У дитинстві Тоня Матвієнко не хотіла вчити букви й не любила заплітати волосся… Нині за її перемогу в телешоу «Голос країни» вболіває ціле черкаське село.

   У Лип’янці Шполянського району щонеділі дивляться телешоу «Голос країни». У ньому бере участь Антоніна Матвієнко, яку лип’яни з повним правом вважають своєю землячкою. Її батько Петро Гончар, чоловік Ніни Матвієнко, народився й виріс у цьому селі.

- Ми пишаємося, що маємо таку землячку, - каже «Прочерку» директор сільського Будинку культури Любов Кацімон. – Дивимося по телевізору «Голос країни» і вболіваємо за Тоню. Недавно вона приїздила до нас із батьком, коли відкривали музей-садибу художника Івана Гончара.

Любов Михайлівна каже: в селі багато хто дивиться телешоу. Хочуть, аби перемогла саме Антоніна Матвієнко, бо вона гарно співає українські пісні.

- Їй  і тренери ніякі не потрібні, вона й так гарно співає. Голос дуже схожий на мамин. Було б добре, якби вона перемогла, бо треба, щоб у нас українська пісня теж процвітала, - каже жінка.

Завідувач сільської бібліотеки й директор музею-садиби Івана Гончара у Лип’янці Тетяна Криворучко добре знає Петра Гончара та його родину. Завжди  чекає їхнього приїзду в село. Хоч родичів у Гончарів тут практично не залишилося, каже, вони навідуються регулярно. Допомагають школі, проводять цікаві заходи для дітей.

- Це прекрасна родина, - каже Тетяна Вікторівна. – Ми хочемо запросити їх у вересні до нас – і Петра Івановича, і Ніну Митрофанівну, і Тоню. Тоня, звичайно, рідко в нас буває, хотілося б, аби частіше. Але ми розуміємо, що нині вона зайнята в телешоу. Шлемо за неї смс-ки, коли є гроші (сміється).

Голова Лип’янки Сергій Іщенко теж бажає успіху Тоні, вболіває за неї і його сім’я.

- Люди пишаються такими земляками, та й вони нас не забувають, - каже сільський голова.

Сама Тоня Матвієнко в розмові з журналістом «Прочерку» зізнається: в Лип’янці буває рідко, оскільки з дитинства більше спілкувалася з родичами по маминій лінії, але все ж татове рідне село відвідує.

- Ми завжди приїжджаємо в Лип’янку на гробки. Цього року були там 9 травня. Це сімейна традиція. Тато, мене, звісно, сварить за те, що рідко їжджу, - усміхається Тоня.

Згадує, що маленькою бувала в гостях у бабусі. Зараз у селі мало родичів, але люди, з якими родина тісно спілкувалася, телефонують батькові й передають для Тоні побажання успіху.

Антоніна каже, що гастролей поки не планує. Увесь час зайнята участю в телешоу. Наступний її виступ – у неділю. Але яку пісню виконуватиме, розповідати наперед заборонено контрактом.

Батько Тоні Петро Гончар зізнається: за доньку вболіває й переживає:

- Спершу був відіслав за неї 20 смс-ок. Потім, уже десь по 2-3. Дивлюся, люди підтримують, - розповідає.

Недавно Петро Іванович був у Лип’янці, щоправда, каже, з сумного приводу – на похоронах. Але жителі села підходили й бажали успіху Тоні, передавали свої вітання й підтримку.

Такі ж побажання передавали троюрідній сестрі Антоніни, Оксані Абрашековій.

- Ми з дядьком Петром тиждень тому були в Лип’янці, то люди мене з Тонею переплутали, - розповідає «Прочерку» пані Оксана. – Зовні ми з нею схожі, обидві біляві, тільки вона вища зростом.

Саме Оксану Тоня Матвієнко вважає однією зі своїх найближчих родичок. Троюрідна сестра по батьковій лінії старша за Антоніну на 14 років, і маленькою постійно її няньчила, коли мама – Ніна Матвієнко – їздила на гастролі.

- Вона була цікавою дівчинкою, - розповідає пані Оксана. – Співати любила ще змалечку. Якось зачинилася в туалеті й співає. Питаю її: «Тоню, що ти там робиш?» А вона каже: «З віником розмовляю».

Оксана згадує випадок, як Тоня в Лип’янці загубилася. Сказала, що йде пасти корів, а потім її довго шукали. Іншим разом сховалася на другому поверсі, то на  її пошуки викликали навіть міліцію.

- У Лип’янку Тоню привезли після аварії на Чорнобильській АЕС. – Спершу ми були в моїх батьків у Білорусі, а потім поїхали до бабусі на Шполянщину. – розповідає жінка. – Тоня дуже не хотіла букви вчити. Каже, нащо мені читати, коли я буду співати…

Троюрідна сестра вважає, що з Антоніни вийшла б не тільки гарна співачка, а й гарна актриса.  Свого часу, навчаючись у Інституті культури на кафедрі театральної режисури, вона робила театральну постановку до пісні «Осінь» на слова Павла Тичини. На роль героїні взяла Тоню.

- Вона зіграла так, що вся кафедра визнала це найкращою роботою в інституті. Після цього Тоня заявила, що хоче бути актрисою. А на моє зауваження, що тут треба вчити багато тексту, відповіла: «Нічого, я буду співати і грати», - усміхається родичка.

Оксана бавила Тоню по кілька місяців, поки батьки їздили на гастролі. Коли Тоні було 5, дівчинка дуже не любила, щоб їй заплітали коси.

- Вона плакала й казала мені: «Ти мене не любиш, бо якби любила, то не заплітала». От одного разу тьотя Ніна поїхала десь на півроку, а я Тоню постригла. Ми думали: приїде тьотя Ніна, буде лаятися. Але за цей час коси трохи відросли. Та не встигла Тонина мама поїхати, як вона вже просить: стрижи мене знов!

Зараз пані Оксана також вболіває за сестру. Навіть знайшла знайомих, які допомагали Тоні готуватися до виконання пісні «Woman in love», оскільки дівчина погано знає англійську.

- Я Тоню практично виростила, то ми з нею найрідніші. І зараз  колеги жартують: чи вона Нінина донька, чи моя, - сміється Оксана.

реклама