Відвідуючи сільські школи району, побачила що деякі з них занепадають. І це стається не через брак фінансування, а на превеликий жаль – через брак дітей. З кожним роком кількість школярів і вихованців невпинно зменшується, молодь виїжджає в міста – в деяких селах за останній рік чи два не народилося жодної дитини.
Опиняючись в порожній школі де колись вирувало життя, дивлячись на з любов’ю розписані стіни, теплі дитячі малюнки і привітання, не завершені досліди з рослинами, виникає величезне відчуття прикрості і жалю. Є чудові просторі приміщення, є вчителі, а навчатися майже нікому.
До прикладу в Антонівській школі 15 учнів, Соболівській – 20. Чим менше учнів в закладі, тим дорожче навчання з розрахунку на одного учня. Та учень не лише «коштує» дорого, але він не отримує справді якісної освіти. Результати ЗНО демонструють, що зараз діти у сільській місцевості менш конкурентоспроможні, ніж у містах. Також постає питання чи можна виховати у класі з 2-5 учнів вміння соціалізуватися?
Як відомо, Антонівська школа не була цього навчального року відкрита для учнів, за наказом відділу освіти у 2019 році було призупинено навчальний процес, а діти почали підвозитись на навчання до навколишніх сіл. Нещодавно дію цього наказу скасовано ухвалою суду, але навчання не відновлено. На розгляд засновника закладу – Шполянської районної ради подано пропозицію про її закриття.
В Соболівській школі прийнято рішення законсервувати другий поверх будівлі школи, перемістивши всі класи (їх буде 2 на новий навчальний рік) на перший поверх, з метою економії по опалюванні приміщення. Така дія продовжить життя школи орієнтовно на рік-два, а далі її може спіткати доля Антонівської.
«Нема школи — нема села» не раз цю фразу чула від жителів різних сіл. Вважаю її чи не найпоширенішим міфом. Адже села рятують не школи, а робочі місця. Якщо вони є, то у селі працюють молоді люди, створюють сім’ї та народжують дітей. В таких селах школи не занепадають, в нашому районі до таких можна віднести село Лебедин, Сигнаївка, Матусів.
А якщо школа є найбільшим роботодавцем у селі, то можна з упевненістю говорити, що село вже давно приречене. І закриття школи – це діагноз, наслідок, а не причина. А причина, справжня хвороба, – це демографічна ситуація у селі.
Школи закривають не тому, що влада села, району, ОТГ погана, а тому, що раніше у них навчалося по 200 дітей, а зараз – тільки по 20.
За словами очевидців в 90- ті роки і Антонівська, і Соболівська школи налічували біля 200 дітей, батьки яких працювали переважно в колгоспах. Чи буде в села повертатись молодь для роботи на землі і тваринницьких фермах – мабуть ні. Чи можливо створити виробництва, або віддалені робочі місця інтелектуальної праці покаже час, але в деяких селах його вже майже немає…
Наталія Коваль, голова Шполянської РДА
*допис з «Фейсбуку»
реклама
Коментарі
Та це дитина без досвіду і знань, ця головиха,
ДУРЕНЬ!!
Стрічка RSS коментарів цього запису