Як на мене, цікаве та трохи кумедне явище. Зумери та молодші міленіали шукають собі хатинку селі, де можна «пережити лиху пору», коли в місті немає ні світла, ні тепла, та ще й бабахкає (по селах, до речі, бабахкає не менше).
Навіть в моєму близькому оточенні є людина, яка хоче собі будиночок з городом, щоб «було все своє».
А звідки те «своє» береться?... Скільки ресурсів вкладається? Вочевидь ці питання виникають вже «в процесі». Оранка землі – умовні 100 грн за сотку (ймовірно, цієї весни буде більше у зв’язку з ситуацією навколо пального). Насіння та посадковий матеріал – зі свого досвіду – від 2000-3000 грн «по скромнячку» для маленького городця. І якщо ви скажете, що я притягую щось за вуха, то наведу приклад: пакетик насіння огірків мого улюбленого сорту «Аякс» 50 насінин коштує 100-150 грн. Загалом для невеликих потреб тільки насіння огірків потрібно кілька пакуночків. А ще ж томати, капуста, кабачки, перець, кавуни, дині і т.д… Далі – різноманітні засоби захисту рослин. Ви думаєте, без них можна обійтися? І коли бабця на базарі каже «нічим не кроплене» ви вірите? Деякі культури зараз без обробки виростити неможливо. Єдине що, люди для себе «кроплять» по мінімуму, а на продаж – самі розумієте… Йдемо далі. Потрібен обов’язково різноманітний інвентар: від сапи та лопати до оприскувачів та газонокосилок. А ще агроволокно, плівка, добрива… Я точно щось забула назвати. Але не в цьому суть. Це так воно «саме росте».
Чи може якийсь умовно IT-фахівець, який працює віддалено, купити затишну хатинку з пічним опаленням? Навіть якщо відкинути питання зв’язку та інтернету (по деяких селах він дійсно є), потрібно враховувати купу інших нюансів. Банально: пічне опалення означає те, що потрібно добряче часу витратити на дрова та розтоплення. При цьому дрова самі в дровнику не з’являються – потрібно забезпечити їх купівлю (а це на зиму для невеликого будинку пара вантажних причепів як мінімум), рубання, складання… А потім найнеприємніше: кожного дня треба зрання вилазити з-під теплої ковдри, чалапати надвір, ледве продерши очі, набирати тих дров і розводити вогонь в грубці – це не завжди вдається… І так щодня. Крім того, плита/грубка – це джерело підвищеної небезпеки в будинку. Варто тільки звернути увагу на силу силенну повідомлень в новинах про пожежі. Минулої зими в них згоріла або отруїлася чадним газом сумна кількість людей… До речі, мамин сусід багато років тому теж згорів.
Окрема тема – вода. В колодязях вона кришталево чиста і смачна. Однак іноді (по правді – часто) в колодязі кидають дохлих котів. І це в кращому випадку. В маминому селі в колодязь якось вкинули труп людини… За будь-яких обставин колодязь регулярно потрібно чистити і підтримувати в порядку. Свердловини, як альтернативний варіант, мають теж свої нюанси. Зокрема, далеко не завжди вдається добути воду хорошої якості.
Ймовірно, вишенькою на торті можна вважати зручності в будинку. Де ви бачили хату в селі з туалетом? Якщо підведена в будинок вода, ванна/душ ще трапляються, то туалет – дуже рідко. А отже, окреме задоволення – пробіжки по снігу, грязюці чи голольоду «по маленькому» і «по великому».
Чи насправді будинок в селі забезпечує автономію? Гіпотетично, це можливо. Але щоб створити такий будинок-«фортецю» потрібно вкласти колосальні ресурси, а потім ретельно підтримувати це все. І давайте будемо чесними, якщо такі ресурси є, то неважливо, де саме створювати таку «фортецю»: в місті чи в селі. Якщо ресурсів немає – «тікати» нікуди. Від себе не втечеш…
Марія Хоменко, містянка з корінням та хатиною в селі, допис з "ФБ"
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису