«Недоколихані» реформи: щоб розпочинати нові перетворення в медицині, треба завершити попередні

«У всіх уже в печінках сидять реформи, які починаються і ніколи не завершуються», – ці слова прем’єр-міністра Володимира Гройсмана якнайкраще характеризують те, що відбувається в галузі охорони здоров’я в останні роки. Всі спроби реформування медицини були успішними лише в тій частині, де йшлося про скорочення й урізання. Там же, де вимагалося вкладати в реформу кошти, незмінно все закінчувалося провалом.

– Замість того, щоб платити лікарням за те, що вони просто існують, ми починаємо платити за те, що туди ідуть лікуватися люди, – твердить заступник міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк. Створюється Національна служба здоров’я України, яка розподілятиме бюджетні кошти між медзакладами залежно від наданих медичних послуг. Таким чином, фінансуватимуться не ліжко-місця й не кількість населення, що обслуговується, а саме послуги з лікування.

Держава бере на себе гарантоване фінансування екстреної та первинної медичної допомоги, тобто «швидкої» і сімейної медицини. На прийом до лікаря-спеціаліста (вторинна ланка медичної допомоги) може звернутися будь-хто, але лише платно. За рахунок держави це можна зробити тільки за направленням сімейного лікаря, якого кожен пацієнт вибиратиме сам.

Між тим, щоб забезпечувати 80% усіх медичних послуг, як це планується, сімейна медицина повинна мати належне кадрове та технічне забезпечення, а це потребує вкладання грошей.

За планом реформаторів, «первинка» має залишити екстреній медичній допомозі тільки небезпечні для життя стани. Адже один виклик «швидкої» коштує державі більше тисячі гривень. Із підвищеною температурою, кашлем, тиском пацієнти повинні звертатися не на «103», а до сімейного лікаря.

– Сьогодні ж «швидку» серед ночі викликають, щоб поміряти тиск або щоб привезли якусь таблетку, – зазначив у коментарі «Прочерку» радник голови Черкаської ОДА з питань охорони здоров’я Ігор Фесун. – Найбільш анекдотичний випадок – коли викликали з приводу укусу акваріумної рибки!

Зараз екстрена допомога є обласною службою: якщо виклик надійшов у певне село, туди спрямовується найближча вільна бригада «швидкої» – не обов’язково з цього району. Якщо стається надзвичайна ситуація, котра потребує залучення кількох бригад, то без будь-якого наказу згори, за розпорядженням старшого оперативного чергового з централізованої диспетчерської на місце прибувають бригади з довколишніх районів.

На жаль, якщо в деяких областях спромоглися оперативно завершити створення обласних служб екстреної медицини, то в Черкаській, – і досі шукають приміщення під централізовану диспетчерську.

– Нам потрібне для централізованої диспетчерської специфічне приміщення – не менше 2,5 тисяч квадратних метрів, – каже Ігор Фесун. – Місто Черкаси твердить, що такого приміщення не має. Якщо це питання все-таки вдасться розв’язати, то ми із залученням коштів державного фонду регіонального розвитку зможемо нарешті закупити для централізованої диспетчерської й обладнання.

За словами директора Черкаського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Владислава Свириденка, наразі реформа «швидкої» застопорилася на місцях.

–Формально все є, систему побудовано: є обласний центр, є філії на місцях, є персонал. Але цю систему потрібно запустити, – наголошує Владислав Іванович.

Передбачалося, що всі області України матимуть однакові централізовані диспетчерські, щоб спростити комунікації між ними.

– Це дуже важливо на межах регіонів: пацієнту з села однієї області могла б надати допомогу бригада «швидкої»з сусіднього району іншої області.Більше того, бувають ситуації, коли обладнання якоїсь диспетчерської може бути пошкоджене. Наприклад – хакерська атака. Сервер вимикається, і «швидка допомога» в районі випадає зі звичайного ритму, – зазначає Владислав Свириденко. – Якби все робилося так, як було задумано, то функції постраждалої від атаки диспетчерської легко могли б узяти на себе колеги з сусідньої області, й люди, які роблять виклик, цього навіть не помітили б...

