Владика Софроній: «Я не бачу таких начальників, щоб уболівали за народ…»

Митрополита Черкаського і Канівського Софронія на Черкащині називають будівничим. За його сприяння в області активно споруджуються нові храми. У 2002 році з’явився найбільший в Україні Свято-Михайлівський собор у колишньому Першотравневому парку. Останнім же часом релігієзнавці визнають  його єдиним серед українських архієреїв УПЦ МП, хто виступає за автокефалію української церкви.

 У робочому кабінеті Владики в єпархії – великий акваріум, кілька шаф із книжками, біля однієї з яких – масажне крісло.

- Коли засиджуюся, старі кістки починають мучить, то сідаю розім’ять, - каже Митрополит.

У робочому кабінеті Владики – великий акваріум

Утім, розповідає: намагається фізично зміцнювати тіло, бо так заповідає Біблія.

Владика Софроній "дружить" із сучасною технікою - ксероксом та засобами зв'язку

- Оскільки я ще молодий, то можу на велосипеді поїздити по набережній Дніпра, - усміхається. – У Біблії сказано: за те, що людина согрішила, то в поті лиця буде добувать хліб. Тобто людина має фізично зміцнювати й оздоровлювати тіло. Бо якщо ми не робимо нічого, то дряхліємо. І тоді все болить. Люди, може, є досконалі, а  я працюю над собою, щоб наблизитися до досконалості. Я стараюся досягти певного духовного стану й навчити інших тому знанню духовності, яке здобув і за час навчання, і за час служіння в церкві. Я рукопокладений ще в 68-му році, а це вже дуже великий період.

Владика каже: живе, як і всі люди. Різниця в тому, що він багато молиться, як це передбачено по Уставу.

- Як іду на службу, то повинен підготуватися – і не одну годину. Все інше – живу так, як і всі люди живуть. Я люблю тварин. У мене є собачки, кицька, попугайчики, кенор. Є рибка своя. Вчора я захотів свіжого карасика, пішов, 5 штучок витягнув зі свого озера…, - розповідає.

Владика запевняє: не боїться вільно казати те, що думає. Бо його позиція підкріплена ґрунтовними історичними знаннями.

- Коли я витримав КГБістські часи, то гадаю, що зараз живу у раю… Ніхто мені не дає ніяких вказівок.

У кабінеті Митрополита Софронія портрети Митрополита Київського Володимира та Патріарха Московського Кирила

Окрім будівництва храмів, Владика Черкаський і Канівський Софроній узявся ще й за спорудження дзвіниці біля Свято-Михайлівського собору, школи для дітей-сиріт. З його приходом у область зведено понад 50 церков, відновлено закриті.  Нині на Черкащині півтисячі молитовних місць.

- На 38-й рік на території нинішньої Черкаської області не залишилося жодного православного храму. Коли розпався союз безбожників, то постала необхідність відновити втрачене. Храми почали відкривати, де тільки можна. Був випадок, що прийшли за дозволом відкрити церкву в приміщенні бані.  Я з подивом і навіть з посмішкою запитав, як це можна. Але ми дослідили й виявили, що те приміщення не було завершене, й там ніхто не мився.

Владика розповідає: в Черкасах за радянських часів церкви позакривали. На місці храму звели Пагорб Слави й поставили «жінку з горящим газом у руці».

- Щоб не зовсім збунтувати людей, храм відкрили в колишньому Онуфріївському монастирі, в приміщенні трапезної. Там і досі існує церква (на вул. Благовісній між Горького й Чехова, - ред.) А сам монастир перетворили в валяльно-войлочну фабрику. Били валянки. Травили віруючих людей: поставили вентилятори  так, що з фабрики повітря направляли в храм. Цей вентилятор і досі там є, але не працює, - каже Митрополит.

"Був випадок, що прийшли за дозволом відкрити церкву в ... приміщенні бані"

За приміщення колишнього монастиря церква нині судиться. Мінпромполітики не віддає його віруючим, хоча вже три суди визнали правоту церковників.

Є проблеми й з новозбудованою школою. Її планували відкрити у цьому році, але дітей немає де селити. Гуртожиток, який зводиться біля дзвіниці, не вдалося завершити через брак коштів.

Школу для дітей-сиріт при Свято-Михайлівському соборі вже звели

- Чи є меценати, які допомагають Вам у будівництві храмів?

- У Черкасах таких людей немає, які б вкладали кошти в будівництво храмів чи навіть невеликих капличок. Я будую і собор, і дзвіницю без жодної допомоги.  Не кажу, що зовсім ніхто не допомагає. Мені сприяли і губернатор, і інші люди, але то незначна допомога.  Я можу купити якусь тисячу цеглин чи тонну арматури і за це вдячний. Але чогось значущого зробити не можу. Суттєво допомогла Олеся Софієнко – меценатка з Києва. Торік дала 56 тисяч гривень і ще 100 тисяч на будівництво школи. Там була проблема з дахом, то ці гроші пішли туди і то була велика допомога.

А якщо говорити по області, то на Черкащині дуже багато побудовано храмів за допомогою меценатів. Цікаво, що майже всі вони живуть у Росії, але не забувають того, де мати з батьком закопали їхнього пупа.

Хоча в місті є широке поле для діяльності. Ми не змогли відкрити школу, бо дітям нема де жить. Назбирати великої суми не вдається. Там потрібно 42 вікна. Я не можу відразу їх поставити. А в місяць по одному – то, може, й вийде.  Якби знайшлася така людина, яка б мені зробила металопластикові вікна в гуртожитку, то була б надзвичайно велика допомога – не мені, а самим собі, бо це робиться для наших дітей…

Гуртожиток для дітей зводиться. Потрібно 42 вікна...

У школі буде навчатися до 50 учнів  за особливою програмою – світсько-богословською. До кінця цього року працюватиму над ліцензією, щоб дали дозвіл. Сподіваюся, що на наступний рік уже зможемо набрати учнів. Уже є охочі викладачі – і з одного університету, і з другого, і зі шкіл…

- В церкві існує так звана індульгенція, що хтось за гроші хоче відмолити гріхи?

- Це поняття тільки в католиків. Такого «чуда» православіє не має. Але якщо людина звертається, вкладає якісь копійки, робить тайну жертву, то ми за неї молимося. Є в нас  в храмі скриньки, дивишся – покладено тисячу гривень. Але таємно, ніхто не знає імені, хто вона, ця людина… Але так, щоб хтось віддав добрий  мільйон, такого немає. Я будую 20 років, але ніхто ніколи до мене не приходив і не пропонував свою допомогу. От зараз дзвіницю будуємо, а дзвонів немає. І  я не знаю, чи знайдеться якийсь щирий дзвонар, який подарує хоч невеликого дзвона.

- Чи побільшало в церквах прихожан і чи йде туди молодь?

- Коли я тільки приїхав  у Черкаси, то, крім старих людей і невеликої кількості людей середнього віку, у храмі нікого не бачив. А тепер, коли дивишся з олтаря, то і не знаходиш пожилу людину в храмі. А буває дивишся: половина чоловіків. І це дуже значне свідчення, бо мужчина йде не тільки тоді, коли його можна чимось привабити, а коли є внутрішня необхідність. У нас у місті 7 храмів, у всіх є люди. Це свідчить про духовне оновлення. Батюшки розповідають, що і погляд, і знання людей, які прийшли до церкви, - уже зовсім другі. Молодь приходить, це люди освічені.

Свято-Михайлівський собор - найбільший в Україні

- Наскільки доцільним, на Вашу думку, було відокремлювати Уманську єпархію від Черкаської?

При Владиці Софронію Черкаська єпартхія настільки розбудувалась, що її поділили на дів, утворивши Уманську

- За Уставом, єпископ повинен відвідати хоча б раз у рік кожен прихід. Бажано, щоб і послужив. На Черкащині – більше 500 приходів, тому один єпископ не має можливості їх всі відвідати. Коли стало питання розділити на 2 єпархії, то  в нас уже все було устатковано, храми відкриті, була стабільність. Тому можна було ділити, щоб єпископ міг виконувати свою духовну місію, щоб люди могли частіше поспілкуватися з духовним керівником.

- Оскільки Ви відстоюєте автономність української церкви від Росії, то чи не відчуваєте себе в опозиції? Як до Вас ставляться інші митрополити, в тому числі, російські?

-  По відношенню до мене як єпископа я нічого ні від кого не відчуваю. Я маю свою позицію, і вона обґрунтована. Будучи ні від кого незалежним, сміливо висловлюю свою думку. Перш ніж щось казати, я добре вивчив сторінки історії – і про те, як Київська митрополія перестала бути під владою Константинополя, і як вона перейшла до північного господаря. Якщо я щось починаю казати, то добре проштудіюю і протилежну думку, щоб мати на озброєнні. Хто про мене що думає і хто каже – це їхня справа,  я від своєї позиції не відступаю.

Роблю це не з точки зору амбіцій, не з точки зору націоналізму, а з точки зору користі нашому віруючому православному народу. Я в єпархію прийшов не за своїм бажанням, тому я не втрачу, якщо в мене її можуть забрати. Я за це не держуся.  Я піклуюся про людей і служу людям з глибокою вірою в Бога. І коли я видержав КГБістські  часи, то гадаю, що живу в раю. Бо ніхто мені не дає ніяких вказівок.

Ще один будівничий проект - масштабна дзвіниця коло собору

- На Вашу думку, чи не занадто часто Патріарх Кирило останнім часом відвідує Україну?

- Його воля відвідувати Україну, оскільки він є Патріархом і для України. Через нього ми можемо спілкуватися з православієм всього світу. Але він людина «совремьонная», достатньо освічена, знає своє положення і свій стан.  Я собі дозволю навіть так сказати, що без України Росія дуже «мєлко» виглядатиме. І на всій території Росії він не бачив такого прийому, такого ставлення, як  на Україні. Не будь України, не буде й московської патріархії. Він це підкреслює на своїх виступах і те, що православіє пішло від Києва.

Софроній - серед чільних ієрархів Української православної Церкви

А часто чи не часто – це питання риторичне й політичне. Зразу тут політика з’являється, і дуже шкода. Бо якби політики не лізли в це питання, то було б простіше нам жить, і думати про повну незалежність української церкви. Я раніше був трохи гарячіший, мені хотілося зробити все зразу. Але люди не готові, їм ніхто не розказує ні про автокефалію, ні про українську мову. А якщо розказують, то зі злобою. Треба, щоб хоч половина людей це знали, інакше можемо зробити ще один розкол в Україні, а це не потрібно ні державі, ні віруючому люду.

- Якщо продовжити про політику, то чи не моляться люди за ув’язнену Юлію Тимошенко?

-  До нас не звертаються  з тим, щоб молитися за Тимошенко. Кожна людина може робити це сама, але закликів ми не робимо. Та і як можна звертатися, коли вона свою дочку вінчала у Видубицькому монастирі Київського патріархату, коли була необхідність, то теж зверталася до Київського патріархату? Але я думаю, що дуже багато людей молиться за неї, але не відкритим текстом, а по своєму обов’язку як православна людина. Ми молимося за всіх ув’язнених – правильно чи не правильно засуджених.

- Як Ви ставитеся до прагнення продавати ікони, іншу релігійну продукцію, робити з цього бізнес?

- Це категорично неправильно, але це може заборонити лише закон. Літературою, церковною атрибутикою має право торгувати тільки церква. Одна справа, коли свічка куплена на базарі, а зовсім інша, - коли в храмі. Це дві великі різниці і дві великі ціни. Тому що свічка, куплена в храмі, - освячена, спрямована для необхідності утримувати храм і одержати людині те, що вона просить. Це жертва Богові. А якщо вона куплена на базарі, то це жертва для розвитку бізнесу.

Владика Софроній бере участь в службі у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі (фото - http://www.lavra.ua)

- Чи можете назвати когось зі священиків, кого вважаєте своїм наступником  і хто міг би продовжити Вашу справу?

- Інший такого зробити не може, що я роблю. Але якщо треба буде продовжити, то люди знайдуться.  Я людина неграмотна, нічого не вмію, але я щось роблю. Не всім це доступно, не всі можуть накреслити, щось створити, а потім це збудувати. Кому що дано… Не всі можуть так високо стрибати, як стрибав Бубка, не всі так можуть бити м’яча, як Шевченко, не всі можуть бути боксерами, як Клички. І якщо людина має дар, хто його може замінити? Але продовжити – то інша річ, може. Навіть бути президентом – це теж дар, дар лідерства. Якщо дару немає, то нема й особливих відзначених і значних дій. Але я кажу всім: ви живете в Україні, то любіть Україну й український народ, він заслуговує на похвалу й поклоніння, бо стільки витримав, що жоден у світі так не терпить. І всім начальникам без винятку даю побажання, щоб вони були такими, як Мойсей. Він каже: «Господи, накажи мене, тільки помилуй мій народ». Але хто з них зараз так вболіває за народ? Я не бачу таких. Їх не було і навряд чи вони будуть…