Давиденко: «Турецький гамбіт» по-смілянському

Презентація проєкту модернізації системи водопостачання та водовідведення у Смілі, яка відбулася тиждень тому за участю потенційних інвесторів з Туреччини, викликала жвавий інтерес у людей, яким не байдужа доля міста, його майбутнє.

Якщо залишити осторонь весь галас, штучно піднятий навколо цього проєкту, то я чекав презентації не намірів – про них ми вже багато чули перед тим – а власне самого проєкту: технічних пропозицій, їх інженерного обґрунтування, фінансових розрахунків, системи менеджменту. Замість цього ми вислухали реферат, впоратися з яким міг би навіть студент-трієчник: скільки у нас свердловин, яка довжина водогонів, їх стан і далі в такому ж дусі відомих нам статистичних даних. Зокрема, з вуст доповідача ми «нарешті» дізналися, що міською системою водопостачання користується понад 50 тисяч мешканців міста, каналізацією користуються 36 тисяч смілян.

Можливо, для турецьких гостей це було свого роду «відкриттям Америки», що Сміла не зливає каналізаційні води в якийсь арик або в річку, як, приміром, десь в Іраку або в Лівії, які нам наводили для прикладу, а давно користується налагодженою системою.

Щоправда, дещо здивувало: передусім, віра турецьких гостей у те, що населення Сміли в майбутньому помітно збільшиться, що тут відкриються нові підприємства, що відповідно збільшиться споживання питної та технічної води… Складалося враження, що завдяки турецьким добродіям на Смілу чекає райдужна перспектива вже незабаром перетворитися на такі собі «Нью-Васюки». Гадаю, що ці «пророцтва» пролунали з переспіву керівників міста, які йшли на вибори саме з цими гаслами: відкрити нові підприємства, забезпечити городян тисячами нових робочих місць, створити привабливий інвестиційний клімат, подолати корупцію. Замість цього ми бачимо цілком протилежну картину тотального економічного занепаду, стрімкого відтоку працездатного населення, розбазарювання бюджету, відсутність ефективого менеджменту у місті, волаючої безпорадності. Тому говорити про те, що води проллється іще більше, можна хіба що стосовно демагогії та подальшого популізму.

Знову повторю тезу, яку я вже висловлював і дотримуюсь цієї позиції: іноземних і будь-яких сторонніх інвесторів потрібно залучати лише тоді, коли власними зусиллями дійсно нічого не вдається зробити. Це стосується і комунального підприємства «ВодГео», під яке чинні керманичі Сміли планують завести багатомільйонні інвестиції, запозичені в одному із німецьких банків. Натомість Сміла має кадровий потенціал достатньо високого рівня, щоби вирішити проблеми «Водоканалу» без чолобитної перед турками, без повторення гіркого досвіду з «Енергоінвестом», який виявився зашморгом на шиї міста, тим налигачем, який затягнув усю смілянську громаду в шалену боргову яму. З цієї причини ми повинні спиратися передусім на досвідчених фахівців зі смілянською пропискою, а не на «гастролерів», не на майстрів пускати мильні бульбашки і не на «любих друзів» нашого шановного мера, які наразі його щільно оточують, а потім зникнуть зі Сміли так само хутко, як і з’явилися тут за чиєюсь протекцією...

Так, декому з нинішніх керманичів дуже хочеться утриматися на своїх посадах, перемогти на виборах, які відбудуться вже цього року. Це видно навіть неозброєним оком. Напередодні нових політичних баталій гратися в популізм, видавати бажане за дійсне, запускати сумнівні проєкти, роздавати обіцянки, займатися прожектерством – це вкрай небезпечна гра, яка нагадує тактику гамбіту, коли шахіст жертвує пішаком або якоюсь іншою фігурою на самому початку задля отримання стратегічної переваги в подальшому. Проєкт, який зараз пропонують, нав’язують, рекламують смілянам, теж нагадує своєрідний «турецький гамбіт», в якому гравці переслідують свою мету: і турецькі інвестори, і ті, хто їх запрошує в Смілу. А те, що в програші зрештою може бути вся Сміла, цих гравців мало хвилює...

Олексій Давиденко, генеральний директор науково­виробничого підприємства «ДАК­Електропром», депутат Черкаської обласної ради

* Допис для «Прочерку»