28 жовтня може стати для України точкою повернення до національних традицій державотворення, а може й перетворитися на жирну крапку на всіх подальших сподіваннях позитивних зрушень. Яким буде подальший шлях – до Волі й остаточного утвердження самостійності держави чи до убогого існування як провінції на «задньому дворі» чужинської держави – залежатиме від голосу кожного з вас…
Навряд чи хтось із сьогоднішньої влади захоче згадувати про те, що сталося 1989 року саме в цей день – 28 жовтня. А тоді патріотично налаштовані парламентські сили змусили Верховну Раду ще Української Радянської Соціалістичної Республіки ухвалити закон про статус української мови як державної. Уявіть собі: зроблено це було в умовах, коли до вивільнення з цупких обіймів радянської імперії ще залишалося два роки, а в Україні продовжувала правити Компартія! А що нині? У демократичних сил парламенту не стало сил протистояти ухваленню закону про «регіональні» мови, а у правлячих партій не вистачило патріотизму, щоб цей закон не «продавлювати», незважаючи на думку українського суспільства!
Поки будемо вагатися, варто боротися за власну мову, волю і традиції чи «саме все якось владнається», країну залишатимуть найкращі її сини й доньки. І якщо попередні хвилі еміграції з України за кордон були найчастіше пов’язані з війнами (особливо з окупацією України більшовиками), то тепер емігрують ті, що не витримують «внутрішньої війни» проти українського. У ті дні, коли в Україні пройдуть парламентські вибори і саме будуть підраховувати чесно отримані або вкрадені і куплені голоси, у норвезькому Осло українка Людмила Рижук отримуватиме відзнаку найкращої у всій Європі вчительки, за версією проекту Junior Achievement. Та разом з радістю за перемогу землячки охоплює сум, бо пані Людмила, хоч і належить до потомственної династії українських учителів, сама вже давно не живе в Україні, а є громадянкою братньої слов’янської Болгарії, яка давно увійшла до Євросоюзу і НАТО, а, отже, ментально стає все дальшою від України, яка знову задивляється на Схід і безнадійно застрягла у своєму просуванні в напрямку Європи. Такі, як Людмила Рижук, могли б навчати наших дітей, а натомість навчають болгарських, польських або чеських…
Раз вже згадав про війни, то варто відзначити, що тиждень, який минає, багатий на дати, пов’язані з уродженцями Черкащини, які боролися за волю України. Рівно 90 років тому, 18 жовтня 1922 року загинув городищенський отаман Антін Грозний, 20 жовтня 1886 року в Смілі на Черкащині народився отаман Вільного козацтва Яків Водяний, а 20 жовтня 1930 року був розстріляний у застінках московської Бутирки генерал-хорунжий Армії УНР, уродженець звенигородського села Будище Юрій Тютюнник.
Наступного дня після парламентських виборів буде ще один ювілей. Згідно рапорту чекістів Кременчуцького штабу ЧОН, 29 жовтня 1922 року в бою проти карателів під Москаленками поблизу Черкас начебто загинув знаменитий холодноярський отаман, уродженець Шполянщини Чорний Ворон (Іван Черноусов). Пізніше виявилося, що замість Чорного Ворона було поховано тіло іншого повстанця, а про знищення загону Чорного Ворона чекісти повторно звітували ще й 1925 року, проте самого отамана знов ніхто загиблим не бачив…
Чорний Ворон повернувся завдяки однойменному роману ще одного знаменитого сина Черкащини Василя Шкляра. Торік у Холодному Яру, де воював Чорний Ворон, Василь Шкляр отримав першу всенародно зібрану Шевченківську премію, попередньо відмовившись отримати літературну премію від влади.Тож дух прагнення до Волі ще не згас і сподіваюся, що в день 90-річного ювілею поспішного чекістського звіту про знищення Чорного Ворона, нескорений дух отамана десь з-за хмар радісно споглядатиме торжество Волі в рідному краї. Бо краще воля без долі, аніж доля без волі!
Олег Островський, головний редактор газети «Козацький край», кандидат в народні депутати по 195-му виборчому округу
* колонка головного редактора на сайті «Козацького краю»
* передвиборна агітація
реклама
Коментарі
День Чорного Ворона настав. Як ми і обіцяли,у викладі Романа Коваля читайте про нього на сайті "Козацького краю": http://cossackland.org.ua/2012/10/29/sohodni-90-rokiv-vid-dnya-koly-chekisty-vpershe-vyrishyly-scho-vbyly-lehendarnoho-chornoho-vorona-ta-vin-povernuvsya/
Островському вірю. Хоча б тому, що не вірю в те, що погану людину можуть мати за друга Василь Шкляр, Михайло Іллєнко, Роман Коваль. Одне шкодую: як і більшість тих, хто тут "відпостився", я живу не на території 195-го ВО. Чесно кажучи,взагалі сумнівна річ - журналістська робота. Наче й робиш все правильно, і статтю твою коментують найбільше і позитивно, а знаходиться якась тітка, захована за ніком, у якої поперек горла пряник від твоєї жінки став, і вже до лампочки те, про що ти писав і до чого закликав - тема коржика і твого гаманця важливіші. Такі не задумуючись стануть у чергу по 300 грн. від іншого кандидата на тому ж окрузі
Сьогодні округ купують ще швидшими темпами. Бачив листівки Островського, які закликають не голосувати за гроші. але цього мало.Все залежить виключно від того, чи "відпрацьовувати муть" люди на дільницях отримані від інших гроші, чи плюнувши на підкуп, проголосують так, як совість підкаже.
Бачив сьогодні його легковпізнаване , хоч і вкрите пилюкою авто з номером "Воля" - на шаленій швидкості у степах під Чорнобаєм. Щось я сумніваюся, що там у нього інтернет є
Стрічка RSS коментарів цього запису