Олеся Теліженко: «Українцям за кордоном треба показувати ключові маркери нашої культури»

03 квітня 2024, 22:35 ПРОЧЕРК

Після двох років вимушеного перебування за кордоном, Олеся Теліженко повернулася в рідні Черкаси. Вона радіє, що знову може продовжувати займатися улюбленою справою: дизайном одягу.

Фото: Прочерк

На другий день повномасштабного вторгнення РФ, разом зі своїми дітьми, Олеся почала долати шлях для виїзду у безпечне місце. Заночували у друзів сім’ї на Вінниччині, які саме тоді прийняли 23 людини, зупинялися у Тернополі, Львові.

– П’ять днів ми їхали по Україні. Зі Львова виїжджали з кумою та її дітьми: нас було семеро в машині й кицька. Коли доїхали до кордону, GPS показував мені «11 кілометрів», цю відстань ми долали добу. Було страшенно довго й тяжко, дуже багато машин, бо всі намагалися виїхати. Коли перетнули кордон, мені здалося, що навіть небо у Польщі ясніше. У момент від’їзду шкодувала, що в мене немає великої машини, наприклад, мікроавтобуса. Щоб я забрала всіх і поїхала. Потім шкодувала, що в мене немає великого будинку, де є підвал. Думаю: якби у мене був будинок з підвалом, я б точно нікуди не їхала б. Могли підготуватися краще, тільки до останнього не вірили у війну 2022, – згадала Олеся Теліженко.

Фото: Прочерк

Каже, у польське курортне містечко Криниця-Здруй їхали за порадою друзів. Там їх зустрів місцевий мешканець, який мав у своєму будинку квартири для здачі в оренду та захотів допомогти українцям. Попри прогнози на телебаченні, війна не закінчувалася, Олесі з дітьми довелося шукати інше місце перебування.

– У 2021 році, під час поїздки в Діжон на міжнародний ярмарок, я познайомилася з українкою, яка вже давно живе у Франції. Вона велика патріотка, ми відразу подружилися. Від початку війни подруга дзвонила, турбувалася, пізніше вона просила порадити українську сім’ю, щоб допомогти з прихистком. Їй траплялися українці, які не цінують 300-літніх, 500-літніх нормандських будиночків, французьких традицій. Ми скористалися цією пропозицією, з Польщі виїхали до Франції, – сказала черкащанка.

Мер містечка Ружмонтьє Філіп Рубійо та його дружина Хелен були готові прийняти родину з України. Мерія Ружмонтьє виділила соціальний будинок для сім’ї з України, його облаштували усім необхідним, зробили затишним, розповіла Олеся Теліженко.

– Французи виявилися емпатійною нацією, вони співчувають українцям і підтримують нас. Розуміють, що безпека України і втримання фронту в Україні – дорівнює безпека Франції й Європи. Я спочатку боялася їхати у Францію, бо не очікувала на таку підтримку, яку мені там надали. До речі, не всім так допомагають. Багатьом біженцям з інших країн, де точаться війни, не спішать відкривати двері. Нам відкрили їх багато країн. Це означає, що наша нація показала перед цим, що нам можна довіряти. Ми жили в містечку Ружмонтьє, де близько 1000 мешканців. Періодично хтось приносив свіжоспечений пиріг, хтось овочі з саду, хтось яблука, подаруночки дітям, – підкреслила Олеся.

Сім’ї запам’ятався момент, коли сина Олесі Матвія покликали бити в куранти в роковини повномасштабної війни. Того дня годинник у місцевій церкві бив у дзвони більше звичайного, що свідчило про солідарність з українським народом.

За словами Олесі Теліженко, зараз європейці багато чують про Україну, вони вже знають, де розташована країна, почали вивчати найменші наші міста, які обстрілюють. Але саму культуру України вони ще не пізнали.

– У нашої держави, можливо, немає ресурсу, немає глобального бачення, як правильно позиціонувати країну за кордоном. Наприклад, росія має з Францією давні культурні стосунки. Французи знають, якщо ведмідь – то це Сибір в росії. Вони знають, що таке балалайка, матрьошка... Колись я задумалася, а що французи знають про Україну? З чим їм асоціюється Україна? Які маркери для іноземців визначають Україну? Чи знають вони що таке для нас писанка чи витинанка? Що таке вишиванка, вишитий рушник? Я зрозуміла, що треба всім українцям за кордоном, чи це Франція, чи інші країни, показувати ключові маркери нашої культури. Розказувати і показувати, що вишиванка – наша древня традиція, яка існує й нині.

Коли українець одягає вишиванку, він показує, що є нащадком мужніх воїнів козаків і продовжувачем славетного роду українців, переконана Олеся Теліженко.

– Важливо проводити майстер-класи з писанкарства, пояснювати значення наших дохристиянських символів. Важливо кожному українцю, своїм особистим прикладом, показувати і знайомити іноземців з культурою та звичаями України. Я вважаю кожного українця, свого роду, послом України в тій країні, де він перебуває, по поведінці кожного формується враження іноземців про нашу країну в цілому, – проаналізувала вона.

Протягом перебування у Франції Олеся створила серію картин, багато з яких – про трагедію війни. Мисткиня поділилася, що, спочатку, роботи були чорно-білі, через стан душі. Після поїздки на Батьківщину, у серпні 2022 року, надихнула єдність українського суспільства. З’явилися малюнки в кольорі.

Фото: Прочерк

За її словами, найяскравішою стала композиція «Затишний будиночок», зроблена в техніці аплікація на тканині: на картині зображений французький будинок, який щодня бачила зі своїх вікон українка, мріяла щоб в Україні скінчилася війна і кожна сім’я мала свій затишок.

– Нам треба вірити в себе, набратися терпіння, завзяття і вигнати ворога з країни. Саме зараз для цього найбільш вдалий історично час! – сказала Олеся Теліженко.

Минулої осені сім’я остаточно вирішила, що Олеся з дітьми повертається до Черкас.

– Давно хотіла повернутися додому. Спочатку ми думали, що це станеться, коли закінчиться війна. А коли зрозуміла, що війна може тривати довго, сказала чоловіку, що не висиджу стільки в іншій країні, бо там не працюю повноцінно і сумую за рідними. Бачу по дітях, як час минає, вони ростуть, навчаються, а моє життя наче поставлене на паузу, – підсумувала черкащанка.

Росія довго нав’язувала українцям меншовартісність, та так і не змогла її прищепити, – наголошує мисткиня. Вона впевнена, країна переможе це випробування, адже українці мають величезну силу і потенціал.