгів і шантажу «регіонами» отримали ключові посади: секретаря міської ради, першого заступника міського голови (з повноваженнями управління бюджетом), посади голів комісій ради (6 із 8), галузь доріг, вуличної інфраструктури і громадського транспорту, керівництво тролейбусним підприємством «Черкасиелектротранс», Палац молоді, відділ кадрів міськвиконкому тощо.
У таких непростих умовах вдалося пропрацювати більше 2 років. І немало зробити — капітально відремонтувати понад 23 км основних магістралей міста, забезпечити лікарняні заклади новим діагностичним та лікувальним обладнанням, реконструювати Центральний стадіон, створити найкращий в Україні Центр надання адміністративних послуг, облаштувати десятки дитячих та спортивних майданчиків, відреставрувати будівлю РАЦСу і розпочати реконструкцію Хрещатика, забезпечити мешканців приватного сектору індивідуальними контейнерами для сміття і суттєво покращити чистоту в місті тощо.
Але 24 квітня 2013 року реформи в Черкасах зупинилися. Сподіваюсь, що найближчим часом суд завершить розгляд цього питання і дасть відповідь про законність такого рішення міської ради.
Я ж хочу звернути увагу не на формальний, а на МОРАЛЬНИЙ аспект цього рішення 40 депутатів.
Чи мали вони моральне право усувати обраного усім містом міського голову? Чи опиралися вони в цьому рішенні на волю виборців? І взагалі – як співвідноситься легітимність депутатів і міського голови, виходячи із рівня підтримки виборцями?
Погляньмо на карту виборчих округів (Див. діаграму 3). Згадаймо, кого ми обрали до міської ради. Більшість депутатів отримали підтримку лише 13-18% виборців. Тобто вдвічі або втричі меншу, ніж Одарич у їхніх же округах! Чи мають моральне право ці депутати усувати з посади людину, яка має значно вищу довіру черкасців?
Погляньмо на окремі округи. Наприклад, № 19. Депутат Кузьоменський отримав лише 458 голосів. Це не лише вдвічі менше, ніж Одарич. Це навіть менше, ніж виборців, що проголосували «проти всіх».
Або округ № 21. Вишиваний – 277 голосів. «Проти всіх» вдвічі більше — 462. А за Одарича в три з половиною рази більше – 970 голосів!
Окремої уваги заслуговують депутати, які були конкурентами Одарича на виборах міського голови.
Більшість із них потрапили до міської ради за списками політичних партій. І з величезним задоволенням долучилися до розправи з конкурентом, якому з тріском програли вибори. Це Віктор Білоусов, Володимир Мамалига та Костянтин Єзерський. Через хворобу Євген Влізло склав повноваження і його замістив у міськраді власник «Бочки» Олексій Арсенюк. Микола Булатецький, слід віддати йому належне, принципово відмовився підтримувати відставку Одарича. Погляньмо на діаграму 1 – всі колишні кандидати в мери, що голосували за відставку Одарича, навіть разом узяті отримали підтримку черкасців нижчу, ніж сам Сергій Олегович!
Чи має моральне право сьогодні очолювати місто Віктор Білоусов, який і в 2006, і в 2010 роках отримував підтримку виборців в КІЛЬКА РАЗІВ нижчу, ніж Сергій Одарич?
Дострокова відставка Сергія Одарича була «запрограмована» ще 31 жовтня 2010 року, на місцевих виборах. І створили умови для відставки ті виборці, які проголосували одночасно за Одарича – міського голову, і за його опонентів у міську раду або «проти всіх».
Обрання міського голови і необрання його команди в міську раду – це гарантія розтринькування міських ресурсів (землі, бюджету, майна). Бо «слабкий» міський голова змушений домовлятися з опонентами. Ціна таких домовленостей – посади для некомпетентних депутатів, ділянки берега і Соснівки, бюджетні замовлення, приміщення, комунальні підприємства. Що, по суті, ми зараз і спостерігаємо. Білоусов, задля формування більшості в раді, призначає безробітних депутатів на посади, «закриває очі» на паркани і будівництво у береговій зоні тощо.
Головний урок, який нам усім треба винести з цієї історії, особливо молодим людям, які будуть вперше голосувати на наступних виборах.
Незалежно від назв партій і прізвищ лідерів:
якщо ми обираємо партію (команду), – треба голосувати і за її лідера;
якщо ми обираємо лідера, – треба голосувати і за його партію (команду).
Тоді буде єдність і відповідальність.
Тоді Черкаси стануть містом успіху!
Микола Кудрявцев, 33 роки, юрист, керуючий справами Черкаського міськвиконкому (2010-2013), голова Черкаської міської територіальної виборчої комісії (2010)
реклама
Коментарі
Віктор Федорович вам альтернатива!
Альтернатива?
Неа. Їх розшукують виборці.
Стрічка RSS коментарів цього запису