Сформований у березні 2014 року, батальйон територіальної оборони «Черкаси» пройшов вишкіл і був відправлений на місце постійної дислокації – у Котовськ на Одещині. Нащадки черкаських козаків увійшли в місто між річками Ягорлик і Тилігул (в перекладі з турецької – «Скажена вода»), яке у XVIII столітті було форпостом між польсько-українсько-литовською Річчю Посполитою та Османською імперією. Тоді цю місцевість ще іменували Чорним лісом, Бірзою або Бірзулою – так турки називали міста, заселені не мусульманами…
1890 року в Бірзулі побував славетний український письменник Михайло Коцюбинський. Цікавився побутом місцевих мешканців і навіть зробив їх героями одного зі своїх творів. У 1904 році з місцевої залізничної станції проваджав до Манчурії на російсько-японську війну солдатів особисто цар Микола ІІ. Це була та війна, у якій московський імперіалізм зазнав нищівної поразки – власне це й стало початком розвалу влади Москви. 1919 року на станції Бірзула велися дипломатичні переговори між представниками УНР та Антанти, а точніше між міністром українського уряду С.Остапченком та начальником штабу французьких військ генералом Фрейденбергом.
У 1928-29 роках це містечко навіть мало статус… столиці. Тут були всі керівні установи Молдавської Автономної соціалістичної республіки, яка територіально входила до складу Української РСР. Кавалерист-рубака, що мав неоднозначну навіть для радянських істориків репутацію і останні роки життя провів в Умані на Черкащині, увічнений у назві міста в 1935 році: саме тоді Бірзулу перейменували на Котовськ і тут довго був мавзолей, де можна було бачити забальзамоване тіло комбрига Григорія Котовського…
В усі часи місто давало світові славетні імена. Уродженець Котовська Іван Кобилецький був асом-винищувачем, який під час Другої світової війни здійснив 465 бойових вильотів, брав участь у 94 повітряних боях (над рідною Україною, Білоруссю, Польщею і Німеччиною), збив 24 літаки ворога – за це й став Героєм Радянського Союзу.
Жива легенда київського «Динамо» Володимир Мунтян, якому нині 68 років, теж народився у Котовську. Сім разів він ставав чемпіоном СРСР, що є абсолютним рекордом радянського футболу. Двічі вигравав Кубка СРСР, став володарем Кубка Кубків УЄФА та Суперкубка УЄФА, учасником чемпіонату світу з футболу 1970 року. Після завершення кар’єри гравця тренував українські та закордонні футбольні клуби – під керівництвом Володимира Мунтяна збірна Гвінеї пробилася у фінальну частину Кубка Африки 1998 року. Навіть у віці, коли інші вже просто відпочивають, він став старшим тренером молодіжного складу київського «Динамо».
Новітній час дає місту нових героїв. Зокрема, у червні 2014 року в зоні АТО поблизу Слов’янська на Донбасі загинув 29-річний прикордонник Тарас Майданюк, який до цього служив на кордоні з Придністров’ям. У Котовську в нього залишилася 5-річна донька і дружина, яка теж служить у прикордонних військах…
Козаки з Черкас готові не зганьбити славний чорний прапор Холодного Яру...
Ось в таке славне місто і прибув наш батальйон, сформований у самому центрі України, у старовинних козацьких Черкасах на березі Дніпра.
Зі зрозумілих причин ми не будемо називати чисельний склад і озброєння батальйону. Скажемо лишень, що останнім часом докорінно покращився стан озброєння та технічного оснащення підрозділу, підпорядкованого Військово-Морським Силам України. Відтепер це повнокровна бойова одиниця, здатна виконувати усі покладені на неї завдання. У батальйоні майже немає новачків військової справи – його солдати свого часу вже були прикордонниками, десантниками, мотострілками і т.д. Частина офіцерів пройшла загартування Афганістаном та в інших «гарячих точках». Дехто раніше служив у цих же краях, що й зараз, тож добре знає як місцевість так і традиції мешканців.
Батальйон має хорошу підтримку населення. До речі, у Котовську проживають представники 55 національностей, найчисельніші з яких – українці, росіяни, молдавани та євреї. Але при цьому 70% населення, так само як і бійці батальйону «Черкаси» – україномовні. Спільну мову знаходять швидше не з-за цього, а тому, що прагнуть кращого майбутнього для української держави. Не даремно ж офіційний гімн Котовська має такі рядки:
Твою честь ми завжди захищаєм
Від жорстоких нежданих негод,
Це тому, що ми є котовчани -
Український великий народ!
Андрій Кравець, журналіст
Коментарі
Де он сейчас??
Может на нелегальном положении в тылу врага???
Вперше бачу, щоб "дурний руський" мав поганялу на іспанський манер
Бреши більше, "Cанчо Мартинес" - особливо на фоні того, що Радченко-молодший зараз у лікарні в Черкасах, а вона, як відомо, до твоєї Рассєї не належить.
налоговiй за часи януковича та КПУ-ГЕТЬ.Син перейшов у Росiю,а дурнi руськi
щей i годують........... .
А разглядывая некоторые фотографии... невольно вспоминаешь прыказку: "чем дальше в лес - тем толще партизаны"
Якщо ума немає ходи і далі.
Якщо придністровці будуть продовжувати смикатися до України - я був би і зараз не проти, щоб їх зробили автономією у складі України.
Стрічка RSS коментарів цього запису