реклама
Будівельна компанія надія

6 вересня брацлавські хасиди святкуватимуть в Умані Рош га-Шана – свято нового 5782 року. Якщо йти з автостанції до центру міста, важко повірити, що Умань – столиця брацлавського хасидизму. Жодного іноземця на вулиці немає.

630_360_1569586128-722

Про підготовку Умані до паломництва – у репортажі Укрінформу.

– По-перше, ви приїхали дуже рано, – каже голова Уманської РДА Ігор Миклащук. – Люди ще сплять. А по-друге, треба знати місця. Хасидів багато біля супермаркету АТБ і на вулиці Пушкіна – власне, у хасидському кварталі.

Ігор Миколайович зустрічає у власному кабінеті на першому поверсі Уманської міської ради.

– Минулого року після карантинних обмежень ми мали 5 тисяч хасидів. Тепер ситуація змінилася. Ще кілька тижнів тому велися розмови про 80 тисяч хасидів. Зараз цифру підкоригували – Умань відвідають 50 тисяч. Зараз у місті вже 10 тисяч. Після торішніх заборон вони вирішили перестрахуватися і приїхали завчасно. Деякі навіть за місяць до початку свята.

1599478042-270

За словами Ігоря Миклащука, приїзд і перебування хасидів контролює Черкаська облдержадміністрація. Всі гості вакциновані й мають ПЛР-тести. Минулого тижня відбулася нарада за участі посла Ізраїлю Міхаеля Бродського і голови Черкаської ОДА Олександра Скічка, де розглядалися питання головної події релігійної громади.

– Постійного населення в Умані – 85 тисяч осіб. У місті абсолютно не відчувається якоїсь міжетнічної чи міжконфесійної напруги. Думаю, що зрештою все буде гаразд, – підбиває підсумки бесіди голова РДА.

Телефоную знайомому ще зі студентських часів товаришу. Віталій останні кілька років живе в Умані. Прізвище просить не називати. Його машиною їдемо на вулицю Пушкіна.

– Минули ті часи, коли хасиди знімали житло в жителів міста, – розповідає дорогою. – Зараз вони будують масу готелів для свого проживання. Тут і живуть під час свят. Цей квартал – безумовний лідер за темпами будівництва на Черкащині. А може – й в Україні. Одні компанії вже завершили будівництво готелів, інші – ще будують. А деякі ніби й завершили, а вже будують знову.

Віталій усміхається. Зупиняємося на самому початку хасидського кварталу. Дивують написи івритом – таке враження, ніби потрапив за кордон. Інколи трапляються англомовні вивіски. Тексту українською або немає, або набраний дрібним шрифтом.

Спочатку кидаюся фотографувати ледь не кожного хасида. Але згодом помічаю, що українців на вулиці майже немає. Значною більшістю приїжджі – в чорних довгих костюмах, з довгими пейсами і в капелюхах.

Під ногами повно різношерстого сміття – і будівельного, й побутового. Сміттєві баки забиті вщерть.

– Хасиди збудували повно нових готелів, – розповідає товариш. – З точки зору законності будівництва – велике питання. Зараз намагаються узаконити збудоване. Готелі не можуть укласти договір на вивезення сміття з компанією «Екоклінер». Немає договору – сміття залишається на вулиці.

1630053745-333

З правого боку стоять два щойно збудовані готелі. Ніби на підтвердження своїх слів Віталій показує відстань між будинками. З одного до іншого можна ледь не рукою дотягнутися.

А трохи нижче від цих двох зводиться ще один готель. Біля нього видно українських робітників.

– Тут готель може бути на десять поверхів угору й на п'ять – під землю. Будівництво не зупиняється увесь рік.

– А як ставляться до такого сусідства місцеві мешканці? – показую на кілька ще радянських багатоповерхівок.

– Ніяк. У цих будинках українців майже немає. Вони давно продали своє житло. Лишилися поодинокі вперті громадяни. Бачиш – на балконі номер телефону – хтось таки ще здає свою квартиру.

Кілька разів піднімаємося з однієї невеликої гірки на іншу. Зрештою доходимо до могили цадика Нахмана.

– Бачиш ту синю хатинку, що навпроти? – запитує товариш. Придивляюся, бо звичайний цегляний будинок 1950-х років закритий рекламним щитом. Напис на івриті, але номери телефонів – українські. Хата має нові пластикові вікна.

– Цю хатинку за кілька десятків метрів від могили цадика Нахмана продали за 500 тисяч доларів. Це щоби ти уявив вартість тутешньої землі.

Товариш стукає до кабіни охоронця. Той його знає і подає дві білі кіпи – єврейські головні убори. Без них до приміщення не пустять. Одягаю обережно, бо таке відчуття, що ось-ось звалиться з голови. Насправді, це оманливе враження – кіпа сидить міцно. Ніби все життя ношу.

– Усі кіпи шиються в селах біля Умані. Сотні українських жінок мають роботу круглий рік, – каже Віталій. – Можна сказати, що забезпечують кіпами брацлавських хасидів по всьому світу. Це дуже тонка ручна робота й хасиди її цінують. Черкаська область – єдина в Україні, куди імпортують нитки для виготовлення кіп.

Перед входом зупиняємося. Товариш згадує ще одну історію.

– Я мав знайомого охоронця, – розповідає. – Він вільно говорить івритом. Знає ледь не всіх хасидів. Каже, що найбільший гріх хасидизму – смуток. Тому ніщо людське їм не чуже. Він показував мені пальцями: ось цього розшукує в Ізраїлі поліція. А цей – утік від жінки. Але зараз ніяких жартів – заходимо усередину. Май на увазі, фотографувати тут не можна.

У першому приміщенні повно людей. Кілька сидять за столами, схожими на учнівські парти. Решта – ходять і створюють броунівський рух. Бачу двох темношкірих євреїв. Кажуть, що вони – з Еритреї. У другому залі – більшість сидять і читають. Зокрема, праці цадика. Кілька чоловіків моляться й кланяються біля самої могили. У кількох на лобі – якийсь пристрій, схожий на шахтарський ліхтарик. Стоїмо кілька секунд і виходимо.

– Ніякі то не ліхтарики, – каже Віталій. – Спочатку я теж думав, що то відеокамери. Але потім мені пояснили, що то спеціальні амортизатори, щоби не розбити лоба під час молитви.

1630053743-766

Насправді, як з’ясувалося згодом, чорна коробочка на голові – тфілін, у якому вміщено пергамент із текстами Тори. Їх повинні накладати на чоло (і на руку) під час ранкової молитви єврейські чоловіки та хлопці з 13 років, це своєрідні обереги та свідчення віри.

До речі, ми були на чоловічій половині захоронення духовного проповідника; інша його частина виходить на жіночу залу. За словами приятельки, яка побувала в ній торік, жінки, які там збираються, також поділяють думки про гріх смутку. Тому крім молитви, вони співають у святому місці й навіть танцюють.

Ідемо назад до автомобіля. Раптом товариш звертає в одну з бічних вуличок.

– Чуєш запах? – питає.

– Нічого не чую, окрім горілих дров, – зізнаюся.

– Ну, то правильно. Хасиди – дуже теплолюбні. Опалюють приміщення і взимку, й улітку. Всюди мають твердопаливні котли. Ото в Умані кажуть, що вони випробовують котли. Якщо хасиди схвалюють – значить марка добра, можна купувати.

Звертаю увагу, що вулицями без дорослих ходять кілька хасидських дітей. Одному – років 5 чи 6 на вигляд. Питаю у Віталія, чи багато грошей привозять в Умань хасиди.

– З 50 тисяч нехай кожен залишить по 1 тисячі доларів, то вийде 50 мільйонів на сезон. Непогано як для маленького міста.

1630053743-834

Прошу товариша підвезти мене до Уманської районної лікарні.

– Маємо 205 ліжок. Під час Рош га-Шана додамо до них ще 50 спеціально для хасидів. У разі потреби можемо збільшити ще на 50, – розповідає головлікар Інна Добрянська. – У серпні вже прийняли пологи у сімох жінок-хасидок. Усі вони отримали невідкладну медичну допомогу. Якщо якогось хасида привозять швидкою чи він має направлення від лікаря, – лікуємо безплатно. Якщо направлення нема – виставляємо рахунок за затвердженими тарифами. В ідеалі хотілося б, щоби хасиди мали медичну страховку. Захворів – страхова компанія профінансувала лікування. Поки що такого немає. Мабуть, це питання до уряду Ізраїлю.

Хасид Хаім Хазін багато років живе в Умані.

– Слухай, навіщо нам говорити про проблеми? Вони були, є і будуть. Давай про хороше. Мені подобається нинішня українська влада. Наші гроші йдуть до бюджету, й це уже дуже добре. Нас десятками років ніхто не слухав, а тепер слухають. Якщо є співпраця – значить усе вирішиться: і сміття, й лікарня. Навіть уже вирішується. Напиши, що ми дуже задоволені. Україна рухається в правильному напрямку. Ви швидко вчитеся – і це добре. Років через 20 у вас буде все, як у Польщі.

Керівник пресслужби фонду Рабі Нахмана Дзвенислава Карплюк підтримує Хазіна.

– У попередні роки ми бачили двох губернаторів, які приїздили сюди для галочки. А зараз Скічко приїхав, реально допомагає вирішити проблему зі сміттям. Раніше, коли хасиди жили по квартирах, за вивіз сміття платив фонд Рабі Нахмана. Зараз інвестори побудували масу готелів, з яких отримують прибутки. Будують дуже швидко – починають весною, а закінчують у вересні. В одному з нових будинків квадратний метр коштує 2 тисячі доларів. А в іншому – три. Однак угоди на вивіз сміття не укладають. Звісно, за таких умов фонд платити не буде. Однак думаю, компроміс щодо вивозу сміття знайдуть за кілька днів.

Розпитую про вклад хасидів у медицину міста.

– Щороку всі ліки й обладнання, які привозять хасиди, залишаються у двох уманських лікарнях. Серед них – і дуже дорогі ліки, на які треба було би витратити величезні гроші з бюджету. Минулого року хасиди закупили для Умані ковід-лабораторію вартістю 2 мільйони гривень. Це неабияк допомогло в розпал пандемії.

Начальник Уманського районного управління поліції полковник Вадим Матвійчук упевнений, що розповіді про погіршення криміногенної ситуації у місті – блеф.

1630053742-234

– Ситуація в місцях компактного проживання хасидів не є криміногенною, – каже Вадим Володимирович. – Злочини, які трапляються, – поодинокі. І це при тому, що хасиди цього року приїхали завчасно й живуть тут майже місяць. Якоїсь специфіки злочинів, притаманних хасидам, немає і ніколи не було. Трапляється дрібне хуліганство, незаконне поводження зі зброєю. Але якщо врахувати кількість хасидів і кількість вчинених ними злочинів, то відсоток дуже малий.

Перед від’їздом телефоную керівникові організації «Екоклінер», яка вивозить сміття.

– Досі ніякої співпраці між власниками готелів і нами не було, – каже Наталія Левченко. – Вони просто нас ігнорували. Сміття виносилося на вулицю. Зараз за сприяння влади потихеньку намічається якась співпраця. Принаймні почалися консультації, і я бачу світло в кінці тунелю.

Урочистості з нагоди Рош га-Шана триватимуть до 8 вересня. Тоді більшість хасидів роз’їдуться. Постійно в місті проживає близько 2 тисяч вірян. Рекорд витрат однієї людини на святкування – 85 тисяч доларів.

Раббі Нахман із Брацлава (в розмовній мові – Ребе Нахман) – засновник брацлавського хасидизму. Помер від туберкульозу в 38 років. Похований в Умані у 1810 році. У 1994 році указом президента України місце поховання раббі Нахмана отримало статус історико-культурного центру. Нині на Рош га-Шана, юдейський Новий рік, тисячі брацлавських хасидів приїжджають на могилу цадика. Саме в цей день, за юдейськими віруваннями, Всевишній вписує ім'я і подальше майбутнє в Книгу життя, і кожен, хто проведе цей день біля священної могили, буде щасливий та успішний.

Юрій Стригун

реклама


Інші матеріали по темі:

Коментарі  

 
0 #1 50 001 хасид 04.09.2021 20:57
Бо очільник теж буде. Хреста на ньому не має, а от трусів, що доводять його благороднє походження, вистачає з лишком.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

реклама Делікат
реклама

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