«Лише одна родина Чучупаків склала на жертовник Батьківщини життя п'ятьох синів. Холодний Яр дав десятки вогненних прикладів героїзму, якими не кожна нація може похвалитися», - ці слова належать старшині Армії УНР, письменнику Юрію Горліс-Горському. 11 березня, 130 років тому народився Василь Чучупака (1895-1920), головний отаман Холодноярської республіки. А 14 січня минуло 140 років із дня народження Петра Чучупака (1885-1920), начальника штабу Холодноярської республіки. Ювілеї видатних борців за незалежність України у XX столітті, українських військових діячів, славних уродженців Черкаського краю братів Василя і Петра Чучупак цьогоріч пошановуються на державному рівні. Нижче розповідь про Героїв Холодного Яру.
Холодний Яр
— легендарна місцевість на сучасній Черкащині. Триста років тому в холодноярських лісах гуртувались повстанці, яких називали гайдамаками. А сотню років тому ці ліси стали осередком боротьби українців із більшовицькою окупацією.
У 1918 році брати Чучупаки організували в рідному селі Мельники відділ самооборони. Згодом він зріс до полку гайдамаків Холодного Яру. А навколишні села стали фортецею, що протистояла червоній більшовицькій навалі з Росії. На прапорі полку були вишиті слова: «Хай живе вільна незалежна Українська Народна Республіка. Ми поляжем, щоб славу і волю і честь Рідний Краю здобути Тобі…». У квітні 1919 року повстанці підняли в Холодному Яру антибільшовицьке повстання, а пізніше включилися в боротьбу з Добровольчою армією Півдня Росії. Так утворилась «Холодноярська республіка». Її територія охоплювала понад 25 навколишніх сіл. Вона мала 15-тисячну селянську повстанську армію, бійці якої називали себе козаками, а командирів— отаманами. Повстанці контролювали майже всю довколишню сільську місцевість. Вони знищували ворожі частини та радянську владу, перешкоджали червоній мобілізації. На умовних кордонах поставили напис: «Володіння Холодного Яру. Проїзд чекістам суворо заборонено». Центром «Холодноярської республіки» став Мотронин монастир. Там діяв штаб, працював шпиталь, проводили наради, а дзвін монастиря був сигналом до мобілізації.
Повстанська слава Холодного Яру тривала десятиліття. А перекази про те, що з Холодного Яру почнеться повстання проти червоних, ширились упродовж багатьох років по обидва береги Дніпра. Через два десятиліття, під час Другої світової війни, в Холодному Яру знаходили прихисток воїни Української повстанської армії.
Василь і Петро Чучупаки - Герої Холодного Яру
Василь Чучупака-селянин за походженням та вчитель за професією.
Народився у селі Мельники Чигиринського повіту Київської губернії (нині Черкаська область). Батьки - Оксана Сидорівна Лівицька та Степан Георгійович Чучупак (у деяких джерелах - Чучупака) мали п'ятеро синів: Петра, Ореста, Василя, Олексу та Дем'яна. Троє з них - Василь, Петро та Олекса - стали повстанськими отаманами. Орест загинув на війні 1915 р. під Краковом в Першу світову війну. Дем'ян (5.10.1902–1992, Рівне) - козак полку гайдамаків Холодного Яру.
Перша світова війна зробила Василя кадровим офіцером; Українська революція – одним із перших отаманів Холодноярської республіки. Під проводом Чучупаки гайдамаки Холодного Яру упродовж двох років воювали за свободу проти більшовиків та білогвардійців. Волю Василь Чучупак цінував більше за життя. Потрапивши в оточення, останню кулю залишив для себе…1916 рік – Василя Чучупака мобілізують до царської армії, він закінчує військову школу та служить у званні прапорщика. 1918 рік – жителі села Мельники – столиці Холодноярської республіки — обирають його отаманом. 1919 рік – гайдамаки під проводом Василя Чучупаки беруть участь у великому повстанні проти більшовиків.
Петро Чучупака закінчив чотирирічну церковно-приходську школу, потім - трирічну Головківську двокласну учительську школу. Захоплювався історією України з юності, ще будучи гімназистом. Вабило й мистецтво: працюючи вчителем школи села Вербівка. організував там хор і драматичний гурток; навчався у класі флейти Київської консерваторії, яку закінчив 1914 року року; під час праці у 3-му Київському двокласному училищі та Київському міському училищі №1 допомагав композитору Миколі Лисенку збирати український пісенний фольклор. 27 січня 1913 року одружився з Ганною Еваристівною Новицькою з с. Почуйки.
У 1907 році Петро Чучупака вступив до Чугуївського військового училища. Закінчивши його в 1910 році, отримав звання підпоручика і був призначений до 147-го Самарського полку, що базувався в Одесі. У 1914 році брав участь у Першій світовій війні, виявив себе як хоробрий і талановитий офіцер. За бойові заслуги отримав низку нагород, зокрема орден Святої Анни III ступеня з мечами і бантом.
Події Української революції, виникнення Української Центральної Ради (УЦР) навесні 1917 року докорінно змінили життя досвідченого військовика. Петро Чучупак повертається в Україну і поринає у вир національного піднесення: був одним з організаторів Українського військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка; у січні 1918 року призначений начальником штабу 4-го Київського корпусу Армії УНР. Згодом переїхав на малу батьківщину, аби долучитися до національного повстанського руху: у 1919-1920-му роках Петро Чучупака очолював штаб полку гайдамаків Холодного Яру; у другій половині 1919 року входив до повстанського комітету на чолі з Логвином Панченком. У травні 1918 року, після падіння Центральної Ради, Петро Чучупак очолив Холодноярські повстанські загони, які вели боротьбу проти більшовиків, денікінців і петлюрівців. Зі своїми бійцями він провів ряд успішних операцій, здобувши широку популярність і авторитет серед українських селян. Отримав прізвисько «Зозуля» за свою вправність у веденні партизанської війни. Навесні квітня 1919 р. полк Петра Чучупаки підняв повстання «проти комуни та Совітської влади за самостійність».
У грудні 1919 року військові частини Армії УНР виступили в рейд територією України по тилах російських окупантів — більшовицьких та білогвардійських військ. Рейд тривав 5 місяців — від 6 грудня 1919 р. до 6 травня 1920 року й увійшов у вітчизняну історію як 1-й Зимовий похід. У лютому 1920 року полк гайдамаків Холодного Яру співдіяв з військовиками Армії УНР-учасниками походу.12 лютого в Медведівці на Черкащині відбулася нарада командирів та начальників штабів дивізій Зимового походу за участю Юрка Тютюнника, генерала Олександра Загродського, отаманів Андрія Гулого-Гуленка та Василя і Петра Чучупак.
Командування Червоної російської армії видало розроблений Сталіним наказ, який передбачував наступ червоноармійських з'єднань на Дієву армію УНР, загони Чучупак. У лютому 1920 року отамани Холодного Яру з'їхалися на нараду у лісничівку на хуторі Кресельці (зараз в складі села Мельники Черкаської області), що при дорозі з Мельників на Мотронин монастир, з метою визначити дату повстання проти Радянської влади. Саме тоді окупанти з 21-ї бригади 7-ї стрілецької дивізії Червоної армії ленінської росії, виконуючи сталінський наказ, натрапили на загін Чучупак. 19 лютого 1920 року Василь поліг у бою. А Петра окупанти схопили у полон. За однією із версій, чекісти розстріляли Героя Холодного Яру у Черкаській або Смілянській ЧК.
Подробиці останнього бою Василя Чучупака детально описав Юрій Горліс-Горський у романі «Холодний Яр»: «Увечері збираємося на хуторі. Прийшов Ханенко, Гриб, Семен і Олекса Чучупаки, два кіннотники з тих, що були на Кресельцях. Вияснюється, як все сталося.Червона кіннота несподівано виїхала з лісу перед самими Кресельцями. Побачивши осідланих коней і вартового козака, кинулася оточувати лісничівку. Козак дав постріл.Вискочивши з хати, всі кинулися до коней. Василь Чучупака, сівши на Зірку, розігнав з ручного кулемета ворожу лаву з одного боку і кинувся нагору в корчі, крикнувши, щоб останні розбігалися не купою.Одночасно вискочили Пономаренко, Ханенко, Олекса та Семен Чучупаки і козаки. Петро Чучупака, Солонько і Гриб кинулися виводити своїх коней із стайні.Височенна Солонькова кобила зачепилася сідлом у дверях і притисла разом й Солонька. Петро був у стайні. Гриб, покинувши коня, виліз поміж ногами кобили на двір в мент, коли на подвір'я в'їжджали ворожі кіннотники, і вискочив на мого Абрека (кінь Юрія Горліс-Горського – примітка), який виніс його майже з рук, проніс під стрілами через розгублену ворожу лаву і за хвилину випередив тих, що вирвалися раніше. Червоні кинулися наздоганяти по корчах. Їх на скоку стримували отаман з люїса і дехто стрілами з карабінів. Вже на горі Зірка (кобила Василя Чучупака – примітка), почувши іржання ворожих коней, знатурилася і потягла назад до ворога. Отаман боровся з нею, аж поки його не оточили. Люїс, видно, затявся ще раніше. Допомогти йому ніхто не міг, бо, тікаючи, всі розсипалися і за кожним зокрема гналося чоловік 10-15. Побачивши, що втекти вже не вдасться отаман пустив собі кулю в скроню з револьвера. Перед тим крикнув так, що чули останні: «Готуй, нових борців, Холодний Яре!» Солонька і Петра Чучупаку піймали в стайні. Останні всі вирятувалися…».
Документальний фільм «Холодний Яр. Воля України - або смерть!»
демонструвався цими днями з ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) на телеканалі «Місто+».
Фільм розповідає про визвольну боротьбу українських повстанців проти російських окупантів 1918-22 рр. Знятий за мотивами роману очевидця подій Юрія Горліс-Горського. Виробництво ТОВ «Диваки продакшн»; режисер і сценарист - Галина Химич, продюсер Оксана Левкова, оператор-постановник Сергій Мурін, композитор Борис Севастьянов. У фільмі висвітлюються героїчні події, коли на Чигиринщині з центром у Холодному Яру діяли повстанські загони прихильників УНР, що вели боротьбу проти російських «білих» і «червоних» інтервентів. Двадцять два села повстали і стали для червоних росіян територією, куди більшовиків не пускають. «Білогвардійські полки генерала Денікіна також не можуть увійти до Холодного Яру. Білі здатні воювати з регулярною армією противника, але виявляються безсилими проти місцевих повстанців. Тут проти них воюють всі - від старого до малого. Історія надзвичайної боротьби українців, про яку досьогодні відомо так мало. Понад 30 тисяч українських повстанців кілька років тримали в страху більшовицьку армію», - йдеться у анотації до фільму на офіційному ютуб-каналі УІНП.
Метричний запис про смерть Василя Чучупака
Пам'ять ожила
Понад 70 років кремлівський московський комуністичний режим нищив пам'ять про ці героїчно-трагічні події та братів Чучупак. Лише після відновлення незалежності ця пам'ять ожила. Пам'ять про Петра Чучупака як про одного з найвидатніших отаманів Холодного Яру не згасає. Його ім'ям названі вулиці у багатьох містах України, встановлені пам'ятники та меморіальні дошки. Про холодноярців створено численні літературні твори і знято фільми.
У центрі села Мельники відкрито пам'ятний знак «Героям Холодного Яру». У 1995 року на місці останнього бою Василя Чучупаки поставили перший меморіальний знак українським повстанцям Холодного Яру. Від 2018 року почесну назву «Холодний Яр» має 93-тя окрема механізована бригада Збройних сил України, яка відзначилася в боях за Іловайськ та під час оборони Донецького аеропорту. Танкова рота бригади «Азов» також називається «Холодний Яр». У Києві, Черкасах, рідному селі Мельники братів Чучупаків пошановано у назвах вулиць.
Місце останнього бою Василя Чучупака на хуторі Кресельці
Упорядкував Олег Пустовгар, співробітник Другого міжрегіонального територіального відділу Управління забезпечення реалізації політики національної пам’яті в регіонах та підвідомчих установ Українського інституту національної пам’яті.
реклама
