«...Наша проблема в тому, що ми занадто звикли нічого не робити. Живемо в сподіваннях, щоб нас не зачіпали. Через це й страждаємо. Особливо складно – у депресивних районах, таких як Чигиринський. Молодих людей тут дуже мало. А їхні батьки не хочуть ніяких змін...» – розповідає кореспондентові «Прочерку» відомий на Чигиринщині підприємець Олег Островський.
Самого Олега Анатолійовича аж ніяк не звинуватиш у пасивності. В нього – і сільськогосподарський бізнес, і цілий туристичний осередок поблизу дуба Максима Залізняка в Холодному Яру, і приватний музей Визвольної боротьби, і газета «Козацький край». Брав участь у створенні цілої низки пам’ятників героям-холодноярцям, опікується їх ушануванням, встановив перший в Україні пам’ятник Небесній Сотні, побудував церкву. І, звісно, те, чим він останнім часом відомий найбільше – участь в АТО (Островський – боєць добровольчого батальйону «Айдар») і волонтерство.
Джип Олега Островського, яким ми з ним їдемо на Чигиринщину, бував у бувальцях. Цією машиною з номерами «ВОЛЯ» її господар і робив свій знаменитий марш-кидок на Соловки, і відвозив вантажі в зону АТО, і виходив з оточення під Луганськом.
– Кілька тижнів тому у Щасті ми потрапили під обстріл. Будинок, у якому ховалися, став схожим на решето. Я подумки вже розпрощався зі своїм «козацьким конем». А от вийшов надвір – і бачу, що серед загального розгрому машина стоїть геть не зачеплена. Дивина, та й годі! – навіть із якоюсь ніжністю розповідає Островський про свою автівку.
Останнім часом ім’я Олега Анатолійовича набуло на Чигиринщині нового звучання – через намір обласного керівництва призначити його головою райдержадміністрації.
«По дуже багатьох показниках Чигиринський район нині посідає місце, нижче за тринадцяте, – розповів заступник голови ОДА Віталій Коваль під час нещодавнього ефіру на телеканалі «Рось».– За весь час роботи нинішнього голови райдержадміністрації Олександра Дісканта – жодного нового інвестора. За попередні три хвилі мобілізації для Збройних Сил України залучено найменшу кількість техніки. Недостатньо ведеться робота з призовниками. Найменше вироблено продукції на одного жителя району... У керівництва держави виникло запитання до голови облдержадміністрації – щодо того, що районом, мабуть, мала б керувати інша людина, і цей район є потенційно привабливим для інвесторів – як для іноземних, так і для внутрішніх. Саме тому кандидатура перевіреного не лише у словах, а й у діях Олега Островського була подана для погодження в Київ».
Але в районі виникла парадоксальна ситуація – місцевий керівник, незважаючи на критику обласного начальства, відмовився звільнятися, а районна народна рада взялася його активно відстоювати. Щоб пояснити, в чому саме полягають надбання нинішнього керівника, його запросили на обласне телебачення, проте Олександр Діскант в останній момент прибути відмовився. Тож його крісло в студії так і залишилося порожнім. Натомість під час ефіру прозвучала думка відомого українського політичного експерта Володимира Цибулька: «Якщо якісь висуванці Майдану не справлялися зі своїми обов’язками, або справлялися не надто успішно, забезпечуючи таким чином шанс для реваншу попередників, то треба думати, як їх міняти на ефективніших людей, котрі мають довіру громад».
–Проблема малих містечок, таких як Чигирин, – у тому, що за 20 років незалежності представники так званої місцевої еліти, маючи впливовість і кошти, так переплелися між собою кумівством-сватовством, що їм комфортно жити в цьому середовищі, паразитуючи на місцевому бюджеті, владі, посадах, – пояснює Олег Островський небажання нинішнього районного керівництва поступитися своїм місцем.– Якщо з’являється щось нове, вони починають метушитися, не знаючи, як захистити себе. Не хочеться втрачати владу, вплив на пересічних людей. А пересічні люди махнули рукою на це все. Кажуть: що б ми не робили, «на манєже – всьо тє же», при владі ті самі, тільки капелюхи змінюють. Після революції в районі навіть заступники голови РДА не змінилися.
На запитання, чому б не відступитися йому самому, Олег Анатолійович каже, що вже давно б поїхав назад на фронт (незважаючи на серйозні наслідки для здоров’я від отриманої кілька місяців тому контузії), якби не чітко висловлена, логічно обґрунтована позиція обласного керівництва.
– Зараз я відчуваю в собі сили взятися за цю роботу, – каже Олег Островський. – Коли мені пропонували цю посаду рік тому, я відмовився, бо прагнув на фронт. Зараз бачу, що фронт – не тільки на Сході... Фронт проходить через душі й свідомість людей.
– А не страшно вам іти на державну посаду, тим більше в депресивному районі? – запитали ми.
–Дуже страшно. Не в тому сенсі, що я когось боюся в районі, і не в тому сенсі, що я боюся якихось труднощів у роботі, – відповідає Островський.– Страшно зіштовхнутися з байдужістю людей, небажанням щось змінювати. Страшно, що мене не зрозуміють. Але я хочу змінити Чигиринщину в кращу сторону. Я хочу зробити Чигирин козацькою столицею. Щоб це була не тільки «колишня» столиця з героїчним минулим. Щоб Чигирин виконував у державі основну патріотично-виховну функцію. Я хочу зробити Чигирин європейським містом, але – з козацькими традиціями.
– Але ж ця ідея не нова. Побудували в Чигирині «резиденцію Богдана Хмельницького» – і де результат?
– Резиденція пустує вже 5 років, бо немає ефективного господаря. Витрачено мільйоні державних коштів, а нормального керівника, який «хворів» би цим об’єктом, вдихнув би в нього душу, нема. Збудувати об’єкт мало, треба ще в нього вкласти чимало енергії, щоб він запрацював, і при тому ефективно. Річ у тім, що деякі люди не бажають напружуватися. А щоб був результат, хоч би й у бізнесі, в будь-якій справі, треба відчувати клієнта, прораховувати наперед, що він хоче побачити, почути. Якщо немає цієї «чуйки», ти нічого не зробиш.
Послухайте, я кажу не про якісь фантастичні речі, не «будую Нових Васюків». Що таке Чигиринщина вже зараз? З’являється перша травка – і тут уже маса туристів. Масове паломництво. Візьмемо для прикладу побудований нами поблизу дуба Максима Залізняка музейно-етнографічний комплекс «Дикий хутір». Там і музей історії Холодного Яру, і перша в Україні церква святого Петра Калнишевського, і комплекс «Трапезна», і готелі, і ще багато чого. У 2007 році, коли ми розпочинали створення «Дикого хутора», до дуба Максима Залізняка, за офіційними даними, приїздило щороку близько 5 тисяч туристів. Зараз, знов-таки за офіційними даними – близько 100 тисяч. А я переконаний, що на Чигиринщину повинен приїжджати мільйон туристів на рік. Як у Львів! Чигирин – це ж практично центр України, сюди добиратися зручно всім – і зі Сходу, і з Півдня, і з Заходу.
– А чому вони всі мають їхати до Чигирина?
–Я хотів би бачити Чигирин містом фестивалів. Проаналізувати ринок фестивалів по Україні і зробити так, щоб тут щомісяця проводився якийсь фестиваль. Козацький, пісенний, танцівний, бойових мистецтв, страйкболу, народної творчості, гончарства, ковальства, ткацтва. В Україні так багато різних видів занять! Щоб кілька тисяч людей, які приїздять на фестиваль, могли розміститися, похарчуватися, відпочити, набратися енергії й поїхати додому. Якщо в Холодний Яр на вшанування героїв Холодноярської республіки щороку приїздить від 5 до 10 тисяч людей, то потенціал Чигирина не менший. Просто це все треба правильно зробити. Так, зараз іде війна. Але не всі фестивалі мусять бути розважальними! Зробити пізнавальні фестивалі, розвиваючі. Це – велика робота, але за рік-два Чигирин має «гриміти».
– А що від того Чигирину?
–Кожен турист, приїжджаючи в район, залишає якісь кошти. Хтось на проживання, харчування, хтось – на сувенірну продукцію. Навіть якщо купив пляшку мінералки – вже якісь кошти в районі залишив. Якщо приїхало 100 тисяч туристів, і, припустимо, кожен турист витратив мінімум 100 гривень, порахуйте – виходить 10 мільйонів гривень. А є ж туристи, які витрачають не по 100 гривень, а значно більше. Люди готові залишати гроші, і гріх старого керівництва, що воно випускало цих туристів з Чигиринщини, не давши можливості витратити цих коштів.
– Що крім фестивалів?
– У тій самій «резиденції Богдана Хмельницького» можна зробити і готель, і ресторацію, і сучасний музей. Я впевнений, що війна колись закінчиться. Проводити там корпоративи, семінари, конференції. Цим «вбивається куча зайців»: тут і просвітницька робота, і культурна, і патріотична, і професійна, і доходи в бюджет.
Основна проблема району – це створення робочих місць. А для цього потрібно створити привабливий інвестиційний клімат. Передивитися генплани, інфраструктуру, що ми можемо запропонувати інвестору. Проаналізувати ринки, логістику, наявний бізнес. Визначити, на чому ми повинні ставити в першу чергу пріоритети, на що кинути всі сили. Я думаю, на першому місці повинні бути сільське господарство і туризм.
– Крім дуба Максима Залізняка і «резиденції Богдана Хмельницького», чим ще можна привабити туриста?
– Варіантів безліч. Ось дніпровський порт Адамівка. Я б зробив його центром будівництва козацьких чайок. Там все для цього є. Це була б і комерційна, і просвітницька робота. У Черкасах є клуб юних моряків. Чому б їм влітку не виїздити туди, не вчитися ходити під вітрилами? Впевнений і у комерційному успіху такого проекту.
У мене була ідея створити на «Дикому хуторі»«поселення первісних людей» – від печерних до трипільців тощо. Людина могла б там переночувати, відчути побут своїх далеких предків.
Під Чигирином є закинуте селище Орбіта. На його базі можна зробити вишкільний табір для молодих людей і всіх охочих, хто може взяти участь в АТО. На війну часто приїздять непідготовленими. Люди не вміють розібрати-зібрати автомат, стріляти, не брали участь у тактичних навчаннях, не знають, що таке зачистка міста, відпрацювання периметра, робота в групах, знищення снайпера, кулеметного гнізда, мінування й розмінування. А це потрібно на кожному кроці. Це – ціла наука. А Орбіта – «гуляє». Там можна зробити вишкільний табір. За тиждень-два можна було б відпрацюватинайнеобхідніші навички. Кому треба – поїхав до армії, а решта – по домівках, але навичка в голові уже залишиться, і при потребі люди зможуть її застосувати. А чоловік до зброї повинен звикати з дитинства. Хочеш миру – готуйся до війни. Якби Росія знала, що в нас завтра мільйони людей вийдуть з дому, візьмуть зброю й підуть воювати, ніхто б сюди не поліз!
– Так чи інакше, Ви повертаєтеся до теми АТО...
– А куди дінешся? До того ж, на Чигиринщині досі панує дух Холодного Яру. Наше завдання – не лише відродити пам’ять про Холодноярську республіку, а й виховати нових патріотів, нових бійців. Розумних, хитрих, мудрих. Це повинні бути люди, в яких ніколи в житті ні під яким приводом не буде бажання зрадити цю землю. Всі українські трагедії ставалися через зраду. Я певний, якщо вести системну роботу з виховання професійних патріотів-бійців, українців, то зрада буде відсутня.
Ідея національного патріотизму повинна всмоктуватися з молоком матері. Українець – це козак, воїн. Нема війни – він займається своїми справами. Починається війна – треба брати зброю і боронити свою землю.Добре, ми не говоримо, що всі повинні воювати. Але скільки в державі різних проблем? Це і забезпечення армії, і лікування. Свідома людина знайде, чим займатися в цей час, щоб бути корисною державі й народові. А якщо вона в цей час буде думати тільки про свій бізнес... Що ж, від цього – всі наші проблеми!
Те, що ми маємо сьогодні в Україні, – це все наслідки того, що в 1920-ті роки наші прадіди не довоювали, не доборолися. Якби вони тоді дали відсіч московсько-комуністичній навалі, Україна була б однією з передових країн у світі. Якщо ми сьогодні не зборемо путінсько-сепаратистську наволоч, то це будуть «вигрібати» наші діти, правнуки. Ми маємо історичний шанс, щоб раз і назавжди укріпилася вільна, незалежна Українська держава.
реклама
Коментарі
Нетовкина без мыла прьоть - видать, она Ткаченка уболтала. Осталось уболтать непростой Чигирин
Логіка присутня у розумних людей...
Нехай Нетовкіна у Вірменії бізнес розвиває і на посаду там претендує.
Стрічка RSS коментарів цього запису