Парламентарії не призначають дату виборів у п'яти проблемних округах через страх дрібних поразок напередодні старту президентської кампанії.
Знаменита формула безтурботного життя «Хочеш бути щасливим – будь ним» знайшла в українському політичному контексті свою інтерпретацію. І виглядає вона приблизно так: не можеш виграти вибори – скасуй їх або взагалі не призначай. Власне це і сталося в тих проблемних округах, де навіть грубі фальсифікації не змогли забезпечити владі потрібний результат на парламентських виборах, а «непотрібний» Центральна виборча комісія попросту анулювала. Ймовірно, той же сценарій планується і в Києві. Вибори в столиці розраховують перенести на 2015-й рік, хоча місто вже більше року без мера, а п'ятирічні повноваження депутатів місцевої ради минули 2 червня.
Звичайно, вибори в Києві і вибори в п'яти спірних округах слід розглядати в різних політико-правових категоріях, але об'єднує їх одне: тверде небажання влади проводити свято народного волевиявлення там, де це свято може закінчитися «зі сльозами на очах». Центральна Україна і столиця – традиційна зона електорального ризику для Партії регіонів. І представники цієї сили воліють не ризикувати. Особливо напередодні президентських виборів.
Так, шанси на проведення виборів столичного мера дорівнюють нулю. Скільки б опозиція не вносила проектів постанов про призначення цих виборів, депутати Київради не складали мандати, а громадські активісти не збирали підписи, місто може спати спокійно. Конституційний суд позбавив киян фундаментального права раз у п’ять років обирати міську владу шляхом формальної юридичної казуїстики.
Виборцям п'яти округів пощастило більше. Парадоксальна ситуація, коли люди проголосували, але нікого не обрали, схвилювала європейців. Проведення виборів у проблемних округах стало однією з вимог знаменитого «списку Фюле» – переліку необхідних умов для підписання Україною асоціації з Європейським союзом.
Здавалося б, тепер немає про що сперечатися. Тим більше і влада, і опозиція підтримують рішення провести голосування в тих злощасних мажоритарних округах. Справа залишилася за малим – призначити дату. Але і тут парламентарії влаштували ритуальні танці навколо чисто технічного питання. Опозиція відмовляється проводити вибори влітку, аргументуючи низькою явкою виборців у період відпусток. Владі ж такі демарші тільки на руку. Демонструючи підроблену готовність провести вибори, у парламентській більшості з легкою душею перекладають відповідальність на своїх візаві – мовляв, це вони гальмують процес. Швидше за все, до дати виборів народні обранці повернуться вже восени. Година «Ч» для них – листопад.
Проблему з округами необхідно усунути до того, як на саміті у Вільнюсі буде вирішуватися доля угоди про асоціацію України з Європейським союзом.
Але призначити вибори – мало. Їх необхідно ще й провести, до того ж з дотриманням елементарних демократичних стандартів. З цим у нас, як звичайно, проблеми. Чого тільки варті нещодавні місцеві вибори у Василькові. І опозиції, яка впевнена, що перемога у спірних округах у неї вже в кишені, не слід розслаблятися. У Черкасах у проблемному окрузі № 194 від імені колишнього ймовірного депутата за результатами осінніх виборів вже роздають по 200 гривень за голоси на майбутніх виборах.
Читайте також: Черкащани – про підкуп виборців: «Це що, аванс?.. Це не закінчиться добре!»
Чому локальні електоральні процеси стають предметом обговорення на міждержавному рівні? Очевидно, навіть якщо влада програє ці вибори, у парламентській більшості мало що зміниться. А будь-який, навіть опозиційний, мер столиці навряд чи зможе зробити будь-які самостійні кроки, маючи над головою призначеного «зверху» голову Київської державної міської адміністрації і повну обструкцію з боку центральної влади. Тому справа тут не в особистостях, які можуть виграти, і не у вартості мандатів, які можуть не дістатися партії влади. Проблема в іншому – парламентськими або місцевими ці вибори будуть називатися тільки формально, в реальності саме з цього голосування стартує президентська кампанія. Нікому не потрібні поразки в боях місцевого значення напередодні вирішального бою. Так, для влади репутаційні ризики в разі непризначення виборів менш проблематичні, ніж демонстрація слабкості своїх позицій напередодні 2015 року. А для опозиції процес вимагання цих виборів куди більш цікавий, ніж виснажлива кампанія з непередбачуваним результатом. Правда, в цих іграх знову страждає єдиний ключовий гравець – виборець.
Олександр Черненко, голова правління Комітету виборців України
* передрук колонки з сайту видання «Фокус»
реклама
