Рудик: Їду перевіряти позиції бійців – і що б ви думали?

Раніше не міг про це розповісти, аби не нашкодити Юрій Луценко. Та вже можна.

14 грудня 2022 року. Перша лінія оброни, Бахмутський напрямок. День народження Юрія Віталійовича. Набираю його через Інтернет, аби привітати – зв’язку немає. Думаю: «Ну немає, і немає, що поробиш». Їду перевіряти позиції бійців своєї групи – і що б ви думали? Зустрічаю його там - серед поля. Вітаю, тисну руку, записую відео на хвилину і роблю кілька знімків.

Виїхавши з зони нашого застосування, виставив це відео у Фейсбук. Аж тут через дві години до мене дзвонить мій безпосередній командир зі столиці:

– Ярославович, Ви там у Фейсбуці чи на війні? Бо мені дзвонив командувач, а командующому дзвонили «великі люди» з Офісу президента, що ви фотографуєтеся з Луценком.

– Так а в чому проблема? – питаю. – Випадково його зустрів, привітав. Знаю його давно, молодець. За бронею не сховався, воює. Локацію нашу не здав, суть бойового завдання не засвітив. Що не так?

– Ну мене тут ... того…

І так би ця історія й закінчилась, якби мені потім її ще тричі не переповіли в трьох кабінетах інші дуже поважні з воєнної точки зору офіцери.

От скажіть, невже на Банковій немає більше чим займатися, як відстежувати у Фейсбуці, хто де воює, і тим більше, хто з ким фотографується?

Сьогодні зустрілися з Юрієм Віталійовичем, випили по чашці кави, згадали і це. Хейт, який піднявся навколо його демобілізації, вважаю нижчим плінтуса.

Поважав, поважаю і буду поважати його за позицію. Упевнений, що після відновлення здоров’я він обов’язково буде корисним для наших солдат і офіцерів як інструктор, тренер і просто наставник. А тим, хто замовив по ньому цю огидну хейткампанію - нехай пірʼя в горлі поросте!

Сергій Рудик, підполковник Збройних Сил України, народний депутат

*допис з "ФБ"