Нищик: Не придумуйте відмазок, не шукайте виправдань

Востаннє навзрид я плакав, коли загинув Ігор Душка. В мене тоді командир роти забрав автомат , щоб не постріляв аватарів. Але сьогодні я не можу стриматись. І мушу сказати те що є. До цього я пробував все ж абстрагуватись від Черкас. Не насипати на вентилятор. Але більше не можу і не хочу мовчати.

В мене тут в друзях у ФБ міський голова, секретар, заступники міського голови, депутати міської та обласної рад. Я знаю, що ви читаєте мене. Хоч ви і боїтеся натиснути ту вподобайку. Значить ще не все втрачено. Знач є совість. Я ж більшість з вас знаю дуже давно. Знаю ваші хороші і погані вчинки. Та чого душою кривити, я й сам наробив дуже багато поганих речей перебуваючи в тих кабінетах. В час війни. На менш кривавому її етапі. І мені з цим жити. Хотілося б довго, але як доведеться. Бо там, в окопах, люди не вічні. І я зірвуся рано чи пізно, як би не благали рідні не повертатись та не спокушати долю ще раз. А може й повістка прийде і вирішить за мене.

Це буде мій останній допис і про вас, і про те, що ви робите з питання війни. Щоразу читаючи виправдання представників міської влади чому щось зроблене, а щось ні, мені соромно. Ніби це я винен у ваших словах і вчинках зараз.

Ніби це я і далі голосую за мутні теми по землі, ніби це я нахрапом протягую свої квотні питання з бюджету, бо за ними висять 10, 20,30% від підрядника, ніби я проводжу умовні тендерні процедури під певного виконавця, ніби я укладаю прямі угоди до 200 тисяч, ніби я тягну умовне асфальтування доріг, бо з нього капає всім. Ніби я даю умовну землю умовним підставним людям від умовної прокуратури чи суду, щоб було прикриття. Ніби це я прописую літній відпочинок дітей під потрібний санаторій. Але це роблю не я. А ви. Принаймні частина з вас.

І так само я знаю, що абсолютна більшість з вас нормальні люди. Які не витримали випробування мідними трубами. Ще є час зупинитись. Саме час. Я не розумію, як багато з вас з одного боку абсолютно щиро донатить на потреби військових, а через годину відключається від реальності і з радісним гомоном пірнає в лайно. Стаючи винними в загибелі наших.

Ми не виграємо. Ми дуже близькі до того, щоб програти цю війну. Ми вмиваємся кров'ю кожного дня. І якщо ми програємо, то відберуть усе і у вас. Будинки, квартири, машини, колекції антикваріату, безнеси. Зрозуміло, що в декого є нерухомість в Іспанії, Італії, на Мальдівах, в Центральній Америці. Вони втечуть. А ви, більшість?

Я знаю, що більшість з вас так само мене недолюблює. Дехто ненавидить. Переживу. Головне щоб не танк в посадці. Так само як переживе багатьма з вас ненависний Ігор Коломоєць. Його штурмовий батальйон залишився без техніки на околицях Бахмута. Там, де до крайніх будинків можна гранату докинути. І де немає на чому вивезти поранених. І скільки б і чого ви не придбали, воно все потрібно. Машини, дрони, антидронні рушниці, старлінки, ПНБ, тепловізори, допати, кирки, медичні ноші. Воно все буде знищено в перший місяць. Це війна. Найбільша війна сучасності. Не на 100 млн, не на 300млн, не на 500. Мільярдів буде мало. Але вони у вас ще є.

Не придумуйте відмазок, не шукайте виправдань, не кажіть про спекуляції на святому, не опонуйте, що чому це ми маємо дати, а хтось не дає. Відповідайте за себе.

Сьогодні мали провести позачергову сесію. Але не провели. Перенесли. Я знаю, що там відбувається, сам таке організовував в іншому житті. Зараз ви думаєте як одним одних прокинуть, розвести, обрахувати. До копійки вираховуєте оплати і проплати. Щоб нічого не втратити. Але можете втратити все. Сьогодні ракета прилетіла по "адмінбудівлі" по Дніпру. А якщо завтра прилетить по Черкасах? Куди її націлять і куди вона влучить в результаті? Смерть дуже близько. Вона на порозі. Вона не ТЦК, їй списочок недоторканних не передати. І паспорти Іспанії навряд чи допоможуть.

Моє життя перевернулося 28 квітня 2022 року. Я забирав і опізнавав тіло Павла Собка в моргу лікарні Мєчнікова. Туди привозили тіла з південного та Донецького напрямків. Уявіть чорні пакети, які щойно розвантажили просто серед двору, з евакуації. Вони чекають своєї черги на розтин. Когось вивезли в перший день, когось через кілька тижнів. Уявляєте, не лише росіяни в чорних пакетах. А у дворі рефрижератор. Там тіла в три ряди в таких же чорних пакетах. А на підлозі будки - коричневий іній. Довелось допомагаючи санітарам перекласти тіло в нашу машину, ступити у рефрижератор. І не помітив. Забув. Не звернув увагу. Потім цей коричневий іній в теплі почав танути. Мене трупний запах переслідував тиждень: в машині евакуації, в квартирі, в казармі. Я думав, що сходжу з розуму. Виявилось, що треба берци помити з хлоркою.

Але ви своє "взуття" не помиєте з хлоркою. Бог він точно є, і він точно все бачить і він не такий добрий дідусь з бородою, як ви собі може уявили.

Я не вірю, що от повернуться хлопці і розберуться. Не розберуться. Ніхто нікого не буде бити, карати, катувати. Багато хто не повернеться. А інші хлопці та дівчата повернуться в життя. Хтось до родини, а чиюсь родину війна зруйнувала. Хтось почне пити алкоголь, а хтось покине. Хтось прийде в політику, а хтось її назавжди покине.

Припиніть... Допоможіть нам всім перемогти і допоможіть їм залишитись живими.

Зранку я шкодуватиму, що написав це. Але краще шкодувати про зроблене.

Ярослав Нищик, у минулому захисник України, екс-секретар міськради, 

екс-депутат Черкаської міськради

*допис з "Фейсбуку"