Дивовижний світ Ірини Аксьоненко

Черкащанка Ірина Аксьоненко – талановита художниця, майстриня, дизайнер, відома не лише в Черкасах, а й в Україні та за її межами, адже її роботи мандрують усім світом. Ірина Миколаївна працює зі шкірою, натуральним хутром, тканиною, напівкоштовним камінням, а її картини, виконані в 3D-форматі, оздоблені вази, пляшки, жіночі прикраси, сумочки не залишають нікого байдужим. Адже все виконано з любов’ю, щирістю та душевним теплом.

– Спочатку свої роботи я виставляла в Черкасах на всіх можливих виставках – в Будинку торгівлі, «Любаві», філармонії, долині Троянд. Ось ця остання виставка у художньому музеї була приурочена моєму ювілею, – розповідає «Прочерку» Ірина Аксьоненко. – А три роки тому я почала брати участь у виставках у Києві. Ось днями теж із такої повернулась. Це виставки продажу, на них з’їжджаються майстри з усієї України. Такі виставки дуже зближують, маю тепер чимало знайомих майстрів, зокрема, товаришую з однією майстринею з Вінницької області, яка також робить картини зі шкіри.

За словами пані Ірини, коли вона вперше взяла участь у виставці в Києві у Палаці офіцерів, до неї підійшла відвідувачка зі словами: «У вас такі гарні роботи! Ви просто зобов’язані брати участь у виставках!». Ось це і спонукало майстриню надалі брати участь у таких заходах.

Ірину Миколаївну чудово знають у Києві, її роботи впізнають, і вже є відвідувачі, які постійно приходять помилуватися її виробами.

– Звичайно, якщо виходить заробити на тому, що приносить тобі задоволення, це дає поштовх рухатися далі з новими силами, – каже художниця. – Дуже багато було замовлень для виготовлення прикрас, біжутерії, декору для дому, роблю шкатулки, оздоблюю вази та пляшки шкірою. Але і чимало своїх робіт я подарувала. Картини – це така специфічна робота, люди переважно люблять на них дивитися, а не купувати. Картина чекає саме ту людину, якій вона потрібна. Мені не хочеться віддавати картини, щоб їх просто викинули чи вони десь валялися.

Як розповідають люди, що придбали в Ірини Аксьоненко картини, їм дуже подобається енергетика виробу, від нього йде тепло, відчуття комфорту, зручності. Саме цього і прагне майстриня. Головне – аби в очах людей, що дивляться на картину, з’явилася іскорка. Це рушій подальшої творчості.

– Художнику нині дуже складно. Купівельна спроможність нашого суспільства дуже низька, і багато майстрів шукають інший спосіб заробітку, – розповідає майстриня. – Матеріали дуже дорогі. Намагаюсь працювати з італійською шкірою, вона м’яка, мені дуже подобається. Інколи мені віддають речі, які вже не потрібні людям. Я це теж використовую у своїй роботі.

Щоб створити картину, художниця шукає сюжети, які їй подобаються. Ці сюжети – в фотографіях, картинах, у зображеннях.

Наприклад, щоб створити пелікана, майстриня ходила у зоопарк, переглянула чимало зображень. Але створити точну копію, як у природі, – неможливо.

До того ж в інтернеті переглянула чимало майстер-класів, хто і як виготовляє картини зі шкіри, як обробляють матеріали. Але сама ніколи не повторює те, що вже виготовлено іншим майстром.

У картинах пані Ірини є багато напрямків. Це тема тварин, адже художниця дуже їх любить. Зокрема вдома у неї мешкає двоє пухнастих білих котів, і ще по господарству «допомагає» пекінес Зоя. Є серед картин пантера, слони, орлиця, пелікан, морський коник, риби.

Є тема Парижу – кафе 30-их років, пані з сигарами, у шикарних сукнях, у капелюшках, чимало картин із квітами. Усі картини виконані в 3D-форматі, коли можна погладити, приміром, вушко слоника чи змоделювати по-іншому якусь деталь.

За фахом Ірина Аксьоненко – закрійник жіночого одягу, викладала курси крою та шиття. Коли шила випускні чи весільні сукні, часто прикрашала їх вишивкою.

Але схему завжди вигадувала сама. Майстриня не любить робити так, як в інших. Тому її сукні були оригінальними.

З 2013 року Ірина взяла участь у більш ніж 30-ти всеукраїнських та міжнародних виставках: у Черкасах, Києві, Львові. Її роботи перебувають у приватних колекціях Австралії, Англії, Америки.

– Я – людина, яка мріє дуже багато. Без мрій жити не можу. Намагаюсь створити те, що посилає мені всесвіт. Дуже хочеться створити ту колекцію, яка виникає в моїй уяві. Мені на це не жаль ні сил, ні часу. Але доводиться розриватися між творчістю і заробітками на прожиття, – каже Ірина Миколаївна.

Кілька років тому в житті художниці трапилась трагедія – загинув син. Але ця сильна жінка змогла здолати всі труднощі. Каже, що ця подія змінила її погляд на життя. На наступний день після похорону вона почала писати вірші. В римованих рядках виливалася її життєва мудрість, сила, розважливість та сподівання. Тому Ірина Миколаївна ще мріє колись видати власну збірку поезії.

– На початку моєї творчості рідні чи знайомі говорили мені: «Для чого ти це робиш? Ти щось продала?». Я відповідала, що роблю це, бо десь із середини воно до мене прийшло. І головне, що подобається людям. Я читала відгуки на свої виставки, особливо вразили діти. Якось мені один хлопчик написав: «Я – ваш фанат!». Для мене це дуже важливе і цінне. Я просто роблю те, що мені подобається, що я хочу, – говорить пані Ірина і додає: – Поки серце б’ється, ніхто ніколи не здається!

Фото з «Фейсбук» Ірини Аксьоненко

Матеріал ініційований БФ Олександра Шевченка та Українським журфондом