Чи не вперше у Черкасах з часів призначення голови обласної державної адміністрації зацікавленість до персони дружини голови ОДА не менша, ніж до самого керівника області. Навіть пресслужбу обласної держадміністрації спершу ловили на досить цікавих заголовках, коли голова ОДА – просто Скічко, а от його дружина названа повністю Єлизавета Юрушева. Чому б не використати звичну для таких випадків форму «Голова ОДА з дружиною»? Очевидно, вплив цієї тендітної Єлизавети Юрушевої на політику чи, скоріше, бізнес в області може бути сильнішим, ніж здається. Помітно стало і те, як на заходах голова ОДА (він же чоловік Юрушевої) часто говорить про туристичний напрямок. А саме з цим напрямком пов'язаний бізнес пані Юрушевої, яка має готелі, окрім того, є власницею благодійного фонду, реалізовує соціальні проєкти.
Ми зверталися до доньки мільярдера Леоніда Юрушева щодо інтерв’ю, як тільки Олександр Скічко був призначений головою ОДА. Так само, до речі, як і до Олександра Скічка. Подружжя, між іншим, має різних прессекретарів. У самого Скічка часу досі не знайшлось. Кажуть, працює, працює і ще раз працює… Єлизавета Юрушева після відпустки і перед відкриттям черкаського театру знайшла час для ексклюзивного інтерв’ю «Прочерку».
Перше враження – Єлизавета Юрушева справді має багато обов’язків, планів і не схожа на образ з інстаграму, де чи-то вона, чи її пресслужба пишуть інколи вкрай односкладно і роблять образ Юрушевої-тінейджерки, яка розповідає про свій зріст, дієти, забиває сторіз фотками та показує все: від плавання в басейні – до манікюру. Насправді Юрушева вдумливіша, знає декілька мов і вже активно планує ряд проєктів, зокрема і на Черкащині. На інтерв’ю відповідає російською, однак каже, що вивчає українську.
«Шукаю землю в Черкаській області»
– Ми з вами могли бути колегами: ви в Австрії вивчали журналістику. Згодом заснували інтернет-видання 23-59.com.ua (портал, присвячений актуальним модним трендам, новинкам у сфері краси, талановитим людям, цікавим думкам, стилю життя – ред.). Це ваше хобі?
– Стати журналісткою – це була моя дитяча мрія. Моя мама була журналісткою. Щодо сайту, то йому 6 років. Це була самореалізація. Зараз це для мене дійсно хобі, це було цікаво і це мені подобається. Загалом десь у 17 років я хотіла йти в політичну журналістику, хотіла бути незалежною журналісткою, шукати справедливість. Мріяла жити в Нью-Йорку, працювати в фешн-індустрії. Але зрештою переїхала в Київ. Тож досвіду роботи в журналістиці як такого і не було. В Австрії лише працювала трохи в головного редактора персональним асистентом.
– У вашій біографії є цікавий факт: ви в 2011 закінчили ще й Національний авіаційний університет. Для чого? Збиралися пілотувати літак?
– Я людина, яка виховувалася в родині, де є сімейний бізнес. І, очевидно, я мала б брати участь у спільному бізнесі. Журналіст – це не та професія, яка б допомогла мені підтримувати економічні справи. Тож з татом у нас була домовленість, що за кордоном я навчаюся на журналіста, а тут уже навчаюся на економічній спеціальності. Тож я вивчала економіку.
– Одна річ – започаткувати і розвивати бізнес самому, і зовсім інша – продовжувати сімейний бізнес. Напевне, це більша відповідальність?
– Не можу сказати, адже я, фактично, не виходила в вільне плавання. Так, я роблю власні проєкти, але завжди відчуваю відповідальність за сімейний бізнес. Тож не можу сказати компетентно, як це – бути цілком незалежним. Я в якійсь мірі залежна. Так, нині я виросла до партнера свого батька. Я виросла і вже не звітую йому, беру на себе повну відповідальність щодо бюджетування, інвестування. Торік, наприклад, я зробила повністю незалежний проєкт – це «Cuba Camp» (колоритна локація для відпочинку на Трухановому острові – ред.). Навіть не чекала, що створиться такий шум. Зараз хочу створити новий проєкт, готельний, цілком за моєю концепцією, за моєю ідеєю.
– Можемо говорити, що цей проєкт буде пов'язаний з Черкащиною?
– Я дуже хочу зробити цей проєкт в Україні, це насамперед. Черкаси й область мені ідеально підходять, бо це недалеко від столиці. Водночас я поки не знайшла землю, немає в приватній власності такої землі, щоб я приїхала і сказала «Так!».
