«У нас у класі два синочки і три лапочки дочки…»

У селі на святі першого дзвоника раділи, що набрали дітей для першого класу.

Яна Грибінник доповнила свій клас. Якби не дівчинка з Воронинець, перший клас у Мельниківській школі, що на Чорнобаївщині, не набрали б. Завдяки їй, зібралась група з п’яти дошкільнят, що дало підставу створити клас. В іншому випадку вони вчилися б на індивідуальному плані.

Мельниківська школа, як і сотні інших на Черкащині, відсвяткувала перший дзвоник. Кожен учень тут особливо цінний – в школі їх 120 осіб.

«Прочерк» вирішив відсвяткувати День знань не в багатозаселеному місті Черкаси, а в селі Мельники, яке знаходиться за 40 кілометрів від Черкас та налічує близько 1 500 жителів.

До школи йдемо витоптаною доріжкою. Школа ж оточена асфальтом. На ньому написи випускників: рік випуску з іменами. Біля школи сидять односельці, більшість з них пенсійного віку. Не всі відправляють когось у школу - багато з них просто прийшли відсвяткувати загальносільське свято. Східці школи викладені плиткою. У середині закладу стіни пофарбовані, на стіні висить портрет Януковича. Заходимо до класу.

– У нас у класі два синочки і три лапочки дочки. Будемо йти за новою програмою. З першого класу вчитимемо англійську, з другого – інформатику. Так що будуть вундеркінди! – запевняє батьків класний керівник 1-го класу Ольга Білоус.

Також з гордістю каже: цього року першокласникам дісталися нові підручники.

Починається лінійка. Для одинадцятикласників, яких, до речі, одинадцять, першачків не вистачає. Трьох дівчат-першокласниць беруть на руки, а двоє хлопчиків дістаються найсумліннішим одинадцятикласницям. Всі інші «майбутні випускники» йдуть попід руку один з одним.

Адміністрація школи вітає першокласників. Називають кожного та гучно аплодують. Пізніше поіменно називають і їхніх батьків, дякують їм за дітей. Усі батьки першачків самі, виявляється, вчилися у цій школі.

Віра Миколаївна, мама Яни, завдяки якій набрався клас, хоч живе і в Воронинцях, сама теж вчилась у Мельниківській школі. Традиціям зраджувати не захотіла.

Малечі починає набридати лінійка, тому вони відволікаються. Настає час дарування квітів. Першокласники спішать до класного керівника, вручають жоржини та троянди. Вчителька у відповідь їх цілує у щічку й обіймає. Тепер вона «їхня».

Батьки запевняють: клас хоч і малий, однак краще, ніж на індивідуальному планові.

– Мені здається, що клас повинен бути великий. У ньому більше дружби, справжнє свято… Однак скільки буде діток, стільки й буде… І так добре! – крізь сльози, розчулена подією, каже мама першокласника Людмила Кикоть.