Ситуація, яка склалася навколо позбавлення волі активістів Нацкорпусу, показує, що як в оточенні Президента, так і в силових структурах, досі залишаються персони, які вважають, що "закрити і посадити" - оптимальний рецепт протидії протестним акціям.
Дворушність кожної політичної сили, що приходила до влади, чітко ідентифікувалася при появі протестних рухів і акцій.
При тому, що протестні дії в притул до повстання за відстоювання своїх конституційних прав, своїх громадянських прав, чітко прописані у Конституції України. Також, що є не менш головним, такі дії передбачає і Загальна декларація прав людини ООН, прийнята ще в далекому 1948 році. Україною цей документ ратифіковано у 1995 році.
У Преамбулі Загальної декларації прав людини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 р. (далі — Декларація) зазначено: «Беручи до уваги, що зневажання і нехтування правами людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства, а також що створення такого світу, в якому люди матимуть свободу слова і переконань та будуть вільні від страху і нужди, проголошено як високе прагнення людей; беручи до уваги, що необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії та гноблення». Тобто Декларація підтверджує право не лише народу, але й кожної окремої людини на повстання проти тиранії та гноблення. Це дуже важливо, оскільки у разі повстання проти гноблення можновладці намагаються визнавати окрему людину або групу людей, які виступають проти узурпації державної влади та гноблення власного народу, як звичайних кримінальних злочинців.
В Конституції України є достатньо норм, за допомогою яких можна забезпечити реалізацію права народу на опір гнобленню, яке за багатьма критеріями відбувається в нашій державі (зокрема, ст. 27, 34,39, 48, 55). Соціально-економічна, правова та політична ситуації в Україні впродовж кількох років перед лютим 2014 р., а потім надалі, вже за нової влади, на превеликий жаль, за деякими ознаками підпадає під визначення поняття «узурпація влади» та «гноблення народу». У зв'язку з цим відбулося чимало протестних акцій, ефективність яких виявилася майже нульовою.
Постає питання про те, скільки ще потрібно Майданів, щоб принижений і пограбований український народ відчув себе реальним господарем у своїй державі? Чи потрібні повторні Революції гідності, наслідком яких знову будуть тисячі загиблих, покалічених, обкрадених державою громадян? Відповідь на ці запитання має дати народ.
Оскільки масові заворушення і повстання як крайні заходи захисту демократії та фундаментальних прав людини визнаються світовим співтовариством допустимими способами вирішення проблем у конкретних обставинах місця та часу їх вчинення, то дії учасників у таких акціях не можуть бути інкриміновані ст. 109 Кримінального кодексу України. Адже право на повстання є природним правом людини, яке реалізується не з метою повалення чи насильницької зміни конституційного ладу, а задля його збереження. Конституція як акт установчої влади народу не лише може, але й повинна містити припис, який легалізує право народу на опір деспотичній владі або опір будь-яким спробам узурпації державної влади. Такий припис буде ефективною правовою гарантією народного суверенітету та матиме превентивне значення щодо можливої узурпації влади.
Якщо ж говорити з проекції в минуле, то всі намагання придушити протестний рух в Україні шляхом позбавлення волі його активістів (і в 2001, і в 2004, і в 2011-2014, і в 2018-2020 рр.) призводило тільки до кумулятивного ефекту.
Зрозуміло, що Нацкорпус наразі стає жертвою власної безкарності, коли на окремі "дірект аксьйон" при протегуванні Авакова просто закривалися очі. Проте, нормальною реакцією суду був би некритично великий штраф.
На тлі перебуваючих на волі крипто- і відвертих сепаратистів (на кшталт Портнова і т. п.), затримання переважно учасників протестних акцій і часто за сумісництвом ветеранів війни, виглядає якось по-рагульськи.
upd. а ще дуже дивує, хоча навіть скоріше підстверджує в думці, інертність і тиша з боку ліво-ліберальної публіки. Вони мовчали, коли в 2012 (якщо не помиляюся) закрили Білецького, Мосійчука, Запорожця і ін., вже після Майдану - Антоненка, Кузьменко, Стерненка і ін. Схоже нікого нічого не вчить.
Сергій Пасічник, керівник ГО «Академія стратегічних досліджень»
*допис з «Фейсбуку»
реклама
Коментарі
звісно є ))
Моссад, МІ-5, АНБ, ГРУ і Мухабарат Талібану.
не переживайте жодної бюджетної копійки організація не витратила ))
А от людина свої дні чи місяці відсиділа.
І навіть якщо держава, через рішення ЄСПЛ потім це компенсує, то компенсуватиме з ваших і моїх бюджетних грошей.
До Дмитра може бути багато запитань, але конкретно по цій історії, треба чітко розуміти, що суди мають розуміти різницю між правом громадян на протест і кримінальними злочинами.
З іншого боку, всі чудово розуміють, що люди Авакова в МВС і далі можуть свідомо робити скандальні історії аби тримати рейтинг Нацкорпуса в тонусі.
Тому і поліції, і прокуратурі, і судам - давно було б варто займатися більш суттєвими справами.
Мова про те, що законодавство застосовується вибірково.
І у випадку суддів, народних депутатів чи працівників МВС майже не застосовується обмеження волі на час слідства, що дає прекрасну можливість або залишити Україну, або залякувати потерпілих і свідків.
Поки такі коментатори будуть нав'язувати суспільству свої описи ні про що, кухарчуки будуть займатися вуличним рекетом та політичним гоп-стопом.
Стрічка RSS коментарів цього запису