Мене зацікавило, що таке сучасна війна, коли туди втрапила дочка.
Я поїхав у Маріуполь, звідти в Павлопіль, і побачив усе на власні очі. Тоді ніхто з оточення не знав, де я: ні колеги з редакції, в якій працюю, ні дочка. Дійшов висновку. Треба їхати частіше, шукати методи та шляхи.
Одного разу з волонтерами їдемо, а там «сєпари». Думали проскочимо... Та в цей момент щось машину починає тягнути. Не догледіли, на осколкові пробили колесо. Встаємо. Туман нас врятував від небезпеки. Там десь з кілометр було до захопленої ворогом землі.
У цей момент дзвонять із редакції:
– Василь Іванович, ви де?
– Буквально за кілометр від ворогів
– То ви на позиції?
– Ні, – кажу – з позиції на іншу позицію переїжджали!
– Вертайтеся назад!
– Не можу, міняють хлопці колесо…
А я тільки стою і молю Бога, щоб туман був довше. В осінню пору, туман для Донецького кряжу – це властиво.
Коли вже розвернемося спиною до фонту, я буду всім дзвонити і казати, що все гаразд.
Василь Марченко, журналіст із 57-річним стажем, задокументовує події на Сході та Півдні країни,
де точиться війна, волонтер
реклама
