Душейко: До зняття мораторію на продаж землі потрібно підходити зважено

Зараз активно обговорюється в суспільстві питання зняття мораторію на продаж землі. На сьогодні є урядовий законопроект на ринок землі, який вносить зміни в законодавство України і який із 1 жовтня 2020 року хоче дати шлях вільному ринку землі.

На мою думку, питання не на часі. Багато аргументів, якими користуються урядовці, громадські організації, запевняючи, що це вирішить чимало питань в аграрному секторі і вплине позитивно на економіку, є штучними, тобто притягнутими за вуха.

Наприклад, звучить аргументація в авторів законопроекту й ініціаторів зняття мораторію: якщо відкрити вільний ринок землі, то це вплине на родючість землі і на те, що галузь збиратиме більше валового продукту. Але як земля розуміє, в чиїй власності перебуває? Земля дана нам раз і назавжди Богом. І вона нікуди не рухається , хіба що по документах. Вона реагує лише на дотримання технологій. Міркуємо далі. Де в орендарів візьметься більше коштів на дотримання технологій, якщо вони змушені будуть узяти участь у цьому забігу з купівлі землі? Натомість вони могли б витратити кошти на оновлення засобів виробництва, на підняття зарплати працівникам, на збільшення орендної плати, врешті, на оновлення інфраструктури села, бо це в нас іде нерозривно з господарською діяльністю. Але господарники змушені будуть не думати про все це, а лише вкидати кошти на купівлю паїв, щоб щось викупити собі. І ця гонка буде незворотною.

Інше питання: у першому варіанті законопроекту не було взагалі питання по громадянству. У другій версії вже виписали так, що землю можуть купувати особи, які працюють за законодавством України. І тут захований нюанс. Думаю, іноземці так само матимуть змогу купувати. Не як фізична особа, а купуватиме компанія, кінцевим акціонером якої і буде іноземець. Це і буде допуск іноземного капіталу до галузі. А що це означатиме? Ми ж розуміємо, що Україна є бідною країною. А є держави, де профіцит бюджету становить трильйони доларів, і якщо якісь країни захочуть зіграти в цю гру, то їм буде не проблематично створити в нас фірми і через них купувати землю. І там можливості будуть інші. Ці іноземні компанії можуть навіть представляти уряди своїх держав. І тягатися з ними нашому виробнику буде складно, якщо мова йтиме про Саудівську Аравію, Японію, Америку.

Окремо скажу, що не можна продавати землю по паях, бо це просто зламає все виробництво нашим аграріям. Уявіть, є поле в 100 чи 200 гектарів і під це поле орендар закуповує техніку: широкозахватна грунтообробна техніка, комбайн, сівалка. Якщо з цього поля вибити декілька паїв у шаховому порядку, то техніка вже не зможе заходити туди. І це буде недобросовісна конкуренція. Врешті, це призведе до зменшення врожайності, бо через перешкоди в обробітку землі буде зниження технологій.

Окрім того, поки селяни є власниками землі, то орендар – хто вимушено, хто по совісті – має враховувати їхню думку. Переважно територіальні громади неспроможні самі господарювати, і дуже часто, особливо в глибинці, орендар є важливим складником соціальних ініціатив. І якщо порівняти кошти, що вкладаються орендарями в інфраструктуру села (водопостачання, розчистка доріг і територій, утримання будинків культури, ФАПів), і скільки вкладає бюджет села, то часто ці цифри неспівмірні, бо орендар навіть вкладає більше, ніж сільський бюджет. Якщо ж викупить хтось землю, люди села будуть нецікавими нікому. І село перетвориться в населений пункт, який матиме якесь виробництво або й ні, але ж до землі вже село буде не причетне. І ніхто не враховуватиме соціальну інфраструктуру села. До слова, і зараз є певні нюанси з орендарями, якщо агрохолдинги дуже розростаються і кінцевий орендар у підсумку їде жити за кордон та втрачає зв'язок із громадою. Що вже казати, коли власник землі буде приїжджим іноземцем, який зовсім не бачитиме тих людей.

Матеріал до теми: У Черкасах намагаються домогтися більш справедливої реформи землі

Є розмови, що населення купить землю. Але це теж двояке питання, бо теж усе впирається в гроші. Де в нас такі платоспроможні громадяни чи громади, щоб могли спокійно купити землю?

Серед розмов як контраргумент називають, що наші аграрії якимсь чином не дотримуються технологій... А іноземці, мовляв, будуть чистоплотні. Але ж говорити, що урожай вирощують без хімії, – це популізм. Це можливо зробити лише в невеликій теплиці. Коли ж мова про великі площі, то аграрій змушений працювати з різними препаратами, щоб мати врожай. І це нормально. Це законно. Інше питання, якщо не дотримуються певних законодавчих норм. От у нас заборонені генномодифіковані сорти рослин. Але в Україні близько 80% сої – генномодифікованої, бо вона простіша в технологіях. І тут уже питання до держави, чому вона не контролює. Так само зможе тоді діяти й іноземець. Якщо є контролюючі органи, то однаковий підхід має бути для всіх.

Мені доводилося бути в інших країнах, бачити їхній досвід в аграрній сфері. Кожна країна рухалася в своєму напрямку. Наприклад, класична західна Європа – це невеликі ферми, які обробляють родини. У нас було по-іншому через колективізацію. І відповідно маємо великі масиви землі. Тому досвід Італії чи Австрії не накладеш на наш.

Але ніхто не відміняв досвід конкуренції. Де гарантії, що, викупивши наші землі, іноземці не будуть зацікавлені у вирощенні зерна? Наприклад, зараз Україна конкурує на ринку кукурудзи. За великим рахунком, щоб тимчасово вбити конкурента, треба просто зменшити виробництво. А земля навіть може просто гуляти… Пригадайте приклад приватизації «Криворіжсталі». Там якраз такий досвід.

Олексій Душейко, співзасновник групи підприємств Корпорації «Дніпро»

*для «Прочерку»