У такому режимі немає нічого особливого – подібним чином давно працюють таксі, охоронні фірми тощо. Але в реформу екстреної медичної допомоги знов втрутилася горезвісна економія, кожна область купила що могла – і наразі в українських регіонах діє чотири різні типи централізованих диспетчерських.

Ще однією важливою проблемою екстреної меддопомоги є застарілі автомобілі, яких, до того ж, і бракує.

– Зараз на Черкаську область потрібно додатково від 70 до 100 автомобілів «швидкої». Це – приблизно 200 мільйонів гривень. Якщо раніше такі закупки робилися централізовано на рівні держави, то тепер їх повинні здійснювати області. А Черкащина не має таких коштів, – зітхає радник голови ОДА Ігор Фесун.

Ну, і, як завжди, бракує фахівців. По закону в кожній бригаді «швидкої» повинні працювати лікар і двоє фельдшерів (якщо це лікарська бригада) або просто двоє фельдшерів (якщо це фельдшерська бригада). В Україні, незважаючи на інтенсивну роботу медичних вишів і коледжів, хронічно бракує медперсоналу. І на виклики виїжджають лікар з фельдшером або й просто один фельдшер. Виконати завдання, які ставить перед ними законодавство, такі «бригади», звісно, не завжди можуть у повному обсязі.

– Без центральних диспетчерських, без належної кількості машин, без забезпечення медперсоналом реформа екстреної медичної допомоги залишається «недоколиханою», – каже Ігор Фесун. – Ми можемо залучати до навчання українців іноземних фахівців, але якщо не буде машин, то кваліфікованим фахівцям не буде на чому виїжджати на виклик!

Тих пацієнтів, яких потрібно госпіталізувати, «швидка» має кудись доставити. Й часто-густо, особливо в невеличких містечках, трапляється так, що людину привозять з мигалками та сиренами у стаціонар, а там її ніхто не чекає: умов для інтенсивної терапії не створено. Приміром, реанімація, якщо і є, то десь на третьому поверсі, лікар-реаніматолог, або й хірург, – один на всю лікарню, і саме пішов додому відсипатися або виконує іншу операцію. Чергує тільки лікар-терапевт. Отже, людина, яку врятувала «швидка», годинами лежить на ношах в приймальному відділенні районної лікарні, очікуючи, коли її огляне фахівець...

На те, щоб нормалізувати цю ситуацію, спрямована ідея створення в межах кількох районів госпітальних округів. Ідеться про те, щоб вибрати найбільш потужну, перспективну лікарню, яка розташована на відстані розумної доступності до всіх населених пунктів округу, й створити на її базі лікарню інтенсивної терапії: зробити до неї нормальні дороги, обладнати її сучасним медичним устаткуванням, набрати кваліфікований персонал. Наприклад, центром госпітального округу могла б стати Третя лікарня «швидкої допомоги» Черкас. Інші лікарні округу можна перепрофілювати на менш потужні стаціонари інтенсивної терапії,заклади планового та відновного лікування і хоспіси.

На думку Ігоря Фесуна, утримувати потужні лікарні в кожному районі особливого сенсу немає – мало того, що це дорого, так це ще й обмежує практику лікарям: приміром, хірурги роблять замало операцій, а отже втрачають необхідні навички.

Знов-таки, нова система потребує суттєвого опрацювання. І як тільки дійде до виділення коштів, можна не сумніватися, що виникнуть проблеми. Все це дуже добре відомо по забалаканій і недоробленій реформі 2011-2013 років у пілотних регіонах – Києві, Дніпропетровській, Вінницькій та Донецькій областях. Райони сперечатимуться між собою, як слід фінансувати капітальні видатки лікарень на території госпітального округу, до якого вони входитимуть. Якщо все фінансуватиметься з обласного бюджету, то звідки кошти візьмуться там?

Дуже важливо, щоб при реалізації реформи влада в черговий раз не почала на ній економити. Небезпечні симптоми вже відчуваються: Черкаську область планували поділити лише на 2-3 госпітальних округа замість запланованих раніше 5-8. Начальнику управління охорони здоров’я ОДА Михайлові Лобасу довелося активно відстоювати необхідність збільшення кількості округів. Інакше лікарня інтенсивної терапії може опинитися за багато десятків кілометрів від найдальших сіл, а то й узагалі за Дніпром, а отже, врятувати життя хворому буде набагато важче.