Увечері 29 вересня сцена Черкаського обласного драматичного театру імені Тараса Шевченка ожила від оплесків та емоцій – тут відбулася прем’єра вистави «Мартин Боруля» Івана Карпенка-Карого у постановці театральної студії для людей з інвалідністю «Рампа».
Зала була повною: глядачі різного віку, серед них і люди з інвалідністю, спостерігали за кожним рухом на сцені, сміялися, співпереживали героям і раділи разом з ними.
Голова громадської організації «Перспектива», на базі якої діє театральна студія для людей з інвалідністю «Рампа», Віталій Середенко розповів, що цієї осені студії виповнюється 14 років. Усе почалося із зібрань спільноти у квартирах, де учасники знайомилися та обговорювали свої ідеї.
– Жоден учасник не є професійним актором. У виставі взяла участь 21 людина, серед яких були як люди з інвалідністю, так і їхні батьки, які теж мали ролі, допомагали за лаштунками. Це для нас стало нагодою доказати самим собі, що ми можемо трішки більше, ніж від нас чекає оточення.
Він додав, що за підтримки Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради студія мала можливість регулярно проводити заняття та відточувати акторську майстерність. Репетиції на сцені театру стали можливими завдяки директору Руслану Паскалову, а фінансування на виготовлення сценічних костюмів надала Тетяна Волочай, депутатка обласної ради та голова Ради розвитку громад Благодійного фонду «МХП-Громаді».
– Приємно усвідомлювати, що сьогодні тут зібралися не лише мешканці Черкас, а й люди з інших громад – з Канівщини та Корсуня. Запит на інклюзивне суспільство зростає. З кожним роком людей з інвалідністю стає більше, і важливо, щоб для них створювали умови рівних можливостей. Наш фонд підтримує активні спільноти, які своїм прикладом показують, як можна долати складні виклики та знаходити рішення, – сказала Тетяна Волочай.
Актор головної ролі, Мартин Боруля у цій постановці, Андрій Граб поділився своїми враженнями. Попри порушення зору, він легко впорався з великою кількістю реплік: текст добре сприймається на слух, тож багато часу на його вивчення не знадобилося.
– Якоюсь мірою я уособлюю себе з головним персонажем. Певні життєві паралелі я проводив із ним у плані емоцій і почуттів. Це інший рівень. Раніше мої ролі були здебільшого епізодичними, а сьогодні вів виставу від початку й до кінця.
Прем’єра «Мартин Боруля» довела, що справжнє мистецтво не має меж, а сцена здатна об’єднати людей, наголосила в коментарі «Прочерку» глядачка Наталія Бондаренко. Вона прийшла підтримати товариша.
– Мій добрий знайомий, родич нашої сім’ї, грав головного героя – Мартина Борулю. На подібних виставах я, на жаль, раніше не бувала. Хоч і запрошували, все ніяк не складалося прийти. Тепер відчуваю неймовірний розпач, що пропустила попередні постановки. Водночас мене переповнює захват і натхнення від побаченого. Співпереживала історії доньки Мартина: що ж чекає на неї далі? Чи доведеться їй йти заміж за старого дідугана, чи життя складеться щасливо з тим, кого вона любить? У якийсь момент я зовсім забула, що це вистава, що на сцені актори грають свої ролі. Здавалося, перед очима розгортається справжня історія з життя.
Над виставою працювала команда професіоналів: режисер-постановник та художник Олексій Клименко, помічник режисера Олександр Кузьмин, консультант із пластики та сценічного руху Руслан Лисінський та викладач сценічної мови й асистент режисера Наталя Панекіна.
Юлія Капуш, фото "Прочерку" і Черкаської ОВА
реклама
