Пробили колесо, на межі Черкаської області зупинилися біля напису "Шиномонтаж". Абрикоса рясна, як обліпиха, край двору, величезний собацюра на ланцюгу і відчинені стулки воріт. Господар побачив нас, вийшов назустріч, взявся робити колесо. "Тільки швиденько давайте, щоб голова не побачив." - "А що таке?" - "Та він хоче, щоб тільки він бізнес тут робив. Оце ж тому і собака." - "Але ви ж самі голову обираєте." - "Та обираємо. Бабкам по 20 гривень дав. Вони вже й самі зрозуміли, а зробити ж нічого не можуть".
Він працює і розповідає, як прийшли хлопці вимагати грошей, подав заяву у міліцію, а ті сміються: ти їм, каже, краще заплати. Як у податкову його тягають, а він спрощенець, і тому там немає до чого вчепитися.
А ми стоїмо і думаємо: можна ж оце "поумнічать" і сказати дядькові, що поки громада не згуртується та не вибере собі нормального голову, нічого не зміниться... і т.д. і т.ін. Але з тим самим успіхом можна розповісти нашому пробитому колесу, що треба об'їздити ями, а дороги варто лагодити...
А можна вимагати від влади почати-таки робити реформи, щоб цей дядько та інших сотні тисяч могли заробляти свою копійку, а не бігти до держави по дотації. Уявляєте, яке економічне диво почнеться в країні, якщо раптом усі такі дядьки запрацюють?
І диво буде у процентах ВВП, а у свідомості людей.
Брати Капранові, письменники
*допис у "Фейсбуці".
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису