Звинувачений у заворушеннях: «Сину сказали, що татко поїхав заробляти дєнєжку»

На фото – внутрішній дворик у СІЗО

Затримання

Для сусідів Олександра справжнім шоком стала звістка, що його звинувачують в участі у «масових заворушеннях» (позбавлення волі на строк від 5 до 10 років) і «захопленні державних будівель» (до 5 років). У політичній діяльності він ніколи помічений не був. Працював на друкарні «Графія-Україна», зараз – на обліку в центрі зайнятості. Цікавиться простими побутовими речами – облаштовує оселю, разомі з дружиною Людмилою виховує сина Сашка, любить збиратися удома з друзями...

Олександр Ільященко з сином Сашком. Фото надане героєм публікації

– Було так, – розповідає Олександр. – Увечері 23 січня ми з моїм товаришем Тимуром Ємельяновим сиділи в мене вдома на Пастерівській поблизу «Школи майстрів». Мама приготувала нам повечеряти. Дружина з дитиною гостювала у тещі. За чверть до півночі зібралися й пішли в гості до спільного друга, який живе неподалік музучилища. О 00.25 ми йшли по вулиці Лазарєва. Проминули колишній готель «Черкаси», кілька банків. Без сумніву, нас зафіксували камери цих банків, і якби потім слідчі хотіли дізнатися, звідки ми там взялися, легко це зробили б.

Як розповідає Олександр, на той час вулиця була зовсім порожня. Ніяких ознак того, що перед цим штурмували Будинок рад, уже не залишилося. Простуючи з протилежного від споруди боку вулиці, чоловіки навіть не помітили, що тут щось змінилося.

У радіусі декількох кварталів тієї ночі на вулицях залишилися самі правоохоронці. Усіх перехожих похапали...

– Неподалік від магазину «Інтертелеком» до нас підійшло шестеро чи семеро грифонівців із кийками, в масках, – розповідає Олександр. – «Що в кишенях?» Без проблем: ось паспорт, два телефони, ключі, сигарети. Перевірили. Заборонених предметів ніяких не було. Ми – спокійні, все в порядку. «Можемо йти?» – «Ні, будь ласка, в автозак»... Питаємо: «У чому проблема? За що нас затримують?» Вони: «До з’ясування особи». Ми кажемо: «Та як, ось же наші паспорти!» Вони беруть і мовчки нас заштовхують у автозак. Не б’ють, руки не крутять, все так мовчки, по-діловому.

Олександр пригадує, що в маленьку «газельку» позапихували, мабуть, осіб із 20. Більшість були сильно побиті. Як потім стало відомо, це був далеко не перший автозак.

– Тієї ночі людей «приймали» у ресторанах, біля «Любави», біля магазину «Україна», – розповідає наш співрозмовник. – Один хлопець живе в будинку, де магазин «Україна». В нього були гості. Він у капцях вийшов у магазин. Його там «прийняли», відтягли в ОДА, поклали на підлогу й побили. Людей везли «пачками». З нами був хлопець – підприємець, який просто їхав центром на машині. Машину зупинили, його витягли – просто з діловою текою, а машину так і покинули відкритою на Хрещатику. Між моментом, як він спокійно й упевнено їхав вулицею, і моментом, як він опинився в автозаку, не минуло, мабуть, і кількох хвилин...

Усіх затриманих, а їх, за словами Олександра, було спочатку осіб 60, привезли у Соснівський РВВС. Потім деяких відпустили.

– Там, у РВВС розпочався справжній «безпредєл», – каже чоловік. – Усіх поставили обличчям до стінки, руки – або за головою, або за спиною. В одного хлопця задзвонив телефон. За це йому розсунули ноги мало не до шпагату й два чи три рази з усієї сили вдарили берцем у промежину. Він мало не впав і потім довго не міг віддихатися. Змусили витягти все з кишень. Повилучали телефони. Мої телефони вилучили під протокол. А в багатьох, у кого були дорогі апарати, просто позабирали й поділили між собою. Багато хто залишився без грошей, кредитних карток.

Як каже Олександр, протоколи затримання, а згодом – і повідомлення про підозру на всіх склали абсолютно однакові, тільки прізвища різні.

– Скрізь написано, що 23 січня близько 18 годин той чи той прибув до облдержадміністрації, де взяв участь у масових заворушеннях, насильстві, погромах, підпалах, знищенні майна, блокуванні та захопленні будівлі, – розповідає наш співрозмовник. – І це все нібито підтверджується показами свідків, відеозаписами, іншими матеріалами. Але цього всього немає в природі й не може бути, тому що мене, приміром, там просто не було. Я був удома з другом і мамою. На той час мама тільки готувалася готувати вечерю... І так – у 9 затриманих осіб із кожних десяти. Люди – взагалі не при ділах!

Олександр розповів про випадок молодого черкащанина Володимира Хагая, який працює на ЧШК. Того вечора він до 23.00 був на роботі. Виходив через прохідну разом із колегами. Це було зафіксовано електронним пропуском і відеокамерою. Потім на суді адвокат усе це продемонстрував. А у нього в міліцейських документах було написано, що він о 18.15 уже нищив Будинок рад...

Ільященко каже, що потім, уже в СІЗО, ті, хто був свідком штурму, розповідали, що перед початком подій до площі приїхала «Мазда», звідки виставили ящик із «коктейлями Молотова». Якісь люди розпочали штурм, а потім вони, як по команді, пішли. А інша молодь продовжила Будинок рад атакувати...

– Із Соснівського РВВС, де нас протримали п’ять годин, повезли на Хімселище в ізолятор тимчасового тримання – ІТТ, – продовжує розповідь Олександр. – Там я побачив нові жахи. Один чоловік, уже не першої молодості, з вусами й довгим волоссям, був такий побитий, що не міг перевертатися на нарах. Його ноги і руки були буквально сині. Він не міг дійти три метри до туалету. Він казав: «Так, я був біля ОДА й на це все дивився. Але коли приїхали ці коршуни, витягли дубці й почали всіх кліпати, то кліпали всіх без розбору». Інші розповідали: «Поклали на землю – і ногами... Коли людей завантажували в «Богдани», то клали їх між сидіннями. Коли хтось піднімав голову, били черевиком по голові».

Суд

Із черкаського ІТТ затриманих розвезли по райцентрах. Олександр опинився у Смілянському ІТТ. А вже у Смілі 25 січня відбулося засідання суду, який ухвалив застосувати проти Ільященка запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

– На суді йшлося, що слідство провів смілянський слідчий. Не знаю, як він міг навіть теоретично за цей час поїхати в Черкаси і все це «розслідувати», – знизує плечима Олександр. – Насправді нас судили за папірцями. Думаю, було так: зателефонували, сказали, що потрібно, приміром, 50 осіб заручників. Ні за що, ні про що. Ніхто ні в чому не розбирався. Ніхто не питав, де я був того вечора, не перевіряв мого алібі. Просто були потрібні заручники, щоб торгуватися з майданівцями за звільнення приміщень.

Суд у Смілі був швидкий і несправедливий. Фото «Прочерку»

–Утім, у цій історії є й позитивний бік, – міркує Олександр. – Ми переконалися в тому, що скрізь можна зустріти хороших людей. Наприклад – в ІТТ на черкаському «Хімселищі», у Смілі. У нас же все вилучили, сигарет не було. Хлопці, які працюють в ІТТ, нам дуже співчували, навіть були в шоці від того, що з нами зробили. Вони віддали нам усе, що в них було в той момент – сигарети, мандарини, апельсини, чай. Ставлення було дивовижне. І ще ось що хочу сказати. У Смілі мене помістили в приміщення до справжніх злочинців. З їхнього боку не було ніякої зверхності, зневаги. Також ділилися, чим могли. Самі курили самокрутки, а мені витягли припасені сигарети з фільтром.

Олександр розповідає, що від моменту, коли затриманих вивезли зі Смілянського РВВС, вони постійно бачили людей, готових допомогти й підтримати. Біля приміщення суду зібралося осіб 200, які вимагали відпустити невинно затриманих. На засіданні суду був присутній представник «УДАРу».

– Утім, суд ні до кого не дослухався, – каже Олександр. – Ні до людей, ні до нардепа, ні до мого призначеного державою адвоката (втім, адвокат був такий, що я його на бачив ні до суду, ні після суду).

Коли суд закінчився, заарештованих перевезли в Черкаси у СІЗО, де нашому співрозмовнику довелося пробути ще 22 дні.

СІЗО

У перші дні члени сім’ї Олександра, яким повідомили про його затримання, не знали, що й робити. Мамі Людмилі Миколаївні зателефонував якийсь адвокат, котрому координати затриманого повідомили, очевидно, в міліції. Захисник запропонував юридичну підтримку... за 1000 доларів США.

– Він так і сказав: робота по цій справі коштує від 1000 до 2500 доларів, – розповідає Людмила Миколаївна. – А ще він сказав, ніби бачив Сашу в СІЗО. Як я дізналася пізніше, це була неправда.

Почувши позамежну для родини цифру, мама так розхвилювалася, що злягла з гіпертонічним кризом. Важко уявити собі, що пережила, очікуючи побачення з чоловіком, й дружина Олександра Людмила. Старший брат нашого співрозмовника, коли побачив його на суді в кайданках, похитнувся, а він – людина бувала, військовий. Синові Олександра, малому Сашкові, сказали, що його татко поїхав на заробітки, а коли повернеться – невідомо...

Тим часом, Олександра і його товаришів по нещастю уже взяли в оборот правоохоронці.

– Молодий хлопець, який мене допитував, запропонував: «Якщо ви візьмете на себе або одне розбите скло в облдержадміністрації, або один кинутий, наприклад, у двері камінчик, ви завтра вже будете на волі». Я відповів, що не розумію, чому я щось маю «брати на себе», якщо нічого не робив і взагалі там не був, – пригадує Олександр. – І таке пропонували кожному. Деякі хлопці велися на це. А потім, уже під кінець, у СІЗО приходив представник прокуратури і людина з відеокамерою, просили нас визнати, що, хоча нас держава, можливо, і «пробачить», але ми нібито були не праві. І що, мовляв, повелися з нами добре. Ми відповіли, що були б не проти цього (хоч декого при затриманні й побили), якби справді були у чомусь винні. А якщо людину беруть і просто так саджають у СІЗО, то вибачте...

Без юридичної підтримки чоловік залишався аж доти, доки за його захист не взялася тодішня опозиція.

– Зателефонував правозахисник Володимир Батчаєв, – розповідає мама Олександра. – Потім – автомайданівець Руслан Зоря, представники «Батьківщини» Вони мене так морально підтримали! Багато хто нам допоміг, боюся, що когось не назвала. Але всім я дуже вдячна. Заспокоїли, знайшли адвоката – Євгена Синельникова. Не знаю, що б я без нього робила. Він сам бігав, усі питання вирішував, а мені тільки казав, якого папірця треба підготувати. І все – для нас безкоштовно.

Тим часом, заарештовані «обживалися» у черкаському СІЗО.

– Буквально на другий день нам дозволили передачі, – розповідає Олександр. – Тим, чим годують у СІЗО, ми практично не харчувалися. Тільки картоплю й кільки в томатному соусі їли. А от капуста й суп там настільки кислі й несмачні, що їсти це без звички не можна.

Одна із камер у СІЗО, де тримали «політичних» заарештованих. Фото Ірини Геращенко

За словами Олександра, матраци і постільна білизна спочатку були старі й не надто чисті, але потім до заарештованих навідався правозахисник Володимир Батчаєв, і постіль замінили на абсолютно нову.

– У нашій камері було десять осіб, а в другій камері – десь із п’ятнадцять, – розповідає Олександр. – Уздовж стін – двоповерхові нари. Туалет – тут же, за ширмочкою, і ясно, що смердить. Курять, зрозуміло, прямо в камері. Але, з іншого боку, ставлення персоналу до нас було відмінне. На перший час, поки комусь не принесли з дому електрочайник, дали новенький кип’ятильник (хоч це взагалі-то заборонено, але поставилися з розумінням). Особливо запам’ятався заступник начальника СІЗО Олександр Заїка. Мужик – обалдєнний. Допомагав чим міг. Не знаю, як там з іншими ув’язненими, але нам, «політичним», з усіх сил намагалися скрасити життя. Як правило, передачі приймають від близьких людей. А для нас приймали – від усіх, хто приносив.

Комусь із дому принесли телевізор. Потім нести передачі почали всі підряд – родичі, знайомі, політики, майданівці, просто добрі люди. Несли продукти, зубну пасту, теплий одяг, устілки у взуття.

– Ковбаси, сир, масло, сало, фрукти, чай, цукор – усього цього було вдосталь, і ми стали ділитися зі звичайними утримуваними в СІЗО – чоловіками та жінками, - розповідає Олександр. – Як кажуть, «зека – народ бідний і нужденний».

«Припаси» ув’язенених. Фото Ірини Геращенко

Після другого штурму ОДА, який стався у ніч проти 27 січня, в камеру, де утримували Олександра, посадили трьох киян-автомайданівців.

– Один мав на голові 11 швів, а на брові – 6 швів, – каже наш співрозмовник. – Розповідав, що протягом кількох днів, поки він лежав у лікарні, їм черкащани носили продукти, гроші. Лікарі за процедури та ліки не взяли ні копійки. Коли в нашій камері з’явилися автомайданівці, кількість передач ще більше зросла. І що характерно: черкащани, які несли передачі, людей, що прибули з Києва, зовсім не знали. Загалом, нам, «політичним», жилося не так уже й погано... Якби не страх за майбутнє і не сум за родичами. Жінку, малого довго не бачив... – посмурнішав Олександр.

Дружина і син Олександра чекали його повернення 24 дні. Фото надав герой публікації

Нарешті політичне життя склалося так, що політв’язнів почали відпускати.

– На засіданні апеляційного суду 10 січня я був уже з розумним адвокатом – Євгеном Синельниковим. Був присутній народний депутат Микола Томенко, який погоджувався взяти мене на поруки, – розповідає Олександр. – Але кінець був такий самий, як і у Смілі – при виході на мене наділи кайданки.

Ось як у «Фейсбуці» розповідає про судове засідання громадський активіст Тетяна Ковальчук:

«Ільященко Олександр Миколайович, затриманий 24 січня, адвокат Синельников Євген. Підозрюваний знаходиться в клітці під охороною 4 міліціонерів. В залі суду присутній нардеп Микола Томенко. Прокурор – Сидоров. Судді - Шкреба, Неділько, Торопенко. Прокурор просить перенести розгляд справи з метою "зібрання додаткових характеризуючих особу даних щодо її соціальних зв’язків". Матеріали провадження перебувають в Соснівському РВС, складають понад 15 томів і не доставлені до суду. Адвокат просить долучити характеризуючі дані, заперечує щодо перенесення, в тому числі зазначає, що особа перебуває під вартою більше 2 тижнів, і часу зібрати дані у сторони обвинувачення було достатньо... Не виходячи до нарадчої кімнати, судді ухвалили перенести засідання на 19.02. на 14.30.»

Умова, яку поставила влада, була така: якщо до 17 лютого майданівці не звільняють державні установи, то заручників засуджують на великі терміни. Але, на щастя, вітер подув в інший бік, і 12 лютого Олександра випустили під домашній арешт. А 19 лютого суд вирішив звільнити його від кримінальної відповідальності по закону про амністію від 29 січня. «Міру запобіжного заходу Ільяшенку Олександру Миколайовичу до вступу ухвали в законну силу залишити попередню – у вигляді домашнього арешту», – йшлося в ухвалі.

Станом на 6 березня Олександр Ільященко формально й досі перебуває під домашнім арештом. Як нам повідомив адвокат Євген Синельников, прокуратура оскаржила судову постанову й зараз намагається закрити кримінальне провадження з реабілітуючих підстав. Чи понесе хтось відповідальність за те, що невинні люди кілька тижнів пробули за ґратами, наразі невідомо.