Вирватися з міста. Національні болота Черкащини

Літо – не тільки чудовий привід їхати на море, а й гарна нагода відкрити якийсь новий для себе куточок, вибравшись у похід на вихідні.

Ви вже спланували наступні?

Якщо ні, то ми пропонуємо вам піти... на болото!

Подібний вид відпочинку користується популярністю у світі. Наприклад, походи по болотних стежках Англії та Естонії давно є популярними розвагами.

У нас же є Ірдинське болото, що на Черкащині. Тут вам і просторий ліс, і озера, і річки, і невеличкі гори, багата дика фауна, ба, навіть, вузькоколійка, монастирські печери, торфорозробка, і, звичайно ж, болото, багато запашного глевкого болота.

Місцина настільки крута, що тут вже створений гідрологічний заказник місцевого значення, а нині навіть кинуті деякі зусилля аби облаштувати тут, принаймні за документами, національний парк, пише видання "Українська правда. Життя".

Ірдинське болото займає площу понад 7 тисячі гектарів, а його протяжність понад 40 кілометрів. Воно розташувалося в межах Смілянського та Черкаського районів і гармонійно межує з Черкаськиим бором та Мошногір’ям.

Утворилось болото на місці колишнього русла, чи, як стверджують деякі дослідники, рукава, річки Дніпро, води якого протікали тут ще за кілька століть до початку нашої ери.

Також утворення болота пов’язують із відходом льодовика (а сусіднє Мошногір’я – то не інакше як гори, що їх той льодовик "насунув").

"Столиця" болота – селище Ірдинь з тисячею осіб населення. Утворилось воно на початку 30-х, як поселення для добувальників торфу.

На околиці стоїть, власне, і торф’яний завод. Вигляд у нього вражаючий, особливо під час роботи: все чорне, купа диму, звуки лютого стімпанку і характерний запах.

Наразі завод не працює і невідомо чи працюватиме. Один з працівників у травні цього року говорив, що завод не закрили, а просто "ще не відкрили сезон". Тобто, надія є.

Для добування торфу по болоту проклали вузькоколійну залізницю. І просто крізь мочарі курсував невеличкий тепловоз із низкою вантажних вагончиків за собою, розвіюючи попри колію торфовий пил. Багатьом моїм друзям навіть пощастило на ньому прокататися.

Зараз це буде важче, позаяк, як я вже згадував, завод наразі не працює. До того ж подейкують, що вкрали більшість рейок і продали один із тепловозів. Проте на нинішнє місце розробки колія ціла і на самому заводі стоїть состав навантажених вагонів, що знову-таки, дає надію.

Також ведеться чимало розмов, аби зробити тут туристичний вузькоколійний маршрут, проте це тільки розмови.

Варто зайти і на торфорозробку, і якщо не побачити, то принаймні уявити процес добування торфу, чи розпитати у сторожа, котрий пильнує за залишеною тут технікою.

Якщо йти по колії, то шлях проляже попри озера з великою кількістю всілякого птаства, що сполохано здійматиметься узрівши вас.

Після відвідин торфорозробки заходимо у ліс.

Він тут мішаний, хоч і з помітною перевагою сосни. Та подекуди трапляються цілі клапті беріз, дубів, грабів. А ще липа, осика, ліщина. На самому болоті росте лоза, верба та вільха. Досить затишний.

Можна натрапити на дику малину, чи ожину. В сезон тут повно грибів. Чимало різноманітного квіття. Ранньої весни чимало пролісків та рясту і цілі килими леверди (ведмежої цибулі), котра наповнює ще "голий" ліс пахощами часнику.

Останнього разу, коли я там прогулювався, якраз доцвітали конвалії, додаючи солодких нот до дещо прілого запаху листяного лісу та до гостроти аромату хвої.

З ранньої весни до середини осені завше щось цвіте, окрім папороті, звичайно, котрої також чимало на болоті.

У цих місцях також водиться багато диких тварин.

І якщо вас не здивує, коли десь на галявині побачите зайця, то коли із шаленим тріском і тупотом копит через чагарники навпростець побіжить пара наполоханих вами оленів – враження гарантовані.

Є тут також і дикі свині, косулі.

Цікаво також натрапляти на величезні мурашники, де тисячі комах так наполегливо працюють, що можна почути шелест від їхнього руху.

Тут ви постійно натраплятимете на сліди "роботи" бобрів, а як пощастить то і побачите кілька "зубатих".

У озерах водяться черепахи та всіляка риба. Правда, мені особисто не вдавалось піймати навіть якогось самотнього п’яного карася, проте місцеві не раз хвалились здобиччю. Певно, знають способи.

Попри болото, нерідко можна натрапити на човни, котрі залишають мисливці, або ж збирачі ряски. Часто вони не прив’язані. І хоч навряд їхні власники будуть цьому раді, та можна обережно і дбайливо "позичити" ці плавзасоби на деякий час.

Пливти по болоту ще те задоволення! Пробиратись мочарем серед ряски та острівочків з деревами, полохати велетенських крижнів, пильнувати бобрів, або ж і взагалі знайти їхню хатку.

А запах який! Духмяний сірководень з легкими нотками тухлих яєць! На човні можна дістатись русла річки Ірдинь, висадитись на острові, чи й просто дослідити болото з боку, власне, болота.

Колись, у лісі біля болота розташовувався козацький Ірдинський Виноградський Свято-Успенський монастир. Перші згадки про нього датуються початком сімнадцятого століття.

Кажуть, ніби тут стояло три церкви, а з початком двадцятого століття і цілий цегельний завод. Але церкви поруйнували "совєти" у 20-х роках та зробили тут лепрозорій, котрий теж був зруйнований під час Другої Світової.

Потім тут заснували психоневрологічний інтернат. Від монастиря збереглися лиш залишки земляних печер, які колись простягались на сотні метрів.

У лісі, попри болото, чимало альтанок та мисливських будиночків. Деякі будиночки навіть з повноцінними пічками. Тож якщо знайдете такий і він буде вільним – раджу там і ночувати. Або ж у наметі.

Ніч на болоті особлива. Передовсім через звуки, котрими вона буде наповнена: шум вітру в соснах, тріск від нічних походеньок звірів, крики птахів та ще чогось, про що ліпше не знати.

Щодо маршруту, то рекомендую почати свій похід від селища Ірдинь, через торфозавод, торфорозробку, і, тримаючись берегів болота, вийти аж у селі Білозір’я.

Можна почати і з Білозір’я. Доїжджати з Черкас зручно до обох населених пунктів. Із черкаської АС №3 до Ірдині автобус їде 5 разів на день (5:45, 9:50, 12:50, 15:30, 17:50). Останній звідти до Черкас – о 19-тій. Автобуси через  Білозір’я відправляються щогодини від АС №2.

Також до Блозір’я легко доїхати і зі ст. ім. Шевченка, куди ходять потяги з усіх куточків України. Якщо їхати зі ст. ім. Шевченка до Ірдині, то потрібно зробити одну пересадку біля повороту на Дубіївку на трасі Черкаси-Сміла, на той-таки черкаський автобус.

Було б добре мати із собою GPS. Також в деяких місцях немає сигналу мобільного зв’язку.

Є проблеми і з поповненням запасу питної води (коли ходили з друзями на початку весни, то чай і сніданок варили з березового соку, цікавий такий присмак). Води однак можна набрати на Монастирській греблі, в джерелі серед болота та попросити у психоневрологічному інтернаті.

Також пильнуйте гадюк і зважайте на комарів та кліщів. Комарів цього року не так багато як завше, проте вони є і дуже люті.

Сам маршрут піший, хоч його і можна проїхати на велосипеді, мотоциклі та й на авто. Але ваш транспорт і ви самі маєте бути готові до не завжди рівної ґрунтівки, піщаних та болотяних пасток, гілля та повалених віком, непогодою і бобрами дерев впоперек дороги.

По річці Ірдинь з кількома "переносами" можна поплавати на байдарці.

Пропонований відрізок – лиш половина боліт і, якщо вам тут сподобається, то у наступний похід можна вирушити з Ірдині у напрямку Дніпра. Сім тисяч гектарів площі вистачить не на кілька походів.

Якщо після походу болотом у вас ще будуть вільний час, сили, бажання та можливість, або ж вам просто буде по дорозі, то варто ще заїхати в Холодний Яр та Чигирин (близько 100 км від Ірдині), до маєтку Симиренків у Мліїв (15 км), у Мошни (41 км) до церкви авторства архітектора Джорджо Торічеллі та дерев’яних корпусів лікарні авторства Владислава Городецького, у Канів (88 км), Черкаси (36 км), Корсунь та Стеблів (близько 60 км від Ірдині).

Шануйте ліс, бережіть природу і гарно відпочивайте!

Деякі координати для орієнтування:

49°21'32"N 31°39'35"E – торф’яний завод.

49°19′08.5″N 31°43′09.6″E – торфорозробка.

49°18'4"N 31°43'11"E – залишки монастиря.

49°17'48"N 31°44'31"E – Монастирська гребля.

49°16′44.8″N 31°46′23.3″E – один із мисливських будиночків.