17 грудня 2013, 16:38
Здавалося, що вибори у 5 "проблемних округах", що відбулися позавчора, мали б стати апофеозом переможної консолідації опозиції. Те, як у цих округах відбулося волевиявлення минулого разу, коли було сформовано нинішній парламент, а також стояння майданів у кількох містах України мало б сприяти перемозі єдиних кандидатів від опозиції. Натомість споглядаємо сумну картину цілковитої, майже, поразки.У чому її причини? На це питання опозиція, передовсім, має відповісти сама собі, бо в умовах нинішньої суспільної кризи до неї звернуті погляди мільйонів громадян, бо наближаються вибори президента та місцевих рад, бо не виключено, що реально постане питання про дострокові вибори парламенту.
Отже, виборча кампанія у п'ятірці проблемних, не була піднесена опозицією до рівня загальнонаціональної – не було створено об'єднаного міжпартійного штабу опозиції по виборах у цих округах; опозиція майже не використала своїх можливостей підключити до кампанії загальнонаціональні ЗМІ – опозиційні телеканали перш за все. Не було створено синергетичного ефекту від підготовки та всеукраїнського оприлюднення спільних засад виборчих програм кандидатів у цих п'яти округах. Між тим єдина виборча платформа п'яти опозиціонерів могла б стати прообразом програми єдиного кандидата від опозиції на виборах президента.
Вочевидь, що самим опозиційним кандидатам у цих округах довелося пережити нелегкий рік після минулих виборів. Вони були предметом прискіпливої уваги з боку опонентів. Що вже говорити про технології висунення "клонів", "перенаселеність" бюлетенів та інші способи маніпуляцій волевиявленням та фальсифікацій його підсумків. Одначе, на минулих виборах опозиція була готовою до застосування такого арсеналу. То, що ж трапилося нині?
Особливий подив викликає ситуація у 223 виборчому окрузі – Шевченківському районі Києва. Тут стоїть Майдан. Тут сконцентровано компетентного та самодостатнього виборця, тут основним опонентом єдиного кандидата від опозиції Юрія Левченка виступає багаторічний керівник району, щодо якого порушувалися кримінальні справи, Віктор Пилипишин, тут екзитполи зафіксували розрив між кандидатами у 17% на користь опозиціонера... І раптом його поразка? Що називається: "математика не грає". У зв'язку з цим виникають величезні питання до опозиції у щирості прагнень перемогти у цьому окрузі. Схоже, що підкуповують не лише малозабезпечених виборців.
Черкаси. "Співаючий ректор", киянин Михайло Поплавський обходить єдиного кандидата від опозиції, колишнього заступника міського голови Черкас Миколу Булатецького. Навіть екзитполи віддають перевагу "співакові". Самим лише підкупом цей результат пояснити неможливо, бо явка виборців на дільниці склала лише 47%. Ті 53%, які прігнорували вибори, це громадяни, до яких не достукалася саме опозиція. За рік між виборами М. Булатецький втратив 9000 голосів.
Інший "проблемний округ" на Черкащині приніс перемогу кандидату від опозиції Леоніду Даценку. Цей мандат її єдиний трофей на повторних виборах.
Миколаївщина. Тут виборча кампанія була найдраматичнішою та просто кримінально небезпечною. Кандидат від опозиції Михайло Корнацький послідовно та мужньо бореться з найогиднішими практиками, що їх застосовує зрощена із криміналом бюрократія. У цьому окрузі знаходиться горезвісна Врадіївка. Увага з боку лідерів опозиції та компетентної грмадськості до цього округу була найпильнішою, і позатим явка виборців склала лише 48%, а переможцем проголошено голову обладміністрації Миколу Круглова.
Аналіз цієї поразки для опозиції має стати одним з базових при плануванні стратегії президентських перегонів.
Щодо виборів на Київщині, то тут опозиція дозволила "розвести себе мов кіщенят". Її кандидата Віктора Романюка просто зняли з перегонів рішенням суду. Можливо помилкою було саме висунення юридично вразливого В. Романюка? З іншого боку – в нього там був найвищий рейтинг з поміж можливих опозиційних кандидатів.
Висновок за підсумками повторних виборів такий – парламентська опозиція за минулий рік не спромоглася на жодні здобутки в ідейному та організаційному плані. Вона лише втрачає. І це в умовах якнайсерйозніших суспільних збурень. Тенденція, одначе. У цьому "політичному закладі" слід щось міняти – або меблі, або політиків, з їхніми політтехнологами разом.
Громадянам, тим часом, у відстоюванні своїх прав та доброї долі країни дедалі більше доводиться сподіватися на власні сили – самоорганізацію, солідарність та природне відчуття справедливості.
Коментарі
"В Україні ще немає політичної сили, яка стане виразником інтересів Євромайдану. Але вона на ньому народжується. Це лише питання часу", - повідомив Луценко.
"На Євромайдані народився запит не тільки на нову Україну, а й на нову політичну силу, яка буде втілювати цей запит на нову систему влади в країні. Політики, громадські активісти, учасники Євромайдану повинні запропонувати альтернативу нинішньому авторитарному феодалізму " , - зазначив політик.
Є!!!! Микола Іванович Булатецький, .................. І замітьте у опозиції у шані не національна валюта, а виключно бакси
............................................
Стрічка RSS коментарів цього запису