– А скільки треба?
– На цей проєкт треба мінімум 20 гектарів. І мені потрібна вода – це озеро або річка. Тут має співпасти й економічний інтерес. Бо я дивилася одну землю, там 5 гектарів мені запропонували мало не за 30 мільйонів доларів. Тому я відмовила.
– Наші хочуть здерти?
– Так всюди. З іншого боку, люди не люблять продавати в кризу. Та, якщо вдасться знайти ділянку в Черкасах чи області, це було б добре.
– В інстаграмі ви писали про можливість проведення «Куби Че». Тобто в Черкасах?
– Я хочу зробити другу «Кубу». Чи вдасться створити це цьогоріч – не знаю. Але хочеться другу «Кубу» з неоновими наметами в стилістиці Куби. Щоб там можна було ночувати. Це буде сезонний проєкт, не на постійній основі.
– У нас багато є місць, де можна поставити тимчасові намети.
– Я сьогодні ще й дружина голови обласної адміністрації. І все маю зробити чітко і за законом. Я завжди так чиню, але зараз до мене особливо велика увага. Тож просто так це не зробиш. Окрім того, і я ставлю високі вимоги до проєкту.
– Заснований вами благодійний фонд «Обираємо майбутнє разом» неодноразово отримував нагороди в національному конкурсі «Благодійна Україна» за втілення проєктів на підтримку дітей. Чи плануєте розпочати соціальний проєкт на Черкащині?
– Я зараз взяла для себе два напрамки: це розвиток туризму в Черкаській області і друге – це соціальні проєкти для дітей. Щодо туризму. У Черкаській області великий потенціал. Тут багато туристичних об’єктів. Черкаська область – це як колиска України. Є якісь нюанси на Сході, на Заході країни, а все, що ми бачимо тут, – це характеризує нашу Україну. Тут земля, історія, люди. Тут немає якоїсь гостроти в деяких питаннях, які порушуються в інших регіонах. Тут справжня Україна. Вірю, що тут можна розвивати туристичний напрямок, хочу, щоб моя аудиторія і в соцмережах це бачила. Зараз намагаюся в цій сфері допомагати чоловіку, бо маю досвід.
– Ви вже десь бували на Черкащині?
– У Чигирині, Каневі, Умані. А скільки сіл проїхала, то вже і не перерахую. Знаєте, була в одному селі, буквально вчора, я не запам’ятала назви, але це було дуже колоритне село, наші старі хатки розмальовані, вулиці чисті, гарна природа. Є безліч гарних місць, які треба показувати. А для цього мають бути маршрути. І все це має бути в інтернеті, бо люди залежні від соцмереж. У чому полягає сервіс? Дай людині маршрут, покажи, що вона побачить, де відпочине, і забезпеч всім необхідним. Знаю, що в рамках стратегії розвитку туризму на Черкащині в облдержадміністрації фахівці працюють над цим. Ми готові допомагати, вже звернулися до інших друзів у Грузії, які робили подібні проєкти в Батумі, щоб вони поділилися досвідом. А щоб прийшли інвестори, треба показати потенціал області.
– А чи не задумувалися ви над тим, щоб самій зробити політичну кар’єру?
– Ні.
«Людина, яка хоче вчитися, вивчиться всюди»
– Коли ви переїздили в Черкаси, то шукали донці садок і питали порад в інстаграмі. Знайшли? Які були критерії вибору?
– Було багато шуму з цього приводу. Я отримала і гарні рекомендації, але й негатив щодо того, що треба ставати в чергу та інше. Насправді я просто запитала про садки, бо що б хто не говорив, але найкращу рекомендацію завжди дадуть самі мами, які водять дітей в садок. Врешті зупинилися на приватному садочку. Платимо за місяць 6 тисяч гривень.
– Середню освіту ви отримали в Європі. Зараз там навчається ваш син. Незабаром дочка теж піде до школи. Плануєте і її навчати не в Україні?
– Я б не хотіла, щоб мій син навчався за кордоном. Але так склалося життя. Планував навчатися в Англії, але зараз готується до поїздки в Америку. Це дещо тяжко. Звісно, я хотіла, щоб мій син був поряд. Коли він вперше поїхав, у мене мало не сталася істерика. Але він мріє бути професійним гравцем з американського футболу. І ми з ним зійшлися врешті в позиціях. Спершу він повчився в Європі, щоб не так далеко. Але паралельно він подавав документи в Америку.
Загалом, людина, яка хоче вчитися, вивчиться всюди. Сьогодні в нас є можливості для цього. Це й інтернет, онлайн-навчання.
– Хто в родині у вас головний?
