За день до звільнення з полону «ЛНР» журналістка Марія Варфоломєєва, сидячи в підвалі тамтешнього «Міністерства державної безпеки», відкрила Біблію. Звичка дізнаватися з цієї книги Божу волю виробилася в Марії за довгі місяці ув’язнення. Ось що вона прочитала того дня: «Незабаром полоненого буде звільнено, і не помре у ямі, і не забракне йому хліба»*...
Марія не повірила своїм очам. «Звісно, я буду на волі... Колись. Адже для тебе, Господи, тисяча років – як один день?..»
– Але Бог мене не облишив. У глибині душі я знала, що не облишить. Це відчуття створювало в мені внутрішній спокій. І навіть у найтяжчі моменти, коли люди навколо звинувачували мене в усіх бідах Луганська, коли мені погрожували стратою і, здавалося, настав мій останній день, я дивним чином відчувала: все буде добре! – розповіла черкаським журналістам Марія Варфоломєєва під час прес-конференції 12 квітня.
Про «донбаський синдром»
У полоні Марія провела 419 днів – майже 14 місяців. На волю вийшла 3 березня, за кілька місяців до свого 31-го дня народження.
Одна річ – коли тебе беруть у полон на полі бою, інша річ – коли за підозрою в шпигунстві, через те, що на прохання друзів фотографуєш приватні будинки в рідному місті (навіть не встигши відіслати фотографії). А усі навколо – охоронці, «слідчі», співкамерникичомусь дивляться на тебе як на винуватця руйнування міста, загибелі ні в чому не винних мирних жителів. Здається, весь світ вважає тебе негідницею, вбивцею, причиною всіх бід і негараздів луганчан...
Постійний психологічний тиск нерідко спричинює явище, яке в Україні назвали «донбаським синдромом»: під впливом точки зору тюремників полонений починає мислити їхніми категоріями.
– Навколо тебе всі думають однаково. Й говорять однакові речі: «укропи», «хунта», «розстрілюють мирних жителів». Тобі кажуть: «Машо, ну ти ж нормальна, добра, розумна дівчина. Змінюй свої погляди!» І ти вже починаєш думати: а може, я чогось не розумію? Таки думки з’являються не під дією якихось аргументів (котрих, по суті, немає), а просто тому, що всі довкруж так думають, – каже Марія. –Як у книзі Оруела «1984»: герой чуєзвідусіль, що «війна – це мир», що «свобода – це рабство» і починає думати, що не може ж бути так, щоб усі навколо були не праві, а я правий!
Пропаганда свою справу зробила. На думку журналістки, навіть якщо вдасться повернути окуповані території під контроль України, ненависть до нашої держави там збережеться надовго. Можливо, поки не зміниться покоління людей.
– Зараз там дітей навчають на прикладах «ввічливих чоловічків», переконують, що джерелом усіх проблем і бід є Україна. Не Росія, яка вводить усі ці танки, озброєння, яка все це спонсорує, а Україна, яка відстоює свою територіальну цілісність, – зітхає Маша. – Треба мати дуже сильні переконання, щоб не вірити російській пропаганді. Не тому, що вона логічна, а тому, що вона дуже емоційна і переконлива. Російські журналісти – гарні професіонали, які будь-яку подію можуть подати як заслугу «республіки» і невдачу України. Вони зайшли так далеко, що й самі повірили у свою власну пропаганду.
Стараннями російського телебачення «політично грамотними» стає дедалі більше жителів Донбасу. Марії запам’ятався один чолов’яга, який усе життя пропрацював у шахті. В розмові з полонянкою він якось сказав: «Машо, як же ти не розумієш простих речей? Це ж елементарна геополітика! Йде війна між Росією і НАТО!»
– Наслухавшись цього, спочатку губишся. Але потім замислюєшся: а чому ж я, власне, за Україну? І розумієш, що правда, логіка, здоровий глузд – на твоєму боці.Це – гарне щеплення від глупства. Й до тебе доходить: той шахтар нічого не розуміє й не може розуміти в «геополітиці», бо ніколи її по-справжньому не вивчав! – знизає плечима Марія.
Як Марія стала «координатором Правого сектора»
Журналістці запам’яталися яскраві приклади того, як в очах «громадськості ЛНР» реальність спотворювалася до невпізнанності.
– Наприклад, я сама бачила всі ці обстріли Луганська і робила висновки, хто стріляє і звідки. Й коли мені казали протилежні речі, я відповідала: «Хлопці, я ж пам’ятаю, це було ось так!» А вони мені: «Ти нічого не розумієш!» – згадує Марія. – Я кажу: «Але ж ЛНР стріляє по містах із «Градів»!» А мені: «Машо, ти нічого не розумієш, наші військові, звісно, стріляють, але попадають тільки по «укропах». Тобто люди реально вірять, що осколки «Градів» якимсь містичним чином притягуються винятково до «укропів», а не нищать міста і мирних жителів. Такий собі специфічний «Град», «самонаводящийся на запах укропа»...
Інший приклад – історія з тим, як Марія стала «координатором Правого сектора».
– Якось ще на початку конфлікту я якийсь час жила за межами Луганська. Була в гостях у знайомого, пили чай. Побачила в нього бондану «Правого сектора». Кажу: а дай-но сфоткаюся! Ось так з’явилася моя фотографія з символікою цієї організації. А для людей за лінією розмежування «Правий сектор» – це найбільший ворог. І, знайшовши мою фотографією з символікою, вони «розуміють»: перед ними не просто якийсь «правосєк», а... «координатор Правого сектора», не менше! – розповідає Маша. – І скрізь передають: «В результаті найскладнішої спецоперації спіймано координатора Правого сектора! Ви що, думаєте, це якийсь страшний чолов’яга? А координатор – ось який!..» А я собі думаю: це ж наскільки все погано у «Правому секторі», що координатором «призначили» мене!..
За словами Марії, у її кримінальній справі фігурувало, що вона організовувала в Луганську протестні рухи, що спеціально приїхала з Києва, щоб організовувати геноцид Донбасу. А обтяжувальною обставиною є те, що в своїх журналістських матеріалах «неправильно» трактувалаподії в невизнаних республіках...
«Важливо показати свій характер»
За час перебування в неволі Марію чотири рази переводили з місця на місце. Серед її сусідок по камері були дуже різні люди, в тому числі як ідеологічні супротивниці, так і просто наркоманки й рецидивістки.
– За весь час – жодної спокійної секунди, – ділиться враженнями Марія. – Весь час мене намагалися спровокувати на конфлікт, і весь час цього конфлікту треба було уникати.
Одна із співкамерниць, наркоманка з 15-річним стажем, мала п’ять кримінальних судимостей.
– Дівчина була переконана, що тут, у тюрмі, вона – «основна», авторитет. А ти для неї – лише об’єкт для підвищення думки про себе. «Я тут, в тюрмі вже скільки! Я така важлива й потрібна!» І весь час тебе повчає, намагається спровокувати чи принизити, – згадує Марія. – Розслаблятися не можна ніколи. Особливо важливо не плакати – бо інакше відчують твою слабину, і тоді – все, буде ще гірше!
За словами журналістки, вона виробила для себе найбільш виграшну лінію поведінки: з одного боку не дати втягнути себе в конфлікт, з іншого – не допустили, щоб об тебе «витирали ноги».
– Важливо продемонструвати, що ти маєш характер і здатна себе відстоювати, – зазначила Марія.
Водночас, як зазначила дівчина, «справжнього безпреділа», який буває в деяких чоловічих тюрмах, вона не відчула. З сусідками по камері їй удавалося налагоджувати більш-менш нормальні, а іноді – й приязні стосунки.
– З одною ополченкою, яка сиділа за те, що не оформила «належним чином» свою «службу», ми домовилися, що не будемо говорити про політику, – розповідає Марія. – Займалися тим, що від нудьги копали отвір у сусідню камеру, щоб обмінюватися записками. Не докопали лише трохи – мою співкамерницю звільнили. А треба розуміти, що це був підвал «Міністерства держбезпеки ЛНР», один із найстрашніших підвалів у світі. І ця дівчина каже охоронцю: «А можна ми ще трохи посидимо з Машою?..»
Обмін
За звільнення Маші Варфоломєєвої всі 14 місяців велася дипломатична боротьба на всіх рівнях. Переговори з «владою ЛНР», росіянами, міжнародними правозахисними організаціями вели і урядові структури, і представники Національної спілки журналістів України. «ЛНР» пропонувала обміняти Марію на так званого «Медоноса» – того самого, який приніс українським бійцям заміновану банку з медом і через якого загинуло кілька людей...
– Наші дивувалися: як так? Терориста – на ні в чому не винну дівчину? А нам відповідали: «Ви нічого не зрозуміли. Їй у нас світить 20 років!», – розповів історію переговорів про звільнення Марії черкаський правозахисник Валерій Макеєв, який також свого часу побував у «ЛНРівському» полоні. – Врешті Марію обміняли не на «Медоноса», а на вже засудженого керівника снайперської групи. Президент Порошенко його помилував, щоб обміняти на Машу.
Марія каже, що їй би було набагато легше, якби вона знала, що стільки людей борються за її звільнення.
– Але я про це не знала. Коли казала вголос: «Я буду на волі», це за достовірністю звучало так, якби я сказала, що буду на Марсі. Мені казали, що Україна забула про мене, що їй на мене «плювати», що «я там нікому не потрібна», що шансів на звільнення немає... – розповідає Марія.
Фото видання "Факты и комментарии"
Коли Маша перетнула лінію розмежування й у місті Щастя побачила вивішені скрізь українські прапори, то не втрималася від сліз.
– Зрозумійте, це не пусті слова, це не завчений «патріотизм» чи «любов до країни». Жовто-блакитні кольори стали символом моєї свободи, моєї Батьківщини. Як вам пояснити? Ти не можеш не радіти, коли ти бачиш ці прапори! – просто каже Марія.
Щастя – попити чаю!
Після звільнення Маша потрапила «в зовсім інший світ». Світ, у якому найбільші проблеми – фінансові, політичні. Багатьом здається, що те, що коїться в зоні АТО, їх зовсім не стосується.
– Але важливо не забувати про те пекло, яке панує на Донбасі. Коли хтось п’є каву десь у кав’ярні або робить манікюр, має розуміти, що в цей самий час люди на сході України живуть у реальному кошмарі. В умовах, коли цілі селища знесено з лиця землі, розбомблено артилерією і зрівняно танками під нуль. Коли люди тисячами позбавляються житла. Інші – місяцями живуть без світла й води, не кажучи вже про Інтернет... – каже Марія. – Люди під обстрілами сидять у підвалах і не знають, чи ще вийдуть на поверхню. Йдучи до магазину, ти не знаєш, чи повернешся додому. В будь-який момент усі твої плани і мрії можуть обірватися – разом із життям...
Фото видання "Лівий берег"
Маша каже, що після звільнення з полону стала зовсім по-іншому дивитися на життя. Опинившись для обстеження в елітній лікарняній палаті, дівчина була буквально вражена думкою, що вона може за своїм власним бажанням, коли хоче, попити чаю, а коли хоче – не попити. «Мати у своєму розпорядженні чайник – це реально круто!» – серйозно каже Марія. Наявність окремого туалету й можливість його відвідати коли захотілося, а не коли повели, здавалася дівчині неймовірною розкішшю.
– Коли ти вранці просинаєшся й можеш піти туди, куди хочеш, – це неймовірне, нереальне щастя! Ти захотів – пішов у гості, не захотів – не пішов у гості. Відкрити вікно, побачити сонце, вдихнути свіже повітря – це дуже круто – круто для того, хто місяцями мав можливість вдихнути свіже повітря максимум кілька хвилин на день... Усі ці «дрібниці» дають привід для реальної радості, чесно! – в захопленні каже Марія. – Тому коли я зараз чую про те, що турбує людей навколо мене, через що вони депресують і навіть починають заглядати в стакан, я... щиро дивуюся.
Маша твердить, що зрозуміла: «треба радіти кожній, кожній, кожній події».
– Раніше я була дуже образливою, все сприймала близько до серця, – зізнається Маша. – Зараз я зрозуміла, що всі неприємнощі – вибачте на слові, фігня, дрібниці. Прагни, вір... Надійся на Господа... Якщо ти віриш і прагнеш – усе в тебе вийде!
____________________________________
*Книга пророка Ісаї, розділ 51, вірш 14.
реклама
Коментарі
Звичайно, вийде. Бо путлєру вже лисину прогризли: Європа - за викрадену і незаконно засуджену Савченко, а своі рашики-за те,що путлєр не хоче визволити своїх зашморганих ГРУшників. Так що путлєр справді відпустить Надію. Але для його позорноі репутаціі - вже пізно. І це добре-нехай "обтікає"
Це правда, у ситуації з викраденням і засудженням Савченко - тільки зайвий доказ цього. Навіть Стрєлков-Гіркін уже чмирить Путіна за те, що він замість рятувати своїх ГРУшників, пресингує українку як останній пі.ар
Явно сепар с ником "амстердамка с приветом" трудилось все выходные с айпишкой - держа в одной руке фотку Путла, а другой рукой повышая рейтинг кремлевского фюрера
И знает, болезненное залетное, что все Черкассы прибор накинули на ее мнение, а все-равно шмыгает соплями, но лихорадочно толчется по клаве
Дивлюся, саме це повідомлення сєпарки найбільше відмінусовують. Це дуже добре - навіть ватанам не хочеться, щоб їх порівнювали з Путлєром!
"Умом роSSию не понять, аршином общим не измерить. У них - ОСОБЕННАЯ СТАТЬ...."(с)
Так писал великий российский классик, наперед оправдывая "ни то ни се", которое будет сидеть на раша-троне в ХХI веке, ходить под ручку с премьером и целовать мальчиков в пупок
развязанной РОссией против славной украины,сообщен ия о кровожадных донецких ватниках поедающих печень своего врага.Это просто какой то позор.
НА СЕБЯ посмотришь - понимаешь, что обострение началрсь?
Шикарная оговорочка по Фрейду! Или ты просто максимально самокритично настроенное создание?
Честно говоря, мне жаль таких, как ты, ватан: вечно несут какую-то пургу про "Гейропу",а в своей рашколандии взлееяли и фанатеют от таких самоУродков, как Пенкин и Боря Моисеев. Думаю, вы прогнили как нация даже больше, чем о вас говорят правосеки или унсовцы. У вас был шанс выкарабкаться с болота средневековья, но Путлер этот шанс безнадежно запорол.
Дуже вірно підмічено!
Цитую Докторше:
А це - класична ілюстрація латентного п...раса: чоловічий нік переінакшує на жіночий манер і несе чуш про ПМС. Який вождь у ватних - такі і ватні. Ватні знають, в каком мєстє і в какоє врємя нужно бить
Докторша а где у Вас наполеон сидит?На себя посмотрию
весеннее обострение началось в народе именуемое ПМС
Стрічка RSS коментарів цього запису