реклама

реклама Делікат

реклама

           

У Державному музеї Шевченка в Каневі конфлікт: змінюють інтер’єр архітектурної пам’ятки, влада заперечує. Але буде соромно, коли наступного року — до 150–річчя перепоховання Тараса Шевченка — нас зустрічатиме не пам’ятка архітектури видатного Василя Кричевського, а депресивний проект Лариси Скорик.

Цю будівлю видатний український художник та архітектор Василь Кричевський збудував у 1934—1939 роках. Але багато чого не вдалося реалізувати (з ідеологічних та фінансових причин), тому лише за часів Незалежності заповідник, зібравши у родичів архітектора ескізи, що стосувалися будівлі музею, наважився втілити первинний задум Кричевського. Реставрація згідно з цим планом здійснювалася з 2004 року, проте наприкінці травня цього року в Міністерстві культури України прийняли несподіване рішення — змінити експозицію музею. Водночас цей документ міняє й інтер’єр самого музею. Працівники музею й представники пам’яткоохоронних організацій б’ють на сполох, у Міністерстві культури кажуть, що все відбувається за законом.

Замість Кричевського — Скорик

Сигнал «стоп» у здійсненні реставраційних робіт із Мінкульту надійшов ще у 2009 році. А вже цього року, після того як на могилу Кобзаря з’їздив чинний Президент Віктор Янукович і заявив, що музей має бути відкритим до Дня Незалежності, у Мінкульті наприкінці травня ухвалюють черговий документ — «Концепція і тематична структура експозиції Державного музею Т. Г. Шевченка Шевченківського національного заповідника» (рішення Науково–методичної ради з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури і туризму затверджене наказом міністра культури Михайла Кулиняка).

Представники музею наголошують, що новий документ абсолютно змінює задум Кричевського зробити музей Шевченка у стилі української світлиці: світлої, просторої, з багатим декоративним оздобленням. Натомість відбувається «перетворення музею–світлиці в могилу–темницю». Власне, цього не приховують й автори Концепції (розробка — Микола Скиба (екс–начальник відділу аналізу та прогнозування музейної справи Міністерства культури і туризму України, зараз — заступник гендиректора Національного художнього музею України), серед наукових консультантів — Микола Яковина (екс–заступник міністра культури), серед консультантів із питань архітектури — професор Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури Лариса Скорик). «З огляду на те, що ШНЗ (Шевченківський національний заповідник. — Ред.) передусім меморіал — місце упокоєння праху Тараса Шевченка, розробники концепції обрали принципи автентичності, лаконізму і лапідарності у тематичному структуруванні експозиції», йдеться у документі. Отож стіни будуть умбристого (коричневого) або темно–сірого кольору й завіси в тон (замість світлої світлиці), підлога — камінь, темно–зелений або темно–сірий із синюватими спалахами (мав бути паркет натурального дерева), настельні розписи прикриють натяжними екранами, дерев’яні різьблені бар’єри за ескізами Кричевського (на них уже витрачено 2,5 млн. грн.) замінять скляними. Вже демонтовано вітраж, здійснений за ескізами Кричевського, з колоссям й квітами, який має замінити «монохромна композиція з градацією від умбри, сепії до сіро–холодних тонів». Автори також пропонують використати в експозиції відеоряд і мультимедійні інформаційні засоби, що можна тільки вітати, але ж не за рахунок спадщини Кричевського.

Після прийнятої в Мінкульті Концепції в Шевченківському заповіднику відстоюють раніше прийнятий проект реставрації — розроблений Інститутом «УкрНДІпроектреставрація» та схвалений науково–методичною радою з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури і мистецтв України у грудні 2003 року й тепер розсилають у ЗМІ відкритий лист із зверненням до Президента Януковича. Крім того, як стверджує Микола Біляшівський, член Головної ради Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, нову Концепцію затверджували з порушенням: «Шляхом голосування людей, які не бачили проекту, тобто люди, не прибувши на засідання, могли передати свій голос комусь».

Пам’ять про діда

Як навмисне, в цей час у Київ із США приїхав онук Василя Кричевського — Василь Лінде–Кричевський. Прибув він, власне, на симпозіум з кераміки (сам кераміст), що відбувався в Опішні, й на відкриття будинку, що створював його знаменитий дід. «Я був у Каневі минулого року і вже тоді відчував певні моменти, що викликали хвилювання. А під час перебування в Опішні отримав конкретну інформацію, що відбувається зараз», — розповів «УМ» Василь Лінде–Кричевський. Здається, він збитий із пантелику цією ситуацією й не може в це повірити: «Дід був українським патріотом, тому, якщо все, що створив дід, руйнується, буде прикро це побачити. Адже щоб збудувати цей будинок, було багато боротьби». Кілька днів тому він їздив на зустріч із першим заступником голови Державної служби з питань національної культурної спадщини — Яковом Діхтярем. «Він запевнив, що це тимчасові заходи, що орнаменти Кричевського не знищують, а лише закривають гіпсокартоном, бо для реставрації потрібно багато часу й грошей», — розповідає чоловік. Хороше пояснення, але тоді виникає питання — навіщо вкладати гроші в непотрібне тимчасове: щоб здійснити наказ Президента до 24 серпня, щоб заморозити реставрацію будинку Кричевського, щоб використати гроші куди треба? У той же час працівники музею зауважують: «Тематичні розписи інтер’єрів, які потребують тривалішого часу, можуть виконувати митці поступово, навіть під час екскурсійного руху в музеї». Наразі Василь Лінде–Кричевський збирається сам відвідати Канів, але якщо факт руйнування підтвердиться, що робити — він не знає: «Сподіваюся на відновлення. Так мені пояснив Діхтяр».

Мінкульт: ніяких змін немає

«УМ» надіслала офіційний запит у Мінкульт, щоб з’ясувати позицію влади у цій неприємній історії. В офіційній відповіді, наданій прес–службою Міністерства, повідомляється, що будівля Музею Шевченка, дійсно, є пам’яткою архітектури місцевого значення й охороняється законом. Проте реалізація Концепції не змінює інтер’єр, оскільки «будівля залишається такою, якою її запроектував відомий український архітектор. Але ні її інтер’єри, ні її фасад насправді не було оформлено так, як це задумав свого часу Кричевський. Після нього залишилися ескізи, які так і не були реалізовані на практиці». Тобто якщо автори попереднього проекту «за Кричевським» не встигли з реалізацією своїх задумів — це їхні проблеми. Окремим рядком офіційна відповідь Мінкульту пояснює також деякі зміни в інтер’єрі: «Підлога не є предметом охорони, тим більше що до сьогодні вона не збереглася в автентичному вигляді... Так само не існує і вітражу «роботи Кричевського». Вітражі, які прикрашали музейні приміщення (а наразі є демонтованими), були зроблені в 1980–х роках за малюнками художника Анатолія Гайдамаки, який є автором тогочасної музейної експозиції. До речі, в концепції нової музейної експозиції не зазначено, що колористику стін буде змінено на сіро–чорні тони». Останнє речення особливо бентежить, якщо в Концепції чорним по білому записано про зміну кольору стін. Тим паче що зов­сім інші дані надходять із самого Канева.

«Зараз роблять проби сірого кольору, замовили гранітні плити на підлогу, хоча архітектори кажуть, що граніт важкий і приміщення може завалитися. Також Лариса Скорик примусила зафарбувати карнизи під дахом на фасаді. Хоча для виконання всіх робіт має бути паспорт, це документ, де розписані заплановані роботи і подається зразок, приміром, кольору. Скорик каже, що потім їх дасть», — розповіла «УМ» телефоном Зінаїда Тарахан–Береза, провідний науковий працівник Шевченківського національного заповідника.

«Люди не будуть сюди ходити!»

«Чому так довго здійснювалися реставраційні роботи?» — запитую я в Ігоря Ліхового, який був директором заповідника упродовж 1989—2005 років і зараз намагається вплинути на ситуацію з нівелювання спадщини Василя Кричевського. «Як і в 30–х роках, влада не хотіла завершувати цей будинок. Крім того, ми довго шукали ескізи Кричевського, він же емігрував, — відповідає Ігор Ліховий. — До речі, мені соромно говорити, але я мусив нашим президентам і прем’єрам пояснювати, хто такий Кричевський — автор Державного герба України. І зараз через заперечення Кричевського нівелюють Шевченка, люди не будуть сюди ходити!»

Він називає рішення науково–методичної ради з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури неправомірним, оскільки експозиція не має нічого спільного зі зміною ін­тер’єру. «Це питання треба було винести на художню раду Корпорації «Укррестраврація» (генпідрядник) та Інституту «УкрНДІпроектреставрація» (генеральний проектувальник). Де проектно–кошторисна документація?» — каже він. Цікаво, в Мінкульті заявляють, що така документація є. У будь–якому випадку очевидно, що все відбувається дуже непрозоро і з порушеннями.

Крім прийнятої Концепції, на засіданні науково–методичної ради розглядали ще два проекти: народного художника України Анатолія Гайдамаки (найвідоміший в Україні дизайнер музеїв, працював у Музеї Шевченка в Каневі над експозицією в 1979) й проектної організації «УкрНДІпроектреставрація» (спільно з Шевченківським національним заповідником). Але прийняли, як ідеться у відповіді Мінкульту, «концепцію Лариси Скорик»: при тому, що насправді пані Скорик є лише консультантом із питань архітектури даної Концепції, а розробником у документі вказано Миколу Скибу. Власне, пані Скорик і керує всіма роботами на місці. До слова, її зацікавленість могилою Шевченка виявилася ще 9 березня, під час вручення Шевченківської премії у приміщенні музею, тоді вона була керівником церемонії.

За певними підрахунками, на музей уже пішло понад 50 млн. грн., на реалізацію нової Концепції виділено ще 5 млн. 600 тис. гривень. Але не тільки в грошах справа. Соромно буде, коли наступного року — до 150–річчя перепоховання Тараса Шевченка — нас зустрічатиме не пам’ятка архітектури видатного Василя Кричевського, а депресивний проект Лариси Скорик. А за чотири роки Україна збирається святкувати 200–річний ювілей видатного українця. У хаті–могилі?

Джерело: "Україна молода"

фото Сергія Wolfhow

реклама

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль

bigmir)net TOP 100