– У нас патріархат. Я все ж вихована, мабуть, за дещо старомодними звичаями. Є чоловік, який бере на себе велику відповідальність. Він – голова сімейства. Але і я беру на себе багато напрямків, беру відповідальність. Саша дуже старається бути хорошим чоловіком. Зрозумійте, мені було нелегко знайти чоловіка, враховуючи, який у мене сильний тато, як зразок. Саша справляється.
– Коли вивчите українську мову?
– Я вчу. Але я зараз не хочу нею розмовляти, щоб це не було комічно. Я не володію нею добре. В основному на своїй роботі я спілкуюся англійською мовою. Також знаю німецьку мову. Щодо того, на якій мові думаю, то коли, наприклад, хвилююся, мозок відразу обирає англійську мову для розмови. Коли почала вчити українську мову, стало тяжче, каша виходить, бо я спершу переводжу з української мови на англійську, потім на російську. Але моя вчителька старається.
– У чому благодійність вашого проєкту «public talk із Ганною Різатдіновою та Тимуром Мірошниченком»? Для чого людям, які самодостатні, можуть дозволити купити квиток на подію, йти і слухати поради Різатдінової?
– Я теж самодостатня, реалізувалася в бізнесі, я – мама і дружина. І не вважаю себе поганою. Але в різних ситуаціях у житті історії інших людей нам допомагають. Зранку я слухала інтерв’ю Меган Маркл, яке вона дала телеведучій Опрі Вінфрі. Кожен життєвий досвід може згодитися. Мені цікава Різатдінова, бо вона дуже працювала над собою. Окрім того, щоб стати олімпійською чемпіонкою, треба пережити неабиякий стрес. Можна підсковзнутися, можна просто збити дихання. Це люди з сильною волею. А всі кошти направимо в онкоцентр. І не важливо, чи буде проданий весь зал, мною буде викуплено всі квитки. Окрім того, до публічного виступу спортсменка поспілкується з дітками, проведе їм майстер-клас.
– Розкажіть про побут. Як ви переїхали родиною? Чому шукали конюшню?
– Я – зайнята людина. Звісно, треба відпочивати, перемикатися. Хотіла знайти кінну школу, щоб займатися. Знайшла таку кінну школу за Черкасами. Мої діти теж, до речі, займаються верховою їздою. Також на місці знайшли людей, які допомагають. Мається на увазі, хатня робітниця, охорона. Але няні немає. У мене її і в Києві немає. Дитина ходить почергово в столичний або в черкаський садок, залежно від того, де я. Також потягла декого зі своєї київської команди, щоб тут мені допомагали. З нами водій. Можливо, це і неправильно, але я не уповільнюю темп роботи. Так само росту далі в Києві. І треба розширювати команду.
– Що читаєте? Які фільми дивитеся?
– Єдиний великий мінус в тому, що я в переїздах, – не можу читати, переглядати відео. Проблеми з тиском. Та я можу спілкуватися по роботі. Тож маю час для вирішення багатьох справ по телефону. Однак знаходжу час для фільмів. Останнім часом це естетичні фільми, вони мені потрібні, коли я готуюся до нових проєктів. Мене надихають мандри, архітектура.
– Одна з наших колег, яка знайома з вами, в соцмережі написала, що заздрить Черкасам, бо сюди переїжджає велика тусовка. Що вона мала на увазі?
– Можливо, Рublic talk або Cuba Camp. Розповім про секрет свого життя. Коли відкриваєте інтернет, то здається, що я буваю всюди. Але я буваю на заходах від сили 15 хвилин. Більше збираюся, ніж перебуваю на події. У мене дуже насичений і розписаний час. Окрім того, я мама, яка має і виховувати дитину. Лише щільно працюючи, можна знаходити час на нові проєкти, але це для мене робота, а не тусовки. Наприклад, плануємо ось захід для сонячних дітей. Хочу реалізувати проєкт, щоб будувати дитячі майданчики по всій області, але щоб вони були доступні для всіх дітей, навіть тих, що мають інклюзивність. До слова, якщо говорити про дитячі майданчики, то скажу, що в Черкасах багато гарних парків, а от гарного дитячого майданчика бракує.
– Все ж, з вересня донька піде в школу в Києві?
– Так. Але ж це не просто ми так вирішили. Розумієте, раптово приходить Саша і каже, що буде головою Черкаської облдержадміністрації. Але я маю велику відповідальність у столиці. Там у нас велика команда, там батьки. Зрозуміло, що я більше асоціюю себе з Києвом.
Назарій Вівчарик
реклама
Коментарі
з планети багатих людей
Есть такая.
Стрічка RSS коментарів цього запису