Від дня народження Піддубного – 150 років!

Сьогодні, 8 жовтня, виповнилося 150 років від дня народження видатного борця греко-римського стилю, «чемпіона чемпіонів», уродженця Чорнобаївщини Івана Максимовича Піддубного (1871–1949).

Ось декілька цікавих моментів із його життя.

1. Кумир. У 1893 р. Іван Піддубний їде до Севастополя, де наймається вантажником у фірму «Лівас». Через два роки фірма переїздить у Феодосію, а Іван Максимович стає старшим робітником контори. Саме у Феодосії він знайомиться з учнями морехідних класів Антоном Преображенським та Василем Васильєвим. Вони були завзятими прихильниками важкої атлетики і звернули увагу на міцну статуру Івана. Хлопці запропонували йому серйозно зайнятися спортом, та Піддубний з іронією поставився до пропозиції, мовивши, що мішки з зерном набагато краще тренування, ніж підйом гирі. Тоді Преображенський подарував Івану автобіографічну книгу знаменитого німецького атлета Карла Абса. Той писав, що людина вправами може втричі посилити свої фізичні можливості. Карл Абс став кумиром Івана Піддубного і він почав серйозно займатися силовими вправами.

2. У 1900 р. І. Піддубний на запрошення братів Нікітіних переїздить до Києва. У цирковій трупі він побачив повітряну гімнастку Машу Газмарову, ніжну і тендітну, як порцелянова статуетка. Одного разу, розкачуючись на трапеції, Маша покликала: «Іване! Зніміть мене». Однієї його ручищі вистачило, щоб обійняти її за талію, така була вона тонесенька. Коли Іван поставив Машу на підлогу, вона ледь діставала до його грудей. З тих пір він щодня проводив Машу додому. Вони планували одружитися. але під час гастролей у Тифлісі (Тбілісі) Маша впала з висоти і померла на руках у Піддубного. Це була страшна трагедія у його житті.

3. На фото нижче: Іван Піддубний з молодшим братом Митрофаном (1910 р.), який був призваний у армію і служив у Петербурзькому лейб-гвардійському гренадерському полку.

Разом з ним служив і майбутній борець та учень І. Піддубного Микола (Нікандр) Вахтуров. Митрофан часто розповідав про брата-чемпіона і це у майбутньому визначило кар’єру Миколи. Іван Піддубний приїхав у Петербург на чемпіонат з боротьби і Митрофан познайомив його зі своїм товаришем. Іван Максимович з задоволенням роздивився богатирську фігуру Вахтурова і запросив його на тренування. Піддубний опікувався Миколою, навчав його своїх «фірмових» прийомів. Також домігся дострокового звільнення Вахтурова зі служби. Пізніше повіз у Німеччину, де «ведмідь з Нижнього Новгорода» (за прізвиськом газетярів) отримав Перший приз, потім переміг у Болгарії. У 1913 р. став чемпіоном світу разом з Іваном Шемякіним і Іваном Заїкіним. У 1913 р. були опубліковані результати конкурсу найпопулярніших силачів і професійних борців. Перше місце почесно зайняли обидва борці, вчитель і учень - Піддубний і Вахтуров.

4. Америка, Америка… У 1924 р. прославлений борець вирушає на гастролі до Німеччини. Ці гастролі йому організовує сам нарком освіти Луначарський. Іван Піддубний успішно виступає на циркових аренах. Ще знаходячись у Берліні, отримує запрошення від американського спортивного товариства на змагання у США. 13 листопада Піддубний вже має візу на в’їзд до Нью-Йорка. Після 10-денної морської подорожі прибуває в США. Тут 54-літнього Піддубного чекають нові випробування. По правилах, у США борці-професіонали  допускалися до поєдинків лише до 38-літнього віку. Старшим потрібен був дозвіл спеціальної лікарської комісії. Піддубному довелося майже два тижні ходити на спеціальні медичні обстеження, а після усіх оглядів лікарі визнали, що його здоров’я відповідає 40-річному віку.

Перші ж виступи у Нью Йорку були переможними і викликали величезне захоплення у публіки. Іван Піддубний легко переміг зірок американської боротьби: американця Колофа, канадця Гешто, італійця Тормаші, німця Фогеля, грека Тафсаліноса, ірландця Томпсона. Після Нью-Йорка І. М. Піддубного запросили для виступів у Чикаго, Філадельфію, Лос-Анджелес, Сан-Франциско й інші американські міста. Так пройшли майже два роки. В кінці ж, грошей Піддубному так і не віддали і він вирушив додому майже без зароблених коштів.

5. У 1927 р. Піддубний повертається з Америки до Ленінграда, де на честь його повернення було організовано величне свято, участь у якому узяло багато відомих спортсменів. Пізніше звістка про те, що 17 червня 1928 р. «чемпіон чемпіонів» буде боротися на відкритій сцені Таврійського саду, розхвилювала все місто. Там він заявив, що через свої зрілі літа йде з спорту і буде займатися популяризацією класичної боротьби серед молоді і передачею свого величезного досвіду.

6. У 1905 р. у Парижі чемпіонат світу з французької боротьби закінчився тріумфальною перемогою Івана Піддубного. У фінальному поєдинку він зустрівся з «Залізним Ієсом» данцем Ієсом Педерсоном, якого обіграв тактично. Спочатку прикинувся втомленим, потім атакував, з усієї сили кинувши суперника на килим. За перемогу у чемпіонаті світу муніципалітет Парижа вручив Івану Піддубному атласну стрічку з бантом - «Почесну стрічку переможця». Таку нагороду до нього не отримував ніколи жоден борець. Цю стрічку він дуже цінував і не продав її навіть тоді, коли голодував і спродав усі  свої медалі.

7. Про життя видатного борця Івана Піддубного збереглися кадри кінохроніки за 1913 та 1939 рр., де всього на кілька хвилин перед нами постає Іван Максимович.

Було знято кілька документальних фільмів, і чи не найкращий це - «Іван Піддубний. Трагедія силача» (2005). Кінематограф також увіковічнив пам'ять великого борця. У різні роки було знято ряд фільмів про Піддубного: «Борець і клоун» (1957, «Мосфільм»), у головній ролі артист – Станіслав Чекан, «Знай наших!» (1985, «Казахфільм») та «Піддубний» (2014, у головній ролі – Михайло Пореченков). На даний час останній фільм заборонений для показу в Україні через неприпустимі дії артиста на Донбасі.

7. У м. Єйськ існує великий красивий парк ім. І. М. Піддубного. У ньому встановлено два пам’ятника. Один, а це погруддя, на вході і другий - біля меморіального музею І. М. Піддубного. Бюст відкрито у 1996 р.  пам’ятник було урочисто відкрито 24 грудня 2011 р.  На могилі Піддубного у Єйську пам’ятник було відкрито 13 лютого 1955 р.

Також два пам’ятника Івану Максимовичу знаходяться на батьківщині знаменитого борця у с. Красенівка на Черкащині. Погруддя було відкрито урочисто у 1977 р. і пам’ятник  - у 1990-му р.

9. Родина. Останній раз Іван Максимович одружився в 1922 р. у 51 рік. У Ростові він познайомився з матір’ю борця Івана Машоніна, Марією Семенівною, простою жінкою, продавчинею бубликів. З нею і дожив свого віку. Своїх дітей у знаменитого борця не було. Син Марії Іван був учнем Івана Піддубного. У 1941 р. пішов на фронт і там загинув. У Марії були внуки, яких Іван Максимович вважав своїми рідними.

8. Музеї. У рідній Красенівці у 1991 р. був відкритий музей Історії села ім. І. Піддубного, де розповідається і  про видатного земляка.

Музей І. Піддубного у Єйську - єдиний у Росії меморіальний музей, присвячений видатному борцю. Відкриття відбулося у 1971 р. до 100-річчя з дня народження легендарного спортсмена. Музейна зала створена у вигляді арени цирку шапіто. І це не випадково, оскільки змагання силачів і борців проходило у цирку. А більшість свого життя Іван Піддубний виступав саме на арені цирку.

Фонди музею Піддубного - це філія Єйського історико-краєзнавчого музею ім. В. В. Самсонова, вони нараховують близько 2000 експонатів, серед яких особисті речі, рідкісні фото, спортивні атрибути, афіші, документи, книги та журнали, що розповідають про життя легенди спортивної боротьби.

Також у будинку, де жив Піддубний, створено музей-садибу І. М. Піддубного.

10. Цікаві експонати. У музеї І. М. Піддубного у Єйську зберігаються унікальні речі, що належали славетному борцю. Це тренувальні снаряди: спортивні гантелі по 7,5 кг кожна, двопудова (більше 32 кг) гиря і ще одна (пуста), вагу якої можна було регулювати, набивши її свинцевими дробинами. Та тренувальна вісь вагою 19, 5 кг, якою Іван Максимович розробляв кисті рук. До унікальних експонатів належить і «Рубль за хвилину французької боротьби». Таку нагороду обіцяв Піддубний кожному, хто протримається 60 секунд на килимі з ним. Тоді це були великі гроші.

Тетяна Григоренко, науковий співробітник Черкаського обласного краєзнавчого музею