Мені не цікаве будь-яке одноманіття. Мені не цікава уніфікація людей, націй, рас. Більше того, така уніфікація є злочинною, якщо вона стимулюється свідомо. Тому дуже дивно, що сучасна цивілізація в цьому сенсі значно прихильніша до світу тварин, ніж до людини. З «громадянином світу» мені немає про що розмовляти. Він нудний, бо не має власного простору. Націоналізм – це природне прагнення бути самим собою. Це самобутність людини і нації. На жаль, за довгі роки московсько-більшовицької окупації та постколоніального животіння нашим людям нав’язали негативне сприйняття самого слова «націоналізм». Обиватель його сприймає як синонім екстремізму, людиноненависництва, фашизму тощо.
Цей негатив успішно підігрівають російські неонацисти, які вільно почуваються в українській владі, а на центральних інформаційних каналах вони взагалі посіли панівне становище. Збираються на пропагандистські ток-шоу цілими кублами, запрошують для статистики півтора-два хохли, розмовляють російською і тут-таки скаржаться, як в Україні утискають російську мову. З телеекрану вони відверто паплюжать наші національні святині, глумляться над пам’яттю героїв Небесної сотні і водночас звеличують катів української нації, вони кажуть, що наша мова невигідна для драматичного кіно і все це називають свободою слова.
Запінившись, вони верещать, що не можуть бути героями Бандера, Шухевич, Коновалець, але попросіть їх назвати бодай одного прийнятного для них героя, котрий у ХХ сторіччі віддав життя за незалежність України, вони не назвуть жодного. Бо ця незалежність ніколи не була для них цінністю. То який може бути мій вибір?
Ідеальний герой в умовах сучасної України – який він? Це людина з адекватним почуттям людської, а отже, і національної гідності. Це особистість, якій огидний російський провінціалізм в Україні – мовний, культурний, ментальний. Москва завжди дивилася на Україну як на свою колоніальну провінцію і впродовж сторіч їй вдалося нав’язати це відчуття «малоросам». Багато хто досі перебуває в цьому силовому полі провінційної меншовартості. Сучасний український герой – це аристократ духу, який бридиться будь-якими виявами рабської покори. Бо він знає свою історію, знає, хто він і чого хоче. Так, йому притаманні людські слабкості, але не бракує почуття гумору, щоб зробити їх симпатичними. Сучасний український герой ніколи не величає себе патріотом, бо це для нього звичайна норма, як, скажімо, температура тіла 36, 6 за Цельсієм. Він завжди перебуває в меншості, але знає і те, що з цією меншістю він переможе. Він несе в собі психологію переможця. Йому «не однаково». Байдужість він зневажає.
Василь Шкляр, український письменник, політичний діяч, родом з Лисянщини.
* З інтерв’ю «Сучасний герой очима Василя Шкляра» виданню «Community. Magazine For Cosmopolitans».
реклама
Коментарі
Рекорд "політсили" по кількості коментарів створений стараннями одного дурня, якого заставили "політсилі" кланятися - то він і лоба у поклонах розбив.
Але дєд Сашко, який устругнув цей "подвиг" (сам тепер не знає, навіщо) не міг організувати таку кількість дизлайків, як у темі Шкляра - дідок занадто тупуватий для цього у сфері всього, що Інтернету стосується)))
А ви, шановний, випадково не "промахнулися" - під якою темою цей комент ставити?
Таке доречно писати в темі про "палітічєскую сілу Смяшка" або чергові размишлізми "великого науковця Боєчка" - а не в темі про справді сильного і справді великого письменника Василя Шкляра.
Обломися, ідіоте: для звіту твоїм господарям таке може і згодиться, але ж користувачі сайту і реальну картину голосування бачили до того, як ти її поковеркав за пів години, і реальну картину настроїв на Черкащині знають.
заключается в том, что сумасшедшим нельзя жениться.
Если эту мысль продолжить, то зададимся вопросом:
а заниматься политикой им можно?
ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!
Стрічка RSS коментарів цього запису