Минуло два роки від часу двох штурмів черкаського Будинку рад – 23 і 27 січня, під час яких правоохоронці заарештували й кинули за ґрати низку ні в чому не винних людей. Після цього в Черкасах відбулася ще низка випадків насильства міліції щодо черкащан. І якщо в деяких із них нинішні слідчі звинувачують недосяжних нині представників луганського «Беркуту», то інші винуватці й сьогодні живуть і працюють на Черкащині. Із проханням з висоти сьогоднішнього дня розповісти про події січня-лютого 2014 року ми звернулися до відомого громадського активіста, керівника ГО «Волонтер Черкащини» Миколи Добровольського.
– Миколо Михайловичу, Ви були серед тих, хто доклав найбільше зусиль для досягнення справедливості щодо черкащан, яких намагалися засудити за штурм ОДА, в котрому вони не брали ніякої участі...
– Перший яскравий епізод несправедливості тодішньої влади, який сприяв пробудженню громадянської свідомості в Україні, – це, звісно, побиття студентів на київському Майдані. 1 грудня 2013 року ми поїхали в столицю, де зібрався багатотисячний мітинг обурення діями влади. Як відомо, це стало початком революції Гідності в Україні. Протестні настрої поширилися й у Черкасах. Щодня, незважаючи на морозну погоду, в нашому обласному центрі збиралося народне віче. Люди вимагали покарати винних, але беззаконня тільки розгорталися. Одним із епізодів, які найбільше запам’яталися, були події, коли наші майданівці намагалися встановити намет перед міськрадою, а міліція цього не давала зробити. Тоді правоохоронці схопили й мене. Потягли у машину, але люди почали кричати, що це, мовляв, депутат. Я тоді був депутатом міськради, але міліція, почувши це слово, мабуть, подумала, що це хтось із народних депутатів, і мене відпустила.
Потім почалися чергування в наметі біля міськради. Чергували прості громадяни. Люди приносили допомогу для майданівців – хто що міг. Один старенький дідусь із ковінькою приніс передачу – батон, пачку чаю й цукор. По одягу дідуся було видно, що для нього це було значною тратою...
5 січня біля Палацу дитячої і юнацької творчості міліція не давала показати фільм «Вільний доступ». Була потасовка, людей розігнали. Потім – події біля облдержадміністрації.
– Ви мали якийсь стосунок до тих подій?
– Дружина побачила по телевізору повідомлення про штурм Черкаської облдержадміністрації. Сказала мені. Ми з нею поїхали туди. Було близько 11-ої години ночі. Вікна були вже побиті, а з боку скверу біля будівлі ходили люди – ті, хто цього вечора збиралися на віче. Підійшов і я. Журналістка Людмила Коваленко сказала мені, що є інформація про те, що міліція планує вжити активних дій щодо учасників акції. «Поїдьте подивіться». Я сів у машину, поїхав до УМВС, до УБОЗу. Там у всіх вікнах горіло світло. Працівники міліції сідали в автобуси. «Беркут» і «Грифон» захопили будівлю, били кийками людей, тягнули їх в автозаки. Коли я повернувся до облдержадміністрації, до мене підбігли дві жіночки й сказали, що хапають усіх чоловіків, кого бачать. Була година чи дві ночі. Я розвіз жінок по домівках. На другий день дізнався, що йдуть масові затримання. Затримали 58 людей, як виявилося, ні в чому не винних. Багато з них і до Майдану не мали жодного стосунку.
– Саме тоді стали виникати народні ради.
– Так. Ми утворили міську народну раду, до якої ввійшла частина депутатів міськради, активісти. На той час режим Януковича-Тулуба ще існував, і не було зрозуміло, хто переможе. Ті, хто пішов у народну раду, розуміли, що в разі, якщо революція не переможе, завтра вони будуть у тюрмах... У народній раді я вів питання незаконно затриманих.
– У чому полягала Ваша робота?
– Ми працювали з регіональним координатором зі зв’язків з громадськістю Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, правозахисником Володимиром Батчаєвим. Це – людина, яка справді вірна не владі, а Закону, людина високої моралі. Коли ми зустрілися, він дав нам список незаконно затриманих черкащан. Наголосив, що ніхто з них не брав участі у штурмі Будинку рад, і їх покидали за ґрати, щоб залякати черкащан. Загалом було затримано більше ста осіб, але декого відпустили, декому оформили підписку про невиїзд. 58 ні в чому не винних людей опинилися в СІЗО. Їм «шили» справи, арешт оформляли в судах різних районів області – щоб активісти не могли швидко зібратися для протесту. Затриманим дали державних адвокатів, але, по правді кажучи, більшість із цих адвокатів вимагали грошей. Вони обіцяли «цю справу» закрити, але за тисячу доларів. Багато родичів затриманих давали такі гроші, щоб їхнього близького випустили. Позичали гроші, брали кредити... Ті ж, чиї родичі не змогли цього зробити, залишилися в СІЗО.
– Ви були одним із тих, хто активно спілкувався із заарештованими хлопцями, допомагав їм.
– Ми спілкувалися з ними через Володимира Батчаєва, який мав доступ у камери. Він переговорив із кожним, узяв координати родичів. Дехто від допомоги відмовлявся, покладаючись на заплачені адвокатам гроші. Інші, а це була більшість, не мали змоги оплатити послуги захисників. Ми пішли шукати адвокатів, які погодилися б узятися за цю справу безкоштовно. До речі, в цій справі нам дуже допоміг тодішній народний депутат Віктор Тимошенко, який прислав нам на допомогу свого помічника Василя Мироненка. Василь Васильович допоміг нам із залученням п’яти адвокатів. Ще необхідно згадати добрим словом адвокатів Миколу Кудрявцева, Євгена Сінельникова, які не побоялися захищати хлопців. Багато інших юристів також надавали хлопцям посильну підтримку. Наші активісти, тодішні депутати Наталія Даньковська й Наталія Коваленко, активістка Тетяна Кавальчук відвідували і записували всі судові засідання. Звіти я передавав правозахисникові Євгену Захарову з Української Гельсінської спілки. Постійно в суді були народні депутати Микола Томенко, Леонід Даценко, Ірина Геращенко. Вони писали листи із згодою взяти затриманих на поруки. Взагалі, багато небайдужих людей було задіяно. Але в суді, на жаль, ніяких доводів не чули. Судді отримували команди тримати, саджати, залякувати – і ці команди виконували.
Батчаев. Фото пенiтенцiарної служби
– Алібі багатьох затриманих легко доводилося безліччю свідків, камерами спостереження, іншими приладами фіксації...
– Доходило до абсурду. У Червоній Слободі був випадок – хлопчина приїхав із заробітків, зібрав друзів у місцевому барі. Коли бар о третій годині ночі закрився, хлопці взяли таксі й поїхали в Черкаси, щоб продовжити відпочинок у нічному клубі «Ультра». Під ранок вони звідти вийшли... й відразу потрапили до рук «Беркуту». Хлопці так і не зрозуміли, за що їх взяли – думали, щось не те зробили в барі. Зрозуміло, що і в Червоній Слободі, і в «Ультра» було чимало свідків, що хлопці були там. Були записи камер спостереження. Але суд на це не зважав. Інший приклад: хлопчина в сім ранку вийшов надвір покататися на скейті. Його побили, затягнули в автозак і посадили в СІЗО. Третій вийшов купити хліба. Теж сів. Ще один «учасник штурму» того вечора допізна був на тренуванні й мав нещастя повертатися додому через центр... Іноді у поспіхом «шитих» справах навіть прізвища плутали. Але прокурори усі клопотання відхиляли, а суд ставав на бік звинувачення.
– Отже, «політичними» ставали люди, які до політики були зовсім не причетні...
– Багатьох ця історія дуже сильно змінила. У СІЗО їх називали «політичними». Зрозуміло, що до них було особливе ставлення. Дехто з хлопців потім розповідав, що, вийшовши із СІЗО, справді став «політичним», перейнявся ідеями Майдану.
Справжній перелом у революції на Черкащині стався після відомих подій на черкаській дамбі 20 лютого 2014 року. Тодішній виконувач обов’язків начальника УМВС Володимир Іващенко пообіцяв, що «міліція буде з народом» й оборонятиме місто від тітушок, які, тікаючи з Києва на південь і схід, мали пройти через Черкаси. Але пан Іващенко, навпаки, послав міліцію розганяти наші блокпости, щоб тітушки і беркутівці змогли потрапити додому. Наступного дня люди вимагали в прокуратурі притягнути винних у черговому побитті людей до відповідальності, але тодішній прокурор Олександр Маслюк сказав мені, що не отримав про це ніяких вказівок... Нагадаю, це не завадило йому вже після революції очолити прокуратуру Сумської області.
Тiтушки на одному з черкаських мітингів
– Чи отримали незаконно затримані люди якісь компенсації?
– Спочатку ми ставили своїм завданням, щоб хлопців просто випустили під підписку про невиїзд. Потім, коли революція перемогла, ми домоглися, щоб для них статус звинуваченого було змінено на статус потерпілого. Багатьох це задовольнило, адже «учасників штурму ОДА» вже звільняли з роботи, відраховували з вищих навчальних закладів. Дехто із них потім так і не зміг повернутися на стару роботу. Ці люди, звичайно, мали б у першу чергу отримати компенсацію. Але багато із них так і не подали до суду. Не так склалося, як хотілося, і з покаранням так званих правоохоронців (так званих, бо ніяке право вони не охороняли). Люди, яких під вартою було побито, як правило, не знали, хто їх б’є, бо ударів завдавали ззаду, коли хлопці стояли лицем до стінки...
Зустріч колишніх затриманих із правоохоронцями та активістами. Фото з архіву
Що відтоді змінилося? Більшість із суддів, які засуджували невинних, продовжують здійснювати правосуддя. В прокуратурі працюють ті самі, а якщо декого й поміняли, то не на тих, на кого було б слід. А адвокати, які, багато чим ризикуючи, йшли захищати невинних – взяти хоча б тих самих Євгена Сінельникова чи Миколу Кудрявцева – так і працюють адвокатами.
Тарас Щербатюк, юрист, активіст ГО «Волонтер Черкащини»:
– В Україні, в тому числі й на Черкащині, досить туго йде розслідування злочинів проти справжніх майданівців та незаконно заарештованих людях. У ЗМІ досі не з’явилося інформації про покарання чиновників, правоохоронців, суддів за ці дії. Тому ми у співпраці з багатьма юристами України, в тому числі й із дніпропетровськими правозахисними організаціями, збираємо інформацію про всіх постраждалих, щоб заново її систематизувати: в кого які права було порушено, хто саме із державних чиновників, правоохоронців, суддів порушував права людей, брав участь у розгонах мітингів, виносив незаконні рішення. Зібрану інформацію буде використано для підготовки позовів від імені постраждалих про грошові компенсації. Запрошуємо всіх постраждалих і кожного, хто має інформацію про постраждалих, до нашої громадської приймальні за адресою вул. Смілянська, 23, офіс 42. Телефони в Черкасах: 38-38-54, 38-28-57.
реклама
Коментарі
прям слово в слово из истории А. Бондаренка.
Он тоже в прямом эфире телеканала Викка расказывал подобную историю. Когда активистов на барикаде (что под мостом на въезде в город с моста) с применением огнестрельного оружия начал штурмовать Беркут, он находился не в эпицентре а сверху на мосту. Ну вроде как координировал на расстоянии 100 метров действия активистов, а когда запахло жаренным и начали стрелять то тоже обнаружилась проходившая мимо женщина которую он усадил в машину и умчал от греха подальше, ну скажем спасать. А на другий день он узнал о зверствах Беркута и очень, очень был рассержен массовыми затриманнямы
безкоштовну безвізову телепортацію у США . Сьогодні ти - селюк з-під Чехiвкi,
а взавтра - вовк Уолл - Стріту !
Ну а завершує гопкомпанію, чуть позаду, колєга по пахоті у міськвиконкомі 2013 року - Мєля.
В тому то і справа, що вікна били зовсім інші люди.
Если я сейчас разобью окно в ОДА, что будет?
Стрічка RSS коментарів цього запису