Поки готували капусник для 27 березня, було... ні, З'ЯВИЛОСЯ відчуття свята, яке останнім часом десь "заблукало"... І зрозуміло чому... Не до святкувань було у останні місяці... І ось він прийшов – День театру! Розпочали!!!
Вийшли посадові особи... Наступні... І ще... Блін, знову відчуття "заблукало"... Фальстарт?... Вдруге розпочинати набагато важче!... Але ж глядач ні в чому не винен...
Як же врешті зламати цю "СОВЄТСКУЮ СІСТЄМУ ПОЗДРАВЛЄНІЙ"?! Люди прийшли в театр, щоб отримати задоволення від ТЕАТРАЛЬНОГО дійства!.. А артисти, повірте, навіть перебуваючи за лаштунками сцени, відчувають енергетику залу, а вона, енергетика, стала згасати...
Шановні посадовці, ми цінуємо те, що ви прийшли на наше свято, привітали нас, щось побажали тощо. Правда! Спасибі! Але... Якщо враховувати, що це НАШЕ професійне свято, тоді, можливо, варто робити якийсь офіціоз окремо?... Для нас!.. Без залучення глядача, який заплатив гроші за виставу, концерт тощо...
От мені особисто було б набагато приємніше і цінніше, якби Ви, наприклад, за годину-півтори раніше від початку нашої зустрічі з глядачем прийшли до нас в театр, привітали колектив нагородами, грамотами, преміями, добрим людським словом... Своїм, а не написаною якимось адміністративним працівником доповіддю, чи іще чимось, чим вважаєте за потрібне. Можна навіть випити по келиху шампанського разом і... все!..
А далі Ви стаєте глядачем, який просто сидить в глядацькому залі та отримує задоволення від того, що відбувається на сцені, адже Ви, попри все, теж звичайні люди! І А ми в процесі свого дійства про Ваші привітання обов'язково згадаємо перед глядачем! Повірте, це буде і більш демократично, і просто більш людяно!... Зараз інший час – НОВИЙ, бо і країну будуємо нову! Тож, можливо, більш цінним та щирим для обох сторін буде живе спілкування віч-на-віч?
Давайте краще не згадувати про наявні проблеми, про які і так багато хто знає, а намагатися вирішувати їх! Не слід зі сцени розповідати глядачеві, як ви нас любите та поважаєте, особливо у той час, коли ми стоїми за лаштунками і бачимо лише ваші спини, у прямому сенсі слова! Скажіть нам про це особисто... Просто у вічі... По-людськи... СВОЇМИ словами... чесними та щирими, в невимушеній атмосфері! Навіщо знущатися над собою, примушуючи себе ПРАВИЛЬНО підбирати слова або ПРАВИЛЬНО їх зачитувати?...
І не варто розказувати глядачеві про те, які у Вас плани щодо допомоги театру. Розкажіть це нам... особисто... А краще ЗРОБІТЬ щось, що може нам насправді допомогти! Тоді ми самі про це скажемо і будемо дуже вдячні Вам!
Треба, звичайно, сказати і про те, що бувають і такі святкові заходи, де офіційні виступи посадовців не тільки доречні, але й необхідні. То ж, можливо, давайте більше спілкуватися? Більше цікавитися форматом майбутніх заходів, узгоджувати свої дії безпосередньо з тими, хто саме відбудовує процес дійства (я маю на увазі у цьому випадку, наприклад, режисерів-постановників). Не нав'язувати свої, напрацьовані роками, "правила гри", а органічно долучатися до дійства. Це – не принизливо, а демократично! І Ви, і ми служимо народові, кожен на своїх засадах: Ви – в адміністративно-керівному полі, ми – у творчому.
То ж давайте радикально ламати стереотипи і бути якомога ближче до тих, кому ми з Вами призивалися служити. Це моя особиста думка. Я знаю, що в театрі є немало людей, які мають такі ж самі думки щодо того, про що я написав.
А глядачу хочу сказати ВЕЛИКЕ СПАСИБІ! За те, що Ви з нами! За те, що ми Вам не байдужі! З повагою до всіх!
Олександр Гуменний, актор Черкаського драмтеатру імені Тараса Шевченка
* для видання "Прочерк"
Цікаві новини звідусіль
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису