Світанок 26 квітня 2020 року, як і ранішню зорю 26 квітня 1986 року, Чорнобильська зона зустріла під ревище потужних двигунів пожежних автомобілів. Як і 34 роки тому, з куряви та диму чисельних пожеж серед лісів та торфовищ виринають кремезні постаті у бойовках з рукавами та стволами. Як і тоді, пожежні вперто стоять на шляху вогню.
Ще рік тому, під час спілкування ветеранів пожежної охорони, ліквідаторів аварії на ЧАЕС із молодими рятувальниками доводилося часто чути, — «Ми чесно виконали свій обов'язок. Сподіваємось, що ваша доля буде більш прихильна до вас і вам не доведеться проходити через такі випробовування» (наводжу фото ветеранів).
Але не так склалося, як гадалося. І як тут не пригадати слова старої пісні: – «Якщо раптом, щось... є кому підхопити прапор з ослаблих рук».
І ось, знову зведений загін протипожежної служби Черкаського управління ДСНС відправляється до Чорнобильської зони.
І знову в кишені дозиметр, на обличчі респіратор та маска, а поруч міцне плече побратима.
26 квітня Україна не святкує, у цей день українці, як і увесь світ віддають данину пам'яті ліквідаторам, які загинули внаслідок Чорнобиля. Як і в ті далекі часи із завмиранням серця слідкують за новинами із зони відчуження, за зведеннями з вогняних фронтів де день і ніч б'ються сучасні пожежні-ліквідатори.
На жаль, нічого не вдієш, роки минають, але все більше сердець торкається до радіоактивної рани країни, так само чорнобильській попіл стукає у груди.
Але спостерігаючи за своїми нащадками, колишні пожежні, що пройшли горнило Чорнобиля, можуть сказати, словами Тараса Бульби, — «Добре синку, добре».
Костянтин Проценко, речник управління ДСНС України в Черкаській області
* Допис у фейсбуці
реклама
