реклама
Будівельна компанія надія

Вони – звичайні студенти Черкаського  музичного училища. І ще зовсім недавно сиділи за шкільними партами. Їх об’єднує не тільки те, що всі четверо – рідні брати, а й безмежна любов до музики, якій вирішили віддати нехай не все, то принаймні частину свого життя. Бо хочуть не просто грати, а бути схожими на легендарних «Бітлз»...

spiv3

 І перші кроки братів Осичнюків – Дмитра, Артемія, Антонія та Леонтія – таки успішні. Їхній гурт «Спів Братів» переміг на фестивалі молодіжної музики «Новий формат», а пісня «Місто твоє і моє» розійшлася широким тиражем на диску, який випустила громадська організація «Рідне місто Черкаси». Почувши її на фестивалі, голова організації, місцевий депутат Сергій Отрешко вирішив, що вона заслуговує стати своєрідним гімном Черкас.  Одна із презентацій цього диску відбулася і в рідній хлопцям сьомій школі.

- Було приємно, - ділиться враженнями від виступу один із братів – Антоній. – Коли аплодують не тільки твої колишні однокласники, а й учителі, які ще недавно, може трохи скоса дивилися...

spiv5

Нині гуртові «Спів Братів» - трохи більше року. А з’явився він завдяки наполегливості найстаршого з братів – Дмитра.

- Грати на гітарі я почав учитися десь років у 14, - розповідає він. – Був у таборі і здружився з хлопцем, який гарно грав. Мене зацікавила рок-музика. Перша мелодія, яку пробував зіграти, це, звісно «Кузнечик» і вступ до пісні  «Smoke on the water» гурту Deep Purple. Було дуже страшно, пальці – просто ніякі...

Нині Дмитро у гурті – лідер. Грає на гітарі, співає, сам пише пісні. Хоча в дитинстві навіть не навчався в музичній школі.

- Коли Дмитро сказав мені, що хоче вступати в музичне училище, я був дуже здивований, - розповідає батько хлопців Володимир Осичнюк. – Він не знав нот, учився з 5 років у художній школі, а не в музичній. Ми з дружиною свого часу музичні школи закінчили, тому я розумів, що потрібні якісь мінімальні знання. Але він самостійно менше, ніж за півроку,  підготувався. Я, чесно кажучи, був вражений його наполегливістю.

spiv4

Паралельно з навчанням у музучилищі Дмитро вирішив здобувати освіту ще й у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури. Зізнається: поїхав туди на сесію, а тут її провалив. За що з музучилища його відрахували. Та Дмитро з музикою вирішив не розлучатися і ...вступив знову.

Слідом за Дмитром почав захоплюватися музикою і середній брат Артемій (нині в гурті він грає на ударних). А вже коли Дмитро запропонував створити гурт з братів, почали опановувати музичні інстурменти й найменші – Антоній  і Леонтій. Хлопці зізнаються: було важко, адже потрібно чимало наполегливості, а інколи щось робити просто не хотілося.

- Це як у кожній справі, - каже Артем. – Але врятувала, певно, любов кожного до свого інструменту.

Перед першим своїм публічним виступом, який відбувся напередодні Новорічних свят  на роботі в батьків, хлопці хвилювалися. Тоді зіграли кілька пісень, і публіка сприйняла їх «на ура». Нині, кажуть, вже простіше.

- Ми ще тільки вчимося, не все знаємо. Хочеться, звісно, бути відомими, - мріють найменші брати.

spiv1

Дмитро теж хоче рівнятися на легендарну четвірку. А з українських виконавців – на «Океан Ельзи» та «Воплі відоплясова»

І хоч нині музика відбирає чи не весь вільний час ( бо репетирують щонайменше тричі на тиждень), хлопці полюбляють велосипедний спорт, їздять кататися аж у Мошногір’я, і мріють подорожувати. Захоплення своїх синів розділяє батько Володимир Іванович.

- Дуже багато батьків наших однолітків вважають, що це несерйозно. Я радий, що батьки були «за», аби ми всі навчалися в музучилищі, - каже Дмитро.

Саме тато допоміг хлопцям обрати назву гурту.

- Дмитро багато про це думав, і я теж. Син саме був у Києві на сесії, а мені якраз спало на думку кілька варіантів. Я йому смс-ками написав. І так ми зупинилися на назві «Спів Братів», - розповідає Володимир Осичнюк.

Нині каже: музика для синів не просто хобі, а бажання вийти на професійний рівень. Тому всіляко їм сприяє і підтримує.

- Першу електрогітару ми купили Дмитрові через «От и До». Вона була радянських часів, але він був безмежно щасливий. Ця гітара досі в мене під ліжком лежить, замотана в целофан. Зараз у хлопців інструменти такі, які відповідають їхньому рівневі. Я розумію, що  це необхідно, бо інструменти – засіб, за допомогою якого вони можуть професійно зростати.

Та й сам Володимир Осичнюк не приховує: грати теж любить.

- У нас дома синтезатор є, буває, сяду, то важко відірватися, - розповідає.

Утім, хоч має абсолютний слух, свого часу професійним музикантом бути не захотів. Каже: в нього – інше призначення. Із дружиною Катериною вони педагоги, але перевчилися на психологів і нині працюють у центрі розвитку дитини «Іріс».

spiv00

У мріях – створити свою студію, де б могли займатися не лише брати Осичнюки, а й інші талановиті черкаські діти. Бо хоч родина і мешкає в приватному будинку, конфліктів із сусідами уникнути не вдалося.

- Ми облаштувли студію в колишній майстерні мого діда, але сусіди досить критично віднеслися до музики в дворі, - усміхається Володимир Іванович. – Зараз ми зробили певну звукоізоляцію, то вже ситуація вирівнялась. Хотілося б, звісно, мати власну студію.

Для хлопців же найбільша мрія – стати відомими. Тому своєму гурту вони готові присвятити не тільки вільний час, а й значну частину життя.

реклама

Коментарі  

 
-4 #2 zno 26.11.2011 22:28
Дивись www.zno.in.ua
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+3 #1 А деньги откуда? 26.11.2011 20:34
Кто спонсор этой поп-группы?
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

реклама Делікат
реклама

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