Виборча кампанія підприємця Гладкого настільки помітна, наскільки і загадкова. Політична «Квіточка», яка ще не повністю розкрилася? За назвою напою, який розливає завод кандидата, експерти почали вже називати і самого нового політика.
Претендента на крісло мера, керівника компанії свого імені, мільйонера Анатолія Гладкого «Прочерк» намагався побачити « у такому вигляді, як є»…
Офіс торгівельно-дистрибуційної компанії «Гладкий» знаходиться на околиці Черкас. Паркан, що оточує територію, звичайно ж, жовтого кольору. Це – корпоративний колір компанії, який переважає всюди: жовті стіни будівлі, жовта дошка пошани в коридорі приміщення. Зверху на будівлі величезними буквами слоган нагадує усім працівникам і клієнтам, що «Ми піклуємося про Вас!»
У невеличкому контрольно-пропускному пункті, що при вході на територію, ми зіштовхуємося з вервечкою хлопців, кожен з яких несе перед собою велику картонну коробку вщент заповнену агітаційною продукцією жовтого кольору. Ще б пак! Керівник підприємства Анатолій Гладкий – кандидат в мери від Народно-демократичної партії і очолює п’ятірку кандидатів у депутати до міської ради.
Околиця Черкас. Про те, що ви перебуваєте біля підприємства Гладкого, можна здогадатися хоча б за кольором паркану…
Охоронець у камуфляжній формі просить представитися, і, зателефонувавши у приймальню, зв’язується з секретарем і повідомляє тому, що зараз підійде журналіст.
Більшість автомобілів придбана працівниками за кошти, зароблені ними на підприємстві Гладкого
Йдемо територією до головної будівлі, біля входу якої стоять автомобілі, зокрема і великий чорний «Лексус» керівника компанії. «Ми ж будуємо суспільство достатку, а не убогості, – розповість нам пізніше у інтерв’ю Анатолій Георгійович. – Інша справа, що у нас на автомобілях їздить 60 чи 70% працівників компанії, які купили машини, працюючи тут. Тому ми справедливо ділимо ресурси, які заробляємо».
Підійшовши до будівлі, зіштовхуємося з іншою вервечкою чоловіків, що несуть коробки з агітацією. Назустріч вибігає охоронець і проводить до кабінету керівника. У розмові з кандидатом у мери ми хотіли насамперед почути, чим мотивує Анатолій Гладкий свій похід у політику. Також хотіли більше дізнатися про нього, як людину. Адже ще рік тому ніхто особливо не знав про цього непублічного підприємця. Про нього черкащани заговорили тоді, коли у ЗМІ з’явилась інформація, що такий-собі підприємець Анатолій Гладкий купив занепалий «Черкаський пивзавод» з метою його відродження. Пізніше на заводі налагодили виробництво солодкого напою під торговою маркою «Квіточка», яким безкоштовно частували на свята городян. Хто ж такий Анатолій Гладкий?
На столі у Гладкого немає звичного для сучасного інтер’єру комп’ютера, однак бізнесмен схвалює будь-які інновації, а його програмісти ледь встигають виконувати поставлені завдання
Невеликий кабінет обставлений кріслами, столом, диваном і телефоном під старовину. На журнальному столику – шабля, біля стіни – жовтий прапор з символікою компанії Гладкий А.Г. На столі лежать папери, диски, але немає ні ноутбука, ні комп’ютера. Збоку від столу на сейфі стоїть ікона. Співрозмовник інколи був схильним до філософствування, навіть розповів нам притчу. На запитання стосовно політичних амбіцій відповідав не дуже розлого, а от про бізнес – охоче. Спілкуючись з Анатолієм Георгійовичем, ми почали розуміти, звідки взялись при вході охоронці у камуфляжі, звідки взялися зразкові порядки на території підприємства, звідки взялася стратегія побудови бізнесу. Усе це бізнесмен запозичив зі свого військового минулого. Однак ми не повністю все-таки зуміли розкрити одне питання: для чого Гладкий йде в мери?
«Я не такий багатий. Укладачі рейтингу найбагатших кандидатів у мери підрахували не мій дохід, а валовий обіг мого підприємства»
– Перше питання стосуватиметься ваших мерських амбіцій. Чи ви давно виношували ідею балотуватись на посаду мера чи все виникло спонтанно? Бо таке враження, що ви запізно почали виборчу кампанію…
Анатолій Гладкий: "Компанія сплачує мільйони податків. Тому на цих виборах користуюсь правом і можливістю, щоб потім зрозуміти: ну куди ж я плачу ці гроші?.. Я не звик просто віддавати гроші, забувши про їх долю"
– Я давно виношував ідею навести порядок у місті. А стати мером… Ця ідея виникла недавно. Бо дуже довго я вагався: брати участь чи ні у виборчій кампанії. Як і всі, я скептично до цього ставився. Але потрібно ж все рівно, щоб туди хоч хтось зайшов (мається на увазі у владу – ред.), хто хоче щось зробити, змінити. І не обов’язково це повинен бути я. Хотілося б, щоб все-таки прийшли ті, хто робить, а не балакає. От і все. І це не обов’язково повинен бути Гладкий. Просто повинен бути той, хто вміє робити.
– Ви збираєтесь йти у політику, навіть якщо не отримаєте крісло мера? Якщо після виборів, вам, наприклад, запропонують крісло заступника мера?
– Не можу я відповісти на це питання. Я поки не вирішив це для себе.
– Ви лідируєте в рейтингу найбагатших кандидатів у мери, укладеним журналом «Фокус»? Якась реакція людей на опублікований рейтинг вам надходила?
– Та різна реакція. Хтось заздрить. У нас в суспільстві, я б сказав, ставлення до тих людей, що мають гроші, – негативне. Але хтось іншої точки зору дотримується: якщо задекларував чесно доходи, значить і податки платяться, і підприємство прозоре. Та скажу вам, що «Фокус» зробив помилку. Укладачі рейтингу підрахували не мій дохід, а валовий обіг підприємства. Тобто, наша компанія такі гроші не заробила, хоча хотілося б такі гроші заробляти. Але насправді це обігові кошти компанії.
– А як тоді відмежовувати ваші доходи?
У кабінеті кандидата в мери присутня ікона, адже двічі на його життя здійснювали замах. Нині Гладкого береже ще й власний охоронець
– Ні, дивіться, я ж згідно законодавства і повинен був як приватний підприємець показувати у декларації валовий товарообіг. А тепер вважають, що це мої доходи. Але все відносно у цьому світі. Для мене достатньо і тих коштів, що є у мене і я не зациклююсь на цьому. Повірте мені. Знаєте, є хороша притча. Колись був у Римі імператор, який мав усе, що хотів. А в той час були популярні змагання на колісницях і постійно вигравав один і той же чоловік. Імператор викликав його до себе і сказав, що може все, що хоче отримати, а от на колісниці так їздити не вміє. Тож наказав чемпіону навчити і його так їздити, інакше чоловіку відрубають голові. Той чоловік сказав, що йому потрібно два роки, щоб навчити імператора. І от вони два роки займалися разом. Через 2 роки чоловік сказав імператору, що той їздить так само вправно як він, а може навіть краще. Імператор скликав неймовірну кількість людей і влаштував змагання, у яких теж взяв участь. І фінішував другим. Він у гніві сказав, щоб чемпіону відрубали голову. Але трохи вгамувався гнів імператора і ним заволоділа цікавість. Він став допитуватись чоловіка, чого ж таки той вкотре фінішував першим, а імператор не зміг його обігнати, хоч так само вправно вміє їздити на колісниці. А чоловік питає імператора: «Ти коли їхав, то що робив?» Імператор відповів, що любувався собою, дивився як натовп ним захоплюється, думав про те, як буде першим і як на нього лаврові вінки будуть сипатися. Тоді чоловік запитав: «А я що тобі казав робити?». Імператор задумався і відповів: «Хльоскати коней і керувати колісницею. Тоді ти будеш першим». Тобто я роблю свою роботу, думаю як досягти результату. А тоді вже виходить, що цей здобуте мене оточує, хоч до цього я не прагну. Для мене важлива компанія, і 14 років життя, вкладених у компанію, дали гарний ефект. Розумієте? А люди бачать лише кінцевий результат: гроші, матеріальні блага. Але все це - наполеглива праця.
– А що було 14 років тому?
– Одне, але найважливіше – бажання. Все. На цьому мій багаж закінчувався. Теща привезла тоді 200 доларів і віддала мені на спальню. Я служив в Житомирі, потім звільнився з армії. Гроші теща дала, бо ми з дружиною знімали квартиру і спали на металевих ліжках. Зараз у деяких старих людей, мабуть, ці ліжка ще залишились. Ми спали на цьому ліжку і у нас була мрія зайти в нормальну квартиру. Коли нам дали гроші, ми два дні з дружиною сиділи на сімейній раді і обговорювали: купити спальню чи спробувати ці гроші перетворити в більші гроші. У мені перемогла, мабуть, підприємницька жилка. І дружина підтримала, і я вдячний їй, що вона змогла відмовити і собі, і родині, і що наші побутові проблеми (а їх було дуже багато) не перемогли бажання щось змінити в житті, чогось добитись. А далі можна вже книгу писати про все те, що доводилось переборювати на шляху, скільки разів оступався, скільки разів десь втрачав гроші, але все це вже історія. Не помиляється той, хто нічого не робить. І якщо ти йдеш вперед, то в тебе є хоча б маленька вірогідність перемоги. А коли ти стоїш на місці – ти вже програв.
– В армії ви у яких військах служили?
– Я закінчував Рязанське вище автомобільно-інженерне училище ордену «Червоної зірки». З другого по п’ятий курс ми тримали перехідний Червоний прапор. Тобто училище було кращим у московському воєнному окрузі. А тому і кращим училищем в Радянському Союзі! Тому готували нас серйозно, була дуже потужна база. Це училище, я б сказав, було показовим. До нас щотижня хтось приїжджав переймати досвід: то командуючий ПДВ, то сухопутних військ, приїжджав міністр оборони… Тому училище дало школу життя.
Стиль невеличкого кабінету Анатолія Гладкого оформлений у класичному стилі. На перший погляд здається, що меблі антикварні. Але насправді вони сучасні
– А як потрапили в Житомир?
– Я за розподілом потрапив у житомирську військову частину. Я, молодий лейтенант зайшов до командира полку і представився, що лейтенант Гладкий прибув для подальшого проходження військової служби. Він сказав йти у п’яту батарею до такого-то майора. Я пішов, представився. Майор на мене подивився і запитав: «Ти жонатий». – «Так точно.» – «А де дружина?» – «Ось тут, на КПП стоїть.» – «Квартира є?» – «Немає.» – «У тебе доба на те, щоб знайти квартиру і через добу чекатиму тебе на службі». І ми з чемоданами пішли у приватний сектор шукати квартиру. Зняли у баби Франі, але пожили лише тиждень. Щодня, коли я приходив, мені дружина плакала, що хазяйка не давала ні газу включити (бо він у неї у балонах був і вона економила), не дозволяла включати воду, бо боялась, що ми переповнимо зливну яму. Ми вночі поставили чайник, щоб нагріти у себе в кімнатці, а вона в цей час увірвалась і почала кричати, що у неї лічильник як скажений накручує. І це було при тому, що я віддав за квартиру половину зарплати. Нас вистачило на тиждень. Потім ми переїхали. Гроші були заплачені за місяць, та ми так і не забрали їх, бо господиня ця була специфічна… Після цього за чотири роки життя в Житомирі змінили 5 квартир: жили і в приватному секторі, і в малосімейці, і в гуртожитку. Помотались…
– З чим був пов'язаний переїзд в Черкаси?
– З тим, що тут моя батьківщина. Я у Житомирі намагався чогось досягти, але відчув, що не витягую… Просто не було за що жити. А Черкаси… Я тут жив з 7 років, закінчив школу №23, що в районі залізничного вокзалу. Потім вже було училище, Житомир, і от знову живу в Черкасах з 1996 року. Тобто вважаю себе корінним черкащанином. Тут я виріс і це моє місто.
– Але де все-таки народились?
– У Кіровоградській області, в селі Лозоватка Компанієвського району. Батько мій звідти. А мама з Запорізької області. Батько був військовим. Так склалось, що з Кіровоградщини його призвали служити на Далекий Схід. Я там теж рік жив з батьками. А після служби він приїхав у Черкаси і працював близько двадцяти років на 125-му заводі. Мама працювала вчителькою.
– Ви розповіли про себе. А дружина ваша десь працює?
– Дружина у мене домогосподарка. Займається вихованням сина.
«У нашій виборчій кампанії немає жодного піар-менеджера»
– Які принципи роботи ви впроваджуєте на своїй компанії?
– У нас дуже багато принципів. У нас є цілий кодекс честі компанії, який приймає кожна людина, що приходить сюди. Це свого роду присяга. Я дуже багато взяв з армії. Тому що я бачив на своїх очах, як людей об’єднували певні цінності, культура, армійська дисципліна, відповідальність. На підприємстві – це корпоративна культура. І це культивується у компанії. Але у нас немає культу особистості. У державі, де обмежене переміщення людей у просторі, це можливо. А тут, на підприємстві, це більше виховний процес іде. Людина стає частинкою тієї атмосфери, яка є в компанії. Також я скажу, що досить демократичний в обговоренні питань. Але коли рішення прийнято і я, як керівник, зобов’язаний досягти результату за тим рішенням, що було прийняте або більшістю, або колегіально, то тут вже принципи демократії трохи поступаються принципам досягнення цілі. Я можу і примушувати, можу і вимагати. Важливо те, щоб я, як керівник, був результативним.
Дошка пошани у коридорах компанії, яка має цілий кодекс честі, гімн фірми та інше. Усе це Анатолій Гладкий перейняв з армії, з якою мало не пов’язав все своє життя
– Тобто, дисципліна на першому місці?
– Так це ж нормально! Люди – це ж суспільство. А в суспільстві повинні бути закони, які повинні виконуватись усіма. Повірте, я так само, як і інші, виконую ці закони.
– Це зрозуміло. Справа в іншому. Складається враження, що в бізнесі ви знайшли вже себе. А стосовно політики, то спостерігаючи за вашою виборчою кампанією, складається враження, що вона у вас ще не до кінця сформована. Чому ви і для виборчої кампанії так все не продумали, як для бізнесу?
– У нас немає жодного піар-менеджера. Немає жодної людини, що з політики. Ми вирішили самі, що підемо у місто (мабуть, малось на увазі у міську раду, у владу – Авт.), для того, щоб навести порядок, щоб змінити трохи той стан, у якому ми з вами знаходимося. Бо ми теж входимо до населення цього міста. Ми не живемо на окремому підприємстві, не закриваємо очі на те, що відбувається навколо.
– То чи не краще все-таки було б взяти якогось політика чи піар-менеджера в команду?
– Та ми відкриті для всіх. Для любих категорій людей і не лише для політиків. Розумієте? Ще раз кажу, що ми жителі міста і запрошуємо всіх тих людей, які дійсно хочуть щось змінити в Черкасах на краще, до співпраці. Для мене не важливий політичний окрас людини, чи релігійність чи національність. Для мене важливо, щоб ця людина була порядною і професійною. От два принципи, які потрібні для того, щоб ми з цими людьми знаходили загальну мову.
Про Гладкого вперше широко заговорили, коли він придбав занепалий Черкаський пивзавод, а влітку пригощав черкащан солодким напоєм "Квіточка"
– А чому ви обрали саме Народно-демократичну партію?
– Вона мені близька по духу. Мабуть, той, хто пройшов у житті тиск і примус… Коли твоя думка ні в що не ставиться, починаєш розуміти і цінувати свободу. Я вам скажу, що це найдорожче, що є в людини. Бо коли нас в училищі виводили прибирати на КПП: чи замітати листя, чи прибирати сніг, чи білити бордюри, – то, дивлячись на те життя, що за парканом, як люди вільно ходять, як вони можуть вільно піти в магазин і купити їсти те, що хочеться, а не те, що тобі подадуть на обід чи на сніданок, і в тебе немає права вибору, то повірте, що починаєш розуміти, що таке, коли ти можеш робити що хочеш і коли ти вільний. Тому народно демократична партія – це та партія, що двічі народна. Бо вона народна і демократична, що від латинського «демос» теж означає народ. Я за демократію. Але ця демократія не повинна сприйматися як вседозволеність. Чомусь наше суспільство між демократією і вседозволеністю поставило знак дорівнює. Але демократія – це закони суспільного життя, що є необхідними для суспільства в цілому. І кожна людина повинна виконувати ці закони. Якщо, наприклад, не можна кидати сміття на території міста, то це повинно виконуватись.
– Чи зустрічались ви з керівником партії Людмилою Супрун і чи були у її родинному гнізді в Лисянці?
– Звичайно! Ми зустрічаємося. Я і в Лисянці був, і у Києві був.
– А з іншими фігурантами політичного процесу у Черкасах – з губернатором чи вашим суперником Одаричем – зустрічались?
– Я скажу так. Я дотримуюсь центристських позицій, що краще об’єднувати всіх навколо однією ціллю і ідеєю, і відкидати суперечки, бо зараз, в принципі, усі кажуть про одне, але кожен чомусь стоїть в стороні. Тому ми відкриті до діалогу.
– Але конкретні зустрічі зі згаданими особами проводили?
– З першими особами ми поки що не зустрічались… Ми працюємо, ми жили своїм світом до того часу, як зовнішній світ не прийшов до нас. Бо як ще казав Ленін: жити в суспільстві і бути вільним від нього не можна. От дивіться. Нашій компанії податкова дала грамоту як одним з кращих платників податків в Черкасах. Тобто компанія сплачує мільйони податків, але змін у місті я не бачу. Тому на цих виборах користуюсь правом і можливістю, щоб потім зрозуміти: ну куди ж я плачу ці гроші? Ну чому ці гроші витрачаються незрозуміло як? Це ж наші гроші… Я не звик просто віддавати гроші, забувши про їх долю. Я звик кожну копійку рахувати, адже гроші з неба мені не сипалися.
– Я запитував про зустрічі з першими особами тому, що як ви розумієте, у разі обрання вас мером, вам потрібно буде налагоджувати стосунки з усіма: з депутатським корпусом, з керівництвом області. Можливо налагоджувати комунікації слід зараз? Залишився тиждень…
– Після 31 жовтня життя все одно продовжиться. І знаходити спільну мову потрібно буде не лише з депутатами, а і в цілому з людьми. Адже треба, щоб тебе розуміли, щоб вірили тобі. Адже керівник, що не користується підтримкою, який не може повести за собою колектив, ніколи не буде успішним… У нас, між іншим, колектив не маленький і міні-бурі теж виникають. Особливо зараз у нас народ на взводі як сірник. От десь якесь слово не так сказане, і доводиться іти до людей розповідати, заспокоювати. Інколи доводиться змінювати свою точку зору, бо керівник – теж людина і може помилятися.
«Я – польовий командир!»
– Цікаво, де ви живете? У місті чи в приміській зоні?
– Я лише півроку тому переїхав у центр міста у нову квартиру, а до цього я приблизно 12 років прожив з родиною (дружиною і сином) у квартирі на Митниці.
– Цікавить ще стиль вашого кабінету. Ви цікавитесь мистецтвом?
– Я дуже люблю класичний стиль. Він, розумієте, немов пов’язує минуле з теперішнім. А ці речі, зроблені під старовину, вони насправді сучасні, антикваріату тут немає. Я себе комфортно почуваю в таких умовах. Хоча, я не кабінетна людина. Я в кабінеті практично не знаходжуся. Я польовий командир. Я постійно перебуваю там, де є люди і де є ті проблеми, які потрібно вирішувати.
– Те, що ви практично не знаходитесь в кабінеті, підтверджує хоча б те, що ви тут не маєте комп’ютера… Щоб керувати такою компанією він потрібен.
– У мене є ноутбук, який я ношу з собою. Але насправді ніщо людське нам не чуже. У нашій компанії ми всі за інновації. І я дуже люблю нові технології. Ми витрачаємо постійно на це кошти. У мене програмісти не встигають зробити одне, як отримують вже нове завдання.
– У вас, кажуть, є особиста охорона?
– Я змушений ходити з охороною, бо у мене було два випадки в житті, коли я думав, що життя закінчується. Так, охоронець – це певний рівень обмеження, але між тим, щоб жити і ходити з охороною, або ходити одному, знаючи, що щось може трапитись, то я обрав перший варіант. Але повторюсь, що це вимушений захід, бо у мене двічі були прецеденти.
Величезні рекламні щити кандидата розміщені на обласному драматичному театрі та Будинку офіцерів
– Скільки зараз працівників на підприємстві? У яких містах маєте філіали?
– Більше 600 працівників на підприємстві, яке зараз діє в 4 обласних центрах, а також в районах: це Кіровоград, Черкаси, Умань, Єрки, Біла Церква, Житомир, Коростень. І в цьому місяці ми відкрили філію в Києві. Це для мене була мрія. Бачте, немає в житті нічого, чого б не можна було досягти. Просто треба прагнути до цього. Зараз відкрили філію у столиці на лівому березі. Але через 2 місяці думаю перейдемо через Дніпро і візьмемо всю столицю.
– Компанія ж займається не лише постачанням?
– Це і дистрибуція, і виробництво, і роздріб. Я так думаю, що в подальшому може бути і фермерське господарство. Я в бізнесі хочу робити замкнутий цикл виробництва і продажу для того щоб мати можливість заробляти на всіх етапах. Це вже я кажу як підприємець. Але разом з тим, зазначу, що наша компанія соціальна. У нас багато речей робиться не за гроші. Ми протягом шести років допомагаємо дитячим будинкам – і це не в корисливих цілях. Дивіться, я півтора місяці тому прийняв рішення балотуватися на міського голову. Тож ніяк не могло бути в моїй голові шість років тому бажання балотуватись у мери. Я до цього ніколи не рвався. Також ми запровадили 50 іменних стипендій для найкращих учнів шкіл. Виплата стипендій школярам і разова виплата вчителям, які готують кращих учнів – в цілому для компанії це обходиться в 150 тис. грн. на рік. І незалежно від того, чи мене оберуть мером, ми допомагатимемо людям, яким потрібна допомога. Це не залежить від політики. Це залежить від моєї духовної потреби. А політика… Я не рвусь владу…
– От тому ви і є загадкою для багатьох виборців…
– Завжди треба тримати інтригу, тоді ти викликатимеш інтерес. От ви себе досконало знаєте? Мабуть, теж ні. І людина інколи в якійсь ситуації проявляється для себе в новому ракурсі, невідомого для себе. От я зараз, може перебуваю в ситуації, до якої не звик. Тому може й поводжу себе трохи не так, як цього очікують. Але з іншого боку, коли ти нестандартний – ти проходиш. А коли ти йдеш по стандартній протоптаній дорозі, то чим ти відрізняєшся від інших?
– Якщо ви вибудували таку потужну компанію, то ви сприймаєтесь як серйозна людина, здатна все обдумати і зважити. Очікували, що ви так серйозно будуватимете і свою передвиборчу кампанію. Залучатимете піар-менеджерів, технологів…
– Для чого?.. Тоді був би вже не я, а були б вони. А так… я зараз в такому вигляді, який я є.
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису