Уродженець Черкащини, колишній освітянин “Ролло” став до лав “Азову” ще у 2014 році. З початку великої війни він брав участь у битві за Київ та у спробі деблокади Маріуполя, а зараз очолює перший штурмовий батальйон Третьої окремої штурмової бригади, який відвойовує у росіян території на одному з найгарячіших напрямків фронту. Що допомагає успішно громити росіян і просуватися на флангах “Ролло” розповів у інтерв’ю LIGA.net, частину якого цитує “Козацький край”.
– Третя ОШБр починалась як ТрО “Азов”, потім була у складі Сил спецоперацій (ССО). Для чого потрібно переформатування у бригаду?
– Сучасна повномасштабна війна з Росією передбачає використання масових підрозділів із застосуванням артилерії, бронетехніки, авіації, систем управління, виявлення, подавлення.
Цього в підрозділах ССО немає. Вони виконують невеличкий обсяг роботи на конкретних ділянках. Це – скальпель у руках хірурга. А великі піхотні підрозділи, бригади, змінюють ситуацію на фронті і його рухають.
Якщо у тебе (в ССО. – Ред.) є пікапи, автомати і крута снаряга, ти виглядаєш модно. Але нічого не можеш зробити. Ситуацію в бою вирішують механізовані і танкові війська. Головна рушійна сила – піхота.
– У чому специфіка бригади?
– Вона призначена для штурмових дій. Ми застосовуємо більше тактичних прийомів – не тільки відомих. Основною перевагою є вміння бійців, використання інтелекту та поєднання різних форм ведення бою.
– Можете трошки конкретики додати щодо тактики?
– У статуті немає поняття штурмових загонів. На практиці це – поєднання з БПЛА, підтримкою артилерії, бронетехніки, застосування спецзасобів для боїв у особливих умовах – вночі, взимку, у лісосмугах, населених пунктах. До маневрів охоплення, відходу, обходу ми додаємо інфільтрацію.
Інфільтрація – це невеликі штурмові групи, які просочуються повз бойові порядки противника. Чинять в нього безлад або перерізають логістику, допоки інші підрозділи знищують і штурмують.
– Кого зараз у батальйоні більше: досвідчених бійців чи новобранців?
– На початку повномасштабної війни було десь 40% досвідчених на 60%. Але за рік війни люди вже отримали більший рівень підготовки, ніж за вісім років АТО. Зараз недосвідчених десь 20%, це новобранці.
– Бійці вашого батальйону перейняли ідеологію “Азову”?
– Потужна ідеологічна складова є. Вона дещо не така, як була раніше (в полку “Азов”. – Ред.). Частина людей була поза контекстом нормального націоналізму і життя України як держави. Тобто жили собі і жили.
Для доброї половини особового складу все змінилося в один день. 24 лютого вони зрозуміли, що для них означає держава і противник – Росія. Що вони воюють не за чиїсь ілюзорні політичні ідеї, а за себе і країну.
Особливо потужно об’єднує бойовий шлях – втрати, поразки і перемоги. Це все створює один сильний колектив – моноліт, який рухається вперед.
Для більшості цих людей ідеологія – інстинктивна. Вони не розбираються, хто такі ліві, праві, центристи. Це для них неважливо.
– За яким алгоритмом працює ваш батальйон?
– Першим є завдання: визначається ціль, опрацьовується обстановка, складаються плани, проводиться розвідка і дорозвідка.
Потім war games – розробляються кілька варіантів наших дій та дій противника. Далі підбирається схожа місцевість або будуються макети – і відпрацьовуються всі елементи штурму.
У більшості випадків всі плани йдуть до біса – і на ходу доводиться все виправляти. Але 50% того, що напрацювали, все одно спрацює.
Після штурму – розбір помилок. Зараз є дрони: можна коригувати дії штурмових груп, а потім по відео аналізувати і виправляти помилки.
Якщо немає підготовки до конкретного завдання – то йде індивідуальна підготовка і злагодження штурмових підрозділів до дій, які теоретично можуть статися. Це і бій в обороні, у наступі, у лісосмузі, контрзасадні дії. Це йде в постійному режимі. Окремо є цикл підготовки командного складу, в тому числі сержантів, офіцерів взводів і рот.
– Це ж азовська традиція – постійно тренуватися, навіть без завдання.
– Так. У нас постійна робота над собою. Будь-де шукаємо можливості тренуватися. Куди не переїжджаємо – створюємо стрільбища і тактичні поля. Люди своїм коштом купують паливо, якщо не вистачає, щоб відпрацювати маневри на техніці. Знаходять боєкомплекти.
Від цього залежить не твоя крутість, а життя особового складу. Ніколи не зупинятись в розвитку. Це як похила дошка: можна котитись вниз або дряпатись вперед. Але просто зупинитись – ні. Зупинився – смерть.
– Третя ОШБр просунулася довкола Бахмута. Як проходили ці операції?
– Спершу була розвідка. Потім war game у штабі. Ми ділились на частини: одна грала за противника, інша – за нас. Ми відпрацьовували кілька варіантів розвитку подій. Одночасно йшла підготовка до штурму.
Ми планували це зробити раніше, але не дозволяв стан ґрунтів. Щойно ґрунт став сприятливим – провели штурмові дії завдяки вдалому поєднанню роботи безпілотників, артилерії і бронетехніки.
“Коли рухався другий штурмовий батальйон, з позицій втекли [терористи] “Вагнера”. Тікали в паніці. Пригожин далі розповідав, що то 72 бригада ЗС РФ побігла. Та ні, – побігли саме підрозділи “Вагнера”.
Це дозволило перейти до етапу з бронетехнікою. Ми не просто по-дурному йшли в лоб – “хто кого перестріляє”. Ми провели маневр, обійшли, перерізали їм логістику, інші позиції вибили штурмом. На цих позиціях противник був зажатий, його поступово знищували. Звісно, з пропозицією здатись в полон. Потім повторили – без штурмів “у лоб”.
Одну нашу групу ми закинули на добу до противника в тил. До двох відділень бігали по тилах, перерізали їм логістику і комунікацію.
Росіянам не надходили боєприпаси і допомога, резерви знищувала далекобійна артилерія ще на підході. Таким чином противник був знищений, подавлений і вибитий з позицій.
– Кого вдалось взяти в полон?
– Офіцерів живих не бачив – може, й були. Мертві офіцери – точно були. Живі сержанти теж. А так – звичайні солдати, яких понабирали по селах.
“У нас люблять говорити про чмобіків і тому подібне. Але такого немає. Це серйозний противник, який хоче і вміє воювати. Не можна недооцінювати і глумитися”.
Глумління про чмобиків ніби й нас трішки принижує. Якщо це чмобіки, і все так легко – то ідіть з ними самі воюйте. Це ж правда чмобіки? (посміхається. – Ред.). Нехай вони обмануті своєю ідеологією або воюють за гроші, але вони прийшли і готові битись. І воюють, повірте, добре.
– Які “вагнерівці” на полі бою?
– “Вагнер” – це серйозно, коли потрібно битися за якусь окрему яму чи будинок. Але на рівні роти, батальйону чи бригади сильнішим є звичайний російський підрозділ. У них є система управління, оборони, вогню, підходів резервів, логістика. Це серйозний армійський організм.
На рівні окремого бійця “вагнерівці” готові битися до кінця, тому що в них є мотивація. У більшості негативна: не виконаєш – розстріляють. Їх як м’ясо використовують. У армії РФ не так, там бережуть хоч якось.
В цьому і різниця. Якщо воювати з підрозділом, то серйозніший противник – це ЗС РФ. З конкретним бійцем – “Вагнер”.
– Це лише початок для 3 ОШБр? Далі будуть масштабніші операції?
– Це не хрещення, ми під Бахмутом з листопада. Але це стало показовим, як можна і потрібно використовувати штурмові підрозділи. Так, це початок. Але початок чого – ніхто не скаже (посміхається. – Ред.).
реклама
Коментарі
Ні, ні..ці люди так несамовито люблять землю що просто зобов'язані злитися з нею в окопі. Тут їм сам Бог велів попрацювати-і землі вдосталь і державі користь. Адже вони державні службовці.
Там всі каліки.Саме краще у них виходить поточний ремонт доріг і встановлення нових дорожних знаків.Ще інколи, під настрій, знімають котів з дерев.Ото і всі іхні локаціі
Стрічка RSS коментарів цього запису