реклама

Мій дід Іван загинув на війні у 1944 році. Пропав безвісти, як сотні тисяч рядових червоної армії. Для сталінського режиму всі вони були гарматним м’ясом, кинутим без зброї і обмундирування у м’ясорубку війни. Смерть мільйонів для більшовицької влади була статистикою. Тому ніхто й не думав знайти місце, де загинув мій дід і тисячі українців, таких же, як він. Із свинцем під серцем повернувся із того воєнного пекла мій дядько Ілько. Від фронтової рани він помер у 1976 році… Кожна українська родина має свої «чорні мітки» від тієї страхітливої війни…


Моя бабуня Маринка, дружина діда Івана, залишилась вдовою із п’ятьма осиротілими дітьми. Бабуся багато розповідала про «турботу» радянської влади про таких, як вона, вдів. Коли пішла на заслужений відпочинок як радянська колгоспниця, то їй навіть пенсія не нараховувалась. Лише пізніше нарахували аж 8 рублів за 40 років рабської праці в колгоспі. А те, що вона вдова фронтовика, ніхто й не згадав. Виживали за рахунок городу і корови-годувальниці… І це вже у 70-х роках, коли СРСР ударним темпом будував комунізм…
А ще пам’ятаю такого собі Мішустіна, який на нашому хуторі був символом Перемоги, весь в орденах і медалях. Його шанували, влада його звеличувала і ставила нам у приклад. Він був секретарем «партєчейки» на відділку радгоспу і над ганком своєї хати вивішував червоний прапор…
Пізніше мені стало відомо що в 1945 тому Мішустіну було…15 років. Я не міг зрозуміти, як у такому віці він міг заслужити орденів на усі груди. Потім дізнався, що він служив уже після війни у військах НКВС, десь на вишках пильнував за полоненими радянськими фронтовиками, яких Сталін відправив у науку до білих ведмедів. Ось там і заслужив Мішустін свої медальки, а ордени, казали, знімав із полонених фронтовиків…
У 70-х цей «символ Перемоги» працював у радгоспі „об’єжчиком” (так у селі називали охоронця радянських ланів і ферм). Був по-комуністичному твердим і багатьох селян пустив під судовий ніж за мішок соломи чи відро дерті. Якось підстеріг і мою матір, яка працювала на фермі, із відром жому. Пам’ятаю, як бабуня Маринка ходила до того ганку із червоним прапором вимолювати милість для дочки. Як плакала, а потім ще й стала на коліна перед секретарем «партєчєйки». Це, мабуть, була єдина за все життя пільга вдові фронтовика, яку Мішустін їй виписав – не дав ходу справі із тим відром жому…
Кажуть, що той Мішустін, який пізніше виїхав із нашого хутора, і досі живий. На 9 Травня він, мабуть, буде йти десь у колоні ветеранів весь в орденах і медалях. Помічаю, що таких «фронтовиків» і «ветеранів» з кожним роком все більше і більше…
На 9 Травня я піду на Пагорб Слави до могили Невідомого солдата. Хай вибачають справжні фронтовики, але не йтиму у їхній колоні, бо там можуть бути «мішустіни» із своїми «ганковими» червоними прапорами. І для мене той Невідомий Солдат – відомий…Він залишився невідомим для тієї сталінської кривавої влади.
А ще зайду у церкву, як навчила мене бабуня Маринка. Поставлю свічки за вічну пам’ять і славу своїх героїв…
А потім за чаркою знову і знову згадую той ганок із червоним прапором, чорну від страху свою матір. На ганку в орденах і медалях секретар «партєчєйки», «символ Перемоги», товаріщ Мішустін: «Обворовуєтє, сукі, совєтскую власть, за которую я пролівал кровь!..» І вдову фронтовика у сльозах, яка вимолює пощаду у тієї «совєтскої власті», і стає перед нею на коліна…
Не забуду цього довіку! І ніколи не стану перед будь-якими владцями на коліна…

Сповідь енкаведиста


Мій світ зав’язаний в колючий дріт,
а я у ньому бог на вишці з автоматом…
І скільки б ти не йшов, не біг, не гріб –
ти станеш тут рабом і мусиш тут сконати.
Зжимаєш волю у залізнім кулаці, -
та мою зверхність визнать мусиш,
бо світ я бачу крізь приціл
і серце кожного утримую на «мушці».

Сьогодні я – герой! І груди в орденах…
А ті, хто був внизу – згнили, зотліли…
Звеличують не їх, - співають оди нам,
яким червоний стяг лоскоче душу й тіло…
І мрію про одне, щоб повернуть режим
й хохляцьке бидло посадити на парашу.
Я хочу жить, я буду вічно жить!
І вічно празнувать побєди наші!

Мій внук сьогодні замість мене на посту
і зверху оглядає люд і місто…
Він нині істину сповідує просту,
що вишка в нього – це високе крісло,
і в серці дріт, колючий дріт
на кожного із вас, на цілий світ…

Леонід Даценко, голова Черкаської обласної опозиційної адміністрації, голова обласного осередку УНП

реклама

Коментарі  

 
+1 #9 О. Швець 07.05.2011 11:26
Цитую Ахтунг:
Вся эта возня с красным флагом затеяна не ветеранами войны, а отставниками сов.армии, которые понаехали в Украину в послевоенное время. В основном это русские, которые не хотят знать язык, ненавидят всё украинское и хоть этим флажком хотят как-то насолить Украине.

Дуже точно сказано
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+4 #8 Ахтунг 06.05.2011 16:21
Вся эта возня с красным флагом затеяна не ветеранами войны, а отставниками сов.армии, которые понаехали в Украину в послевоенное время. В основном это русские, которые не хотят знать язык, ненавидят всё украинское и хоть этим флажком хотят как-то насолить Украине.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+3 #7 Воронцова 06.05.2011 13:10
Звісно, справжні ветерани - це святе, але давайте на пальцях порахуємо: з часу закінчення війни минуло 66 років, якщо чоловіків у той час, якщо не зраджує пам`ять, у 19 років брали до війська, то навіть мобілізованому 9 травня 1945 року сьогодні вже 85. А тому, хто хоч рік повоював, відповідно, 86. Навіть звичайна цивільна людина в такому віці часто зовсім немічна, а той, хто пройшов горнило війни? А ви придивіться уважно до фоток у пресі, що дають газети після 9 Травня, тоді у вас не буде ніяких питань, і не будете сипати закидами.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
0 #6 Мілаша 06.05.2011 05:54
Мілко мислить "голова Черкаської обласної опозиційної адміністрації" - дивитися на всіх ветеранів через призму якогось Мішустіна. (Сам, мабуть, попався, коли шпацірував яблука у колгоспному садку - тому і вз'ївся на мішустіна)
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
0 #5 Громадянин 05.05.2011 22:36
ХІба попередній запис був не коректним? Прізвища не називалися, чому ж він не зявився в інтернеті?
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+3 #4 Sirko 05.05.2011 21:06
А мого діда після двох німецьких концтаборів совіти домордували на шахтах, де він спокутував свою вину за полон, "чесно працюючи", як ви кажете. Тому я не буду говорити, що всі однакові, бо це шлях зневіри, а отже - назад в совок.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
0 #3 Громадянин 05.05.2011 18:18
Мій дідусь пройшов всю війну рядовим солдатом, завжди захищав свою маленьку батьківщину, завжди ходив у полотняній сорочці, але не у вишитій, які сьогодні за нагоди полюбляють носити "справжні" українці та "народні" захисники, які у свій час безкоштовно отримали освіту інженерів, будівельників, верстатників, вчителів, але деякі з них жодного дня не працювали за спеціальністю, бо "воюють" з ідеологічними ворогами, а ще на камеру саджають дерева, закладають першу цеглину і проводять час у балачках з опонентами в той час, коли не справжні, звичайні українці сіють озимину, печуть хліб, вчать дітей... Досить! Набридло вас всіх слухати: "лівих", "правих". Працюйте всі за спеціальністю, приносьте справжню користь. Всі ви однакові, якщо ви не отримали Нобелівської премії, а у вас є кошти балатуватися до різних рівнів влади. Краще помовчіть, бо колись доведеться перед Богом звітуватися за все зроблене!
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+4 #2 Трентон 05.05.2011 17:47
Таких "мішустіних" у,майже,кожному селі було по декілька.Але Бог їм суддя,а справжнім Героям Великої кровавої війни-вовіки СЛАВА !!!
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+2 #1 Sirko 05.05.2011 17:22
Тільки зовсім *** не розуміє, що перемога в тій війні українцям обійшлась занадто дорого, тож святкувати немає чого: реба влаштовувати поминки. Так, до речі, спочатку й було, доки було багато справжніх ветеранів, і свіжими були спогади про кров і смерть. А вже потім совітська влада перетворила все на гоп-ца-ца. Те ж, що пропонують сьогодні, взагалі в жодні рамки не лізе, але дуже потрібне для розпалювання ворожнечі і для відволікання уваги суспільства від більш важливих речей. Адже справжніми переможцями у другій світовій стали - НІМЦІ. Вони подолали в середині себе залишки нацизму, стійко знесли сором за все те лихо, що заподіяли світу і довели, що вони демократична миролюбна нація.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль

bigmir)net TOP 100