Олексій Душейко: «Якщо не змінити всю систему, реформи ні до чого не призведуть»

Реформування країни, попри кризу і війну, – якраз на часі. Змін потребує не тільки держава в цілому, а й область, місто, селище і навіть найменше село. Що змінити насамперед, як впливати на владу і за що боролося суспільство на Майдані, думки члена громадської організації «Об’єднання територіальних громад», співзасновника корпорації «Дніпро» Олексія Душейка.

– Сьогодні в нашому суспільстві непроста соціально-економічна ситуація. Можливо, мені б і не хотілося займатись політикою, якби ми мали європейську політичну модель. Я буваю інколи за кордоном, переймаю передовий досвід. Спілкуючись із німцями, французами, американцями, запитую, хто в них губернатор. Мене здивувало, що  80% фермерів цього не знають. Іноземці це пояснюють тим, що їх не цікавлять зміни в політичному процесі. Для них головне стабільне законодавство. Ті ж фермери кажуть, що повинні робити те, що вміють найкраще, наприклад вирощувати чи утримувати поголів’я.  Якщо найкраще спрацюють,  матимуть і результат – така мета їхнього життя. Але в українських реаліях, на превеликий жаль, так не виходить, тому що у нас поки що низька політична культура. Підприємець працює, створивши  робочі місяця,  платить податки, виконуючи перед державою свої обов’язки, проте з точки зору органів місцевого самоврядування,  обласних чи районних рад це слабкий аргумент, адже така позиція ніяк не вплине на добробут пересічного громадянина. Прикро, що ази цієї системи не змінилися, поки що змінюються тільки прізвища керманичів.

– Чи в одному руслі працюють українські аграрії з сільськими громадами?

Ми працюємо вже 15 років, чотири президенти змінилося за цей час. Доводиться вирішувати питання і  по територіальних громадах, сільських радах, тому що бюджети обмежені і їх бракує, щоб нормально організувати соціально-побутове життя в селі. Нам це болить, адже село – це не просто виробничий майданчик, земля, яку ми обробляємо, ферма. Це насамперед люди, яким треба достойно жити, ходити чи їздити хай не по європейських, а принаймні рівних дорогах. І коли мене питають, чому влітку держава дорогу не ремонтувала, а в грудні за мінусової температури  асфальт кладуть.  Я сам їжджу і дивуюся  всім цим,  розуміючи, що це кошти платників податків.  Я теж чесно плачу податки, але  не розумію, чому так неефективно  витрачають мої ж кошти. Хоча якщо говорити про ремонт доріг, то його теж роблять не по-господарськи, бо щороку витрачають величезні кошти на ямковий ремонт. Це бездарно витрачені кошти громади, бо справжній господар так не зробить, він вкладе вдвічі більше коштів у той асфальт, але щоб він гарантовано простояв не 10 років, а, скажімо, 25 без ремонтів і латання.

– Яка Ваша думка щодо реформ, ініційованих урядом?

– Сьогодні відбувається адміністративно-територіальна реформа, в результаті якої на  органи місцевого самоврядування покладуть більше фінансових повноважень. Але якщо не змінити всю систему, то реформа ні до чого не призведе. Першочергове завдання, щоб ради були аполітичними, тому що на них покладено  утримання соціально-побутової  сфери життя, зокрема утримання доріг, освітніх закладів, закладів охорони здоров’я, відведення каналізації тощо. Ці питання з політикою не мають нічого спільного. Я був депутатом районної ради свого часу. Частина депутатів подекуди навіть  не розуміє навіть, за що вони голосують. Вони прийшли на роботу: купа матеріалів, купа цифр, навіть людині з освітою там треба місяць сидіти розбиратися. Дали вказівку, голосують. Починаєш ставити запитання, чому ви так робите, кажуть, нам по партійній лінії так сказали.  Люди, які себе десь реалізували в бізнесі, теж  змушені грати за цими незрозумілими правилами гри.  Вони так само повинні брати участь у громадському житті, тому що  коли громада питає, чому так чи інакше складається в державі, ти повинен бути там, де приймаються ці рішення.

– Чому відбулася революція Гідності? Чому люди вийшли на Майдан?

– Люди вийшли на Майдан, щоб відстояти свої  права та свободи, вони вийшли за демократію. Але якщо мислити більш матеріальними категоріями, люди піднялися для боротьби  за кращий добробут своїх сімей, це те, що вони хотіли отримати в кінцевому результаті. Вони не вийшли за щось незрозуміле, це було конкретне бажання досягти європейського рівня життя, принаймні зробити для цього якусь спробу. Піднявся потужний середній клас, а це близько 80%. І коли людина, яка отримала освіту, хоче працювати, вона може заробляти стільки, щоб мати житло, якийсь транспорт, годувати сім’ю, мати медичне забезпечення,  зрештою, елементарні речі, це нормально. І цього треба прагнути. І людям неважливо, яка партія зараз керує, неважливо прізвище президента, їм не принципово: Дорошенко  чи Петренко, партія Ляшка чи інші зайдуть в парламент. Люди не налаштовані зараз довго терпіти і чекати п’ять-десять років. Суспільство зараз агресивне, тим паче, що в країні війна, їхні діти і внуки воюють, рівень життя падає, долар виріс, а доходи залишились ті самі, тому люди не будуть чекати. Вони йшли не проти Януковича чи  Партії регіонів, вони йшли проти свавілля і за краще майбутнє. І їм байдуже прізвище чи назва партії, яка це їм зробить. Тому висновки треба робити насамперед владі. Треба забути про відкати, недобросовісну конкуренцію в бізнесі. Все повинне бути максимально прозоре.

– Громадська організація «Об’єднання територіальних громад» може бути місцевою платформою всіх перетворень і реформ у суспільстві?

– У цій громадській організації зібралися люди, які гідно показали себе в непростих умовах. Дивлячись на них, розумію що навіть у часи  кризи можна досягти якогось успіху. Але успіх полягає не в тому, що вони  заробили, скажімо, на краще житло, їздять на кращій машині. Успіх в тому, що вони створили чи зберегли робочі місця,  своєчасно платили і платять  зарплату людям, податки,  допомагають вирішувати ряд благодійних питань  для тих людей, які в них працюють. Я думаю, що ці люди можуть  зробити щось більше і в рамках того ж місцевого самоврядування, якщо вони матимуть важелі впливу. Цим людям із неба також нічого не впало, але завдяки тому, що десь зекономили,  десь правильно зорієнтувались, взяли якийсь вигідний кредит, розрахували бізнес-план, побачили якусь перспективу зайнятись тією культурою, а не іншою, тобто якось вийшло втриматись в цій складній ситуації. І я відчуваю в собі потенціал, відчуваю потенціал у тих людях, з якими об’єдналися. Тому заради спільної мети і всі разом ми можемо зробити набагато більше і набагато якісніше.