Чекаленко: Децентралізація: імітація чи реформа?

Розмови про децентралізацію влади та реформування органів місцевого самоврядування заповнили газетні полоси, радіо і телеефір. При цьому, здається, що так зване «добровільне» об’єднання громад стає для вітчизняних чиновників і каменем спотикання, і критерієм спроможності проводити подальші реформи.

Ось і в Черкаській області переважна більшість сільських, селищних та міських рад не підтримує потуги сучасних спадкоємців справи Романа Безсмертного, який десяток років тому провалив схожі реформи. А сесія обласної ради 28-го травня не змогла прийняти перспективний план об’єднання територіальних громад області.

Несприйняття анонсованих урядовцями реформ не змогла применшити обіцянка повернути об’єднаним громадам замість відібраних торік 25 відсотків – 60 відсотків податку на доходи фізичних осіб, а депутатів облради не підкупило запевнення, що за позитивне голосування область отримає 70 мільйонів із Державного фонду регіонального розвитку. У чому ж річ? Чому більшість управлінців на місцях за дешевим сиром від Уряду вбачають лещата мишоловки?

Насамперед, варто зазначити, що неспроможність утримати Крим та припинити війну на Сході України на її початку, суттєво підірвала довіру українців до Уряду Яценюка. А корупційні скандали та різке підвищення тарифів на газ і електроенергію для населення привели до ще більшої дискредитації урядовців.

Проводити ж реформу тим, хто втратив довіру, досить проблематично. Особливо таку реформу, що пов’язана із об’єднанням громад. Річ у тім, що люди пам’ятають 60 – 70-ті роки минулого століття, коли об’єднання сільських рад вже приводило до закриття клубів, амбулаторій чи дитячих садочків. І тоді не було війни та економічної кризи, а Черкащина інтенсивно розбудовувалася. Що ж буде в часи сьогоднішніх негараздів? Залишимо це риторичне запитання без відповіді. Але зазначимо, що українцям важко називати вдалою реформою і ваучерну приватизацію, і ліквідацію колгоспів та розпаювання колгоспних земель, і зовсім недавнє виведення медамбулаторій та фельдшерсько-акушерських пунктів із підпорядкування сільських рад та передачу їх на баланс районних лікарень.

Навіть останнє нововведення лише погіршило фінансове та матеріальне забезпечення медичних закладів. Тому й бояться люди реформ, що не вірять у можливість отримати від них позитивні результати.

Втім, реформування місцевого самоврядування неминуче. І не лише тому, що держава не має можливості утримувати органи самоврядування у невеликих за чисельністю селах. Значно гірше, що держава не має коштів на утримання існуючої мережі шкіл, дитячих садочків, фапів та клубів. А передача громадам цих закладів аж ніяк не означитиме передачу достатньої для їх фінансування субвенції.

На плечі об’єднаних громад може лягти тягар скорочення. Чи не тому Міністерства освіти та охорони здоров’я не поспішають розробити нормативи бюджетного забезпечення регіонів? А реформатори, повторюсь, обіцяють передати об’єднаним громадам названі заклади. Крім того, пропонують органам місцевого самоврядування долучатися до фінансування ремонтів доріг районного, обласного та державного значення, поточні та капітальні ремонти яких нині фінансуються на 10 відсотків від потреби...

Але не мають таких коштів місцеві ради, попри прагнення представити великим досягненням децентралізації збільшення доходів місцевих бюджетів. Досягнення це досить умовне, адже левова частина збільшення викликана інфляційною складовою, не використаними торік вільними залишками та стосується лише загального фонду бюджетів. Тому, щоб мати моральне право говорити про реформи та їх організовувати, варто навчитися говорити правду.

Що ж стосується об’єднання громад, то слід сказати, що у тій же Польщі, на досвід якої часто посилаються, середня кількість жителів на сільську гміну (громаду) складає близько 7 тисяч, а найменші гміни мають 2,5 тисячі жителів. У французьких комунах середня чисельність жителів менша двох тисяч. Більше половини громад-муніципалітетів Швейцарії мають до 1 тисячі жителів… В Україні ж прагнуть створити сільські громади із середньою чисельністю 9 тисяч осіб. А в Черкаському районі – по 15 – 20 тисяч. І при цьому винесений на затвердження облради перспективний план об’єднання територіальних громад не враховував думку більшості громад. Тому й викликав багато критичних зауважень та не був підтриманий депутатами. Не підтримали його і члени територіальної громади села Хацьки, де я працюю сільським головою.

На засіданні виконкому та сесії сільської ради, на зборах комітету громадських представників прийнято рішення утриматися від поспішного та непродуманого об’єднання. Втім, у разі винесення на сесію обласної ради згаданого перспективного плану, ми запропонували врахувати наші пропозиції щодо об’єднання, які до цього робоча група Черкаської ОДА не почула. І даремно, адже громадськість вимагає вже на етапі укладання перспективного плану враховувати думку самих громад.

Переконаний, що органам місцевого самоврядування потрібні такі реформи, які скасують залежність місцевих бюджетів від казначейства, дадуть реальне право розпоряджатися землями в адміністративних межах населених пунктів, проведуть скорочення громіздкого діловодства та впровадять ефективне електронне управління…

При вирішенні зазначених питань може й з’являться передумови для об’єднання суміжних громад. Але справа ця має бути дійсно добровільною, без адміністративного примусу та фінансового шантажу.

Ігор Чекаленко, сільський голова села Хацьки