56-річний полярник Микола Старинець: "На черкаський завод "Богдан" не беруть, бо застарий, то поїду в Антарктиду…"

Микола Полікарпович дістає з шухляди коробку, обережно відкриває. Там, серед антарктичного моху лежать два яйця, величиною з гусячі. Пінгвінячі яйця і жорсткий антарктичний мох – це єдине, що можна привезти як сувенір з суворого білого континенту.

– Пінгвіни, як правило, зносять два яйця і охороняють їх як зіницю ока. Тож рука не піднімається забрати яйце. Ці ж яйця – загублені птахами. Вони закотилися кудись і захололи. Наш біолог видув їх і дав нам, – розповідає "Прочерку" Микола Старинець.

У своїй черкаській квартирі, що розташована в центрі міста, полярник може довго розповідати про свої небезпечні, але, в той же час, і трохи романтичні експедиції. Видно, як під час розповіді у чоловіка загоряються вогники в очах.

Для антарктичної станції вже купили у Черкасах… холодильники

Черкащанин Микола Старинець вважається українським рекордсменом – він аж 6 разів зимував в Антарктиді. Подібного досвіду немає зараз ніхто з полярників. Цікаво, що звикати до холоду пан Микола почав ще давно: чоловік відслужив 25 років в морській авіації Північного флоту СРСР. Також до Антарктиди побував з дружиною на архіпелазі Шпіцберген, що розташований на Північному полюсі.

Нині готується чергова українська експедиція на станцію Академіка Вернадського. Наш черкащанин є одним з перших кандидатів на поїздку. І хоч група відправлятиметься у Антарктиду аж у лютому-березні наступного року, проте формувати її і збирати обладнання потрібно вже сьогодні. А кому, як не Миколі Полікарповичу довірити вибрати все необхідне спорядження для життєдіяльності станції? Адже і відповідає він на станції за її життєзабезпечення.

– У складі однієї експедиції я числився як механік, у складі іншої – дизеліст або інженер-експлуататор. А відповідати повинен за електрику, усілякі механізми, воду, тепло, навіть туалет. Тож мене і попросило керівництво походити по черкаським магазинам і подивися електрообладнання тощо, – розповідає Микола Старинець. – Днями приїжджали начальники з Києва і купили холодильники, які я вже вибрав. Так-так, навіть в Антарктиді вони потрібні. Бо там м'ясо на двір не покладеш, потужні промені сонця просвічують сніг і все що в середині нього – тане. Тож я і вибрав два холодильники з морозилкою, що охолоджує до 30 градусів морозу, і овочевим відділом, де температура +4. Було смішно, коли продавець поцікавився, нащо мені два холодильники. Я й сказав, що в Антарктиду треба. Продавець спершу подивився на мене здивовано, потім порозумілися.

Полярники грають у футбол з пінгвінами та організовують святкові вечері

Українською станція Академіка Вернадського стала лише 15 років тому. Вона вважається найзатишнішою на Антарктиді, бо зроблена з дерева. Раніше це була англійська станція «Фарадей». Нині ж, завдяки ній, наші науковці долучаються до антарктичної справи, готують фахівців. До речі, розташована станція на маленькому острові Галіндез територією в один квадратний кілометр. На станції, за словами пана Миколи, повинні працювати 13-14 осіб, але через фінансову кризу нині там лише 10 фахівців. Компанія, як правило, чоловіча. Та Микола Полікарпович наголошує, що у одній з експедицій було чотири жінки, які настільки переймалися проблемами науки, що працювали нарівні з чоловіками.

– Та на станції потрібно і відпочивати. Адже працюємо практично постійно в межах станції, дихаємо розрідженим киснем і тому організм слабне. Тож керівник організовує футбол, похід на лижах, – говорить Микола Старинець. – А ще маємо чіткий розклад. У п’ятницю починаємо прибирати усю станцію. Після цього йдемо в бар і п’ємо пиво з рибкою. (Алкоголь не забороняється на станції. Навіть по закону полярникам належить давати 50 грам вина на добу). У суботу в нас святковий обід. Усі вдягають костюми з галстуками і сідають вечеряти. Якось яхта прибилась до нас. Ми запросили моряків до столу. Вони приходять одягнуті по-простому, зморені роботою, а ми – в костюмах і галстуках. Так ми їм все пояснили.

В Антарктиді пан Микола був вражений навколишнім світом, не зміненим людиною. Чоловік показує фото, де він стоїть біля пінгвінів, тюленів тощо. «Тварини нас зовсім не бояться. І ми їх намагаємося не зачіпати. У свою чергу, пінгвін, немов гусак, може підійти і вщипнути за штани. А коли ми граємо у футбол, то пінгвіни інколи починають так завзято бігати за м’ячем, що зовсім заважають грати», – розповідає Микола Полікарпович.

У Черкасах досвідчений механік незатребуваний

Микола Полікарпович гортає фахові журнали, де багато фото станції Академіка Вернадського. На одній з фотографій зафіксовані двері станції, більш як на половину завалені снігом. Та це лише одна з багатьох перешкод, що може підстерігати полярників.

– Всі кажуть, що у світі глобальне потепління. В Антарктиді це не відчувається. Там як було в повітрі –30–40, а на глибині –4, так і є. Як замітало снігом, так і замітає. Проте нові тріщини в кризі з’являються, тож кожна нова експедиція досліджує їх, – говорить пан Микола.

Щоб боротися з суворою погодою і виконувати всі завдання експедиції, команда має бути злагоджена. Тому учасників експедиції відбирають дуже ретельно. А вимоги ставляться жорсткі. Так, крім відмінного здоров’я, знання англійської мови тощо, кандидат повинен мати почуття гумору.

– Проходимо купу психологічних тестів. Буває, що чоловік має хороший характер, є гарним фахівцем, а йому відмовляють, мотивуючи тим, що у даній команді він не приживеться, – пояснює Микола Полікарпович.

Та незважаючи на жорсткі вимоги відбору членів експедиції, черкащанин залишається затребуваним в Антарктиді, але не в Черкасах.

– Раніше я працював механіком на черкаських заводах, зокрема, на автоскладальному заводі «Богдан». Повернувшись з останньої експедиції, знову пішов влаштовуватись на завод. Але мені сказали, що я застарий. Ну що ж, раз так, спробую знову поїхати в Антарктиду, – говорить чоловік.

Найскладніший момент – порятунок колег, найкращий – приїзд гостей

Погода ставить багато випробувань полярникам. Так, Микола Полікарпович розповідає, що одного разу біологи захотіли попливти на сусідній острів де була колонія пінгвінів, вухатих котиків, тюленів. Туди дісталися і почався шторм. Люди змушені були в мороз три дні сидіти на острові. Ризикуючи життям, колеги таки забрали їх назад.

Пан Микола згадує і приємні моменти. Зокрема, полярники радіють, коли через 10 місяців самотності їх нарешті навідує група туристів.

Та найприємніше полярникам повертатися після річного перебування в Антарктиді додому.

Зокрема, дружина пана Миколи Наталя Миколаївна зазначає, що поки чоловік їздив в експедиції, вона виховувала двох синів. Та дружина не забороняє Миколі Полікарповичу їхати в Антарктиду, бо розуміє його. Протягом року перебування чоловіка в експедиції вони зв’язуються за допомогою телефону. У свою чергу, по поверненню з роботи пан Микола привозить необхідні кошти, адже заробляють полярники тисячу і більше доларів за місяць.

Микола Старинець зізнається, що хотів би, щоб і його два сини якось з’їздили з ним в Антарктиду. Однак хлопці поки що не планують їхати на Південний полюс, зате збираються зняти фільм про батька.

Ще про українську антарктичну експедицію - "Шукаємо добровольців для роботи в Антарктиді. Один з Черкас вже є".

Полярні фото надані Миколою Старинцем.