Перші вибухи пролунали без чогось дванадцять ночі. Десь неподалік, бо дуже задвиготіло скло на балконі. "Якщо виб'є скло, Чижик мерзнутиме... Що робити?" З цією думкою я заснула.
А вранці ще серія вибухів і одразу дзвінок від мами. У неї вщент розлетілося вікно на кухні і повибивало половину скла на балконі.
На щастя, вона в момент вибуху була в коридорі. Скло розсипалося у неї за спиною. Мама була спокійна. Я теж. Сказала, що зараз приїду і щоб вона вдягла теплий одяг.
Я їхала сонним містом і люди в маршрутці гомоніли про щось буденне. Навколо було так тихо... і мирно(?...)
А потім я виносила скло. Під вікнами ходив працівник ОСББ, більше для "терапевтичного" ефекту, як я розумію... Бо допомога, якщо і буде, то не скоро. А вікна потрібно чимось закривати негайно.
Потім ще ходили і фотографували представники міськради.
І, вишенька на торті, під обід підтяглися волонтери. Я їх побачила вперше, коли йшла в магазин по плівку. Потім, повертаючись з магазину, я вирішила до них підійти.
Почала підходити. Дивлюся, там вже кілька жіночок, мешканок будинку. І чим же зайняті волонтери, як ви думаєте?...
Статний молодий чоловік з характерною "трендовою" бородою вибрав драматичний ракурс на тлі чийогось розтрощеного балкону і віщав щось на камеру. Красиво жестикулював руками, меневрував штучною українською мовою... Друга волонтерка його знімала. Третя - спостерігала за процесом.
А тим часом листопадовий день короткий... В будинку сотні літніх людей, і не всі з них мають у місті родичів, щоб допомогли..
Марія Хоменко, смілянка, допис з "ФБ